Читать книгу «Книга Лева», вибране - Богдан-Ігор Антонич - Страница 1

Умерлих квітів царство – спить пустиня

в піску сорочці золото-червоній.

Малюк осот – рослинне чортовиння,

екстазу сонця й блискавок погоні.

Живі свічки понад землі труною,

жорсткий бур’ян нараз кущем горючим.

Немов кущі розхилені рукою,

розхиляться бездонні віри кручі.

І бачиш вічність – небо опалеве

і шум червоних полум’я потоків.

З-за гір століть веде сузір’я Лева,

цей знак монархів, воїнів, пророків.

Тьмяніє сонце в хмарі птахів сизих,

його вінчають лаври бурі, сині,

і грім, мов підпис золотий у книзі,

триватиме на сторінках пустині.

Автограф грому в царській книзі Левів,

написаний вітрами з-під Синаю,

з узбіч гори, що шпиль пісків парчевий

вінками божих блискавиць квітчає.

Синайський вітре, бий в відкриті карти!

Без тебе я порожній посуд форми.

Ввесь день над віщим джерелом на варті,

а ніч – мов біблія червона й чорна.