Читать книгу Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1 - Блаженніший Святослав Шевчук - Страница 9

Преподобні отці, браття і сестри!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Насамперед хочу подякувати вам, що ви під вечір покинули всі справи і прийшли, щоб ми разом помолилися, бо так важливо є для сучасної людини знайти у своєму розпорядку дня чи робочого тижня місце для Бога. Тішуся, що сьогодні можу бути разом з вами і маю нагоду сказати це коротке слово.

Якщо поглянути на життя сучасного суспільства, то на загал можемо сказати, що людина дуже не впевнена. Вона боїться прийдешнього дня, вона розгублена, часто почувається покинутою. Можно жити у великому місті, а почуватися як у пустелі. Нерідко люди, які мешкають у багатоповерховому будинку, навіть не знають одні про одних. Роками не вітаються, хоч є сусідами.

Сучасна людина щоразу більше починає впадати у відчай, безнадію. З погляду соціології, стан сучасного українського суспільства можна охарактеризувати як загальнонаціональну депресію. Усе погано. Усе не так. Руки опускаються. Що робити далі? Але серед такого, я б сказав, напівкромішнього сучасного світу чомусь стає всім некомфортно, і багатим, і бідним. Сучасна людина не має надії.

Однак Боже слово, яким живе Христова Церква, стверджує, що віруюча людина може мати надію. І навпаки, хто не має віри, той не має надії.

Минулого разу, в середу, ми роздумували, що таке віра. Я казав, що віра – це не почуття чи довіра до когось, а Господній дар, чеснота, яка робить Бога присутнім у серці, у житті віруючої людини. Бо якщо Його десь немає, якщо в певний час або в якомусь питанні ми Його викидаємо, – мовляв, це приватна сфера, а Ти, Боже, побудь збоку, – то це вказує на брак віри.

Сьогодні я б хотів, аби ми поміркували, що таке надія, якої ми так усі потребуємо. Надія – це плід віри. Той, хто вірує, що Бог є в ньому, відчуває, що ця присутність діяльна. Господь надихає і робить таку особу цілком іншою людиною. Тоді людина завдяки чесноті надії вже має те, на що надіється.

Ми, християни, надіємося на вічне життя. Проте, якщо віруємо в Бога, завдяки надії вже маємо вічне життя! І все те вічне благо переживаємо наче передсмак того, що колись об’явиться вповні. Мені багато разів доводилося читати відгуки прочан цього монастиря, які кажуть, що вони, переступаючи поріг храму, відчувають присутність неба на землі, начебто Господь Бог дає нам посмакувати, наперед відчути те, що здійсниться тоді, коли Він удруге прийде у славі. Це ознака нашої надії.

Надія не є почуттям. Коли ми кажемо: сподіваюся, що завтра не буде дощу, тому прийду до церкви без парасольки, – тоді ми очікуємо того, чого ще немає. Натомість через чесноту надії ми вже маємо вічного Бога, який мешкає в нас і є запевненням нашого прийдешнього дня. Тому людина, яка покладається лише на свої сили, є найслабшою у цьому світі, яка покладається лише на своє багатство – найбіднішою, яка покладається на власне місце в суспільстві, на власний авторитет чи на інші способи, як завоювати собі цей світ, – найнемічнішою тощо. Ось чому ми кажемо, що надію може мати тільки віруюча людина.

Розповім вам одну історію, щоб пояснити, на чому ґрунтується християнська надія. Усім вам відомий вислів, який описує Ісуса Христа як доброго пастиря, котрий покидає дев’яносто дев’ять овець і шукає одну овечку, що загубилася (Ів. 10, 11). Роздумуючи над цим євангельським висловом, я довго не розумів, як почувається та загублена овечка, бо в нас в Україні не часто можна зустріти цих тварин. Аж під час відвідин однієї парафії я хотів показати людям, що єпископ має бути добрим пастирем, і мені на сцену вивели малесеньке ягнятко. Уявіть собі: те ягнятко десь зранку забрали від мами, воно весь день кричало, а тут його на шнурку вивели на сцену, де багато світла й шуму (пізніше мені сказали, що йому навіть робили заспокійливий укол). І тоді я взяв те ягнятко і поклав собі на плечі. Знаєте, що сталося? Тваринка якось так інстинктивно притулилася мордочкою до мого обличчя і заспокоїлася… Мені відразу стало мирно, тепло, а ягнятко заснуло. (Символом загубленого ягняти, якого добрий пастир має знайти і покласти собі на плечі, в єпископському одязі слугує омофор.) Повертаючись до вищезгаданого євангельського вислову, зауважу, що коли добрий пастир знаходить ту овечку, то її не б’є, не копає, не штовхає, не жене назад до того стада, яке вона покинула, а бере на плечі і сам несе.

Це добра наука для нас, бо ми часто уподібнюємося до загубленого ягняти. Проте яку велику радість і який мир ми можемо пережити, коли відчуємо, що хтось нас знаходить, не сварить за гріх, а лагідно бере на плечі! І ми йдемо, ступаючи по тих горах, каміннях Його ногами. Оце приклад надії!

Коли Господь Бог нас віднаходить, то ми потім можемо бути сильними, йти крізь життя Його ногами і надіятися попри всяку надію, як писала Леся Українка («Contra spem spero»). Це стається тому, що маємо силу, яка походить не від наших зусиль, не від нашого багатства чи наших можливостей. Це сила, яку дарує нам Господь Бог, і її не можна втратити. Ніхто її не може в нас забрати, жодна економічна криза. Апостол Павло казав, що ні ангели, ні сили не можуть його відділити від Христової любові.

Бажаю, щоб цього вечора кожен із вас відчув себе віднайденою овечкою. Якщо маєте якусь біду, проблему, якщо ви розгублені – ідіть до Христа, який казав: «Прийдіть до Мене всі, втомлені і обтяжені, Я заспокою вас» (Мт. 11, 28).

У грудні я відвідував наших людей в Одесі, і там на зустріч зі мною прийшов голова профспілки моряків, який, до речі, не був християнином. Цей чоловік звернувся до мене з таким проханням: «Нам дуже потрібно, щоб ваші священники були капеланами на наших кораблях». Я спитав чому. І він мені пояснив: «Багато українців потрапляє до рук піратів. Ми бачимо, що в таких екстремальних обставинах поведінка людей, які вірять у Бога, цілковито відрізняється від поведінки інших. Вони не втрачають надії навіть тоді, коли немає певності, що хтось знайде мільйон доларів, аби їх врятувати. Я питав одного капітана, як він вижив, а той мені відповів, що молився, знав, що хтось його знайде». Можливо, людські інституції були інструментами в руках того «когось», а той «хтось» є Христос.

Бажаю вам, щоб ви були сильними силою Господа Бога, мужніми Його відвагою, багаті Його багатством. І тоді, будьте певні, майбутнє вже перебуватиме в нас, тому що цією силою християнського життя є наша надія, яку зароджуємо у нашій вірі.