Читать книгу Віршова збірка «На селі» - Борис Грінченко, Борис Дмитрович Грінченко - Страница 2

Блакитними небо сія глибонями,

Поля попід небом прослались безкрайні;

Іду я обніжком, — шумлять колосками,

Шумлять і хвилюють лани урожайні.

Назад озирнуся, — ген далі високі

Сіяють-мигочуть блискучі палати,

І тільки що мріють у балці глибокій

Убогі, обдерті, похилені хати.

А передо мною за хвилями хвилі

Аж ген до крайнеба пливуть без упину,

Сіяють під сонцем, мов золото, спілі,

Сіяють і плещуть, де оком не скину.

Поля мої рідні, найкращії в світі,

Багаті на силу, на пишную вроду,

Засіяні хлібом і потом политі,

Робітницьким потом мойого народу!

Родючі та щедрі! в позлотисті шати

Свого хлібороба могли б ви окрити, —

Чого ж то так часто на йому ті лати,

Чого ж то в тих хатах голоднії діти?

Тими колосками, що, повні та спілі,

Схиляються низько від зерна важкого,

Кого в ріднім краї годуєте, милі,

Куди ваша сила зникає, до кого?

Хвилюються мовчки поля за полями,

Сіріють у балці убогії хати

І, високо знявшись, вгорі над хатками

Блищать і лишають високі палати.