Читать книгу Всяка-всячина - Борис Байков - Страница 2

Казка

На початку грудня Дід Мороз ще десь подорожував лісовими хащами, степами та полями, везучи усім діткам новорічні подарунки. У його великому та важкому мішку було, мабуть, все, про що тільки мріють дітлахи навколо святкової ялинки. Там були іграшкові ведмедики, зайці, білки, кішки, собаки, вовки, лисеня, тигри, леви, слони, мавпочки, гіпопотами, коротше кажучи увесь тваринний іграшковий світ.

А крім цього у мішку ще було безліч різних солодощів: цукерок, тістечок, пиріжків, печиво на будь-який смак. Ну а ще у мішку були: лимони, апельсини, мандарини, гранати, ананаси, банани, ківі, авокадо, манго, горіхи, яблука та ще різна смакота. Природно, що такий важкий мішок Діду Морозу самому нести було 6 не під силу.

Ось тому він і скористався новітнім засобом пересування по снігу: нардами, проте такими великими, як вантажна автомашина. Тому Діду Морозу були не страшні ніякі лісові перешкоди, буреломи, гущавини, болота, та інші перепони.

Бо його санчата просувались нестримною ходою через будь-яку місцевість, як всюдихід. І все було б добре у Діда Мороза, якби йому не заважала одна неприємність. Річ у тому, що санчата його невідступно переслідувала велика зграя вовків, сподіваючись, ймовірно, на здобич.

3 часом Діду Морозу вже набридло бачити позаду себе вовчі пащі, чути їхнє завивання і, взагалі, вовче сусідство. Й тому він вирішив рішуче діяти. Отже одного зимового ранку Дід Мороз вийняв з свого волохатого кожуха новенький мобільний телефон та набрав певний номер. На другому кінці телефону хтось відповів. Тоді Дід Мороз промовив: