Читать книгу Путівник по Чорнобилю - Борис Тынка - Страница 3

Карта Полісся. 1665 рік

Українське Полісся охоплює північну частину країни. Залежно від розташування щодо Дніпра воно поділяється на Правобережне та Лівобережне. Територія Київського Полісся, по суті, бере свій початок поблизу столиці України, у Пущі-Водиці. Назва місцевості, яка розташована на північно-західній околиці Києва, походить від густих лісів, що оточують цю територію.

Полісся мало свою культуру, свої звичаї. Перші сліди перебування людини на цій території датуються добою пізнього палеоліту, який є найдавнішим та найдовшим періодом в еволюції людського суспільства. Пращурами слов’ян, які населяли терени Полісся, були племена полян, древлян та дреговичів. Поляни оселилися над Дніпром та заснували майбутню столицю – Київ. Древляни та дреговичі заселили північні землі, а кордоном, який їх розділяв, стала річка Прип’ять.

Після того, як древляни вбили князя Ігоря, правителькою Русі, від імені свого малолітнього сина Святополка I, стала княгиня Ольга. У народі її називали Ольгою Мудрою або Ольгою Київською. Вона жорстоко помстилася древлянам за смерть свого чоловіка, спаливши їхню столицю Іскоростень. Жителів міста вбили. За час свого правління Ольга централізувала владу в Київській Русі. На місці колишнього міста Іскоростень постало місто Овруч.

У 1341 році, за часів Гедиміна, Полісся приєднали до Великого князівства Литовського. Після 1569 року територія Полісся належала Речі Посполитій та входила до складу Брест-Литовського воєводства, частково до Мінського та Київського воєводств. У Бересті 1596 року уклали Берестейську унію – угоду між католиками та православними.

Після третього поділу Речі Посполитої (1795 р.) Берестейське воєводство опинилося в складі Російської Імперії. Згідно з Берестейським договором, підписаним 9 лютого 1918 року між Німецькою Імперією, Австро-Угорщиною та їхніми союзниками – Українською Народною Республікою (УНР), берестейське воєводство відійшло до новоствореної УНР.

Західне Полісся в міжвоєнний період перебувало в складі Польщі, а Східне – стало частиною Російської Радянської Республіки. У міжвоєнні роки на території Полісся існував концентраційний табір для інтернування супротивників керівного режиму під назвою Береза Картузька. 1930 року в Берестейській фортеці розмістили арештованих лідерів блоку «Центролев», яких згодом засудили на Берестейському процесі.

За рівнем розвитку Полісся можна було зарахувати до найбільш відсталих регіонів Польщі з найвищим рівнем неписьменності. На території тогочасного Поліського воєводства поляки становили меншість населення. Жителі переважно говорили діалектами білоруської та української мов.

Поліщук

17 вересня 1939 року під радянською окупацією опинилася вся територія Полісся. До складу Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки (БРСР) відійшла більша частина Полісся. Натомість інша її частина увійшла до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР). Після закінчення другої світової війни та зміни кордонів Польщі повернули лише невеличкий клаптик колишнього Поліського Воєводства.

Жителі Полісся до аварії на ЧАЕС займалися не лише сільським господарством та риболовлею, а й будівництвом нових доріг, вирубкою лісу, осушенням боліт, зміною річищ річок. Спорудили Київське водосховище, а також став-охолоджувач атомної станції. Аварія змінила все. Її наслідки змусили людей покинути обжиті місця, землю своїх предків. Навіть попри те, що частина Полісся географічно належить до Зони відчуження, вона дотепер зберігає пам’ятки культури, які є свідками історичних подій. Серед них старі занедбані села; кургани, які пам’ятають татарську навалу; руїни старих костелів; пам’ятники, встановлені на місцях бойових дій Другої світової війни; покинуті предмети побуту колишніх жителів, яких поспішно евакуювали. Люди вимушено покинули свої домівки, але залишили нам свою історію.

Полин звичайний

Більшість легенд, оповідань та казок Полісся пов’язана з природою, річками та лісами, в яких збирали ягоди, гриби, мед. У цих лісах водилися дикі кабани, лосі, сарни, олені, ведмеді. Мальовничі краєвиди Полісся приваблювали велику кількість відпочивальників – жителів столиці. Кияни мали можливість чудово провести час: купатися в річці, ходити на полювання, рибалити, збирати гриби, милуватися прекрасною природою.

Назва міста Чорнобиль походить від різновиду полину звичайного, званого в народі чорнобилем. Дана рослина була дуже поширена в цій місцині. Про цю рослину писалося ще в Біблії, тому багато християн дотримується думки, що катастрофа була знаменням долі. Крім того, про Чорнобиль згадується в Одкровенні Іоанна Богослова. Фрагмент з Одкровення зі самого початку катастрофи цитували у зв’язку з аварією на ЧАЕС.

Уже в Х ст. північні та південно-західні території Київського князівства вкрила густа мережа міст, феодальних замків та невеликих поселень. Найбільш заселеними вважалися насамперед береги річок Прип’ять, Тетерів, Ірпінь та Уж. Предмети, знайдені під час археологічних розкопок в Чорнобильській Зоні, яскраво засвідчують існування в цих місцях поселення наприкінці ХІ ст. – у першій половині ХІІ ст. До 1127 р. місто називалося Стрежів. Свою назву воно отримало за правління князя Рюрика в ХІІ ст. Вперше назва Чорнобиль зустрічається в Іпатіївському Літописі (1193 р.) – одному з найдавніших літописних зведень. Зокрема згадується про полювання в тутешніх лісах князя Рюрика Ростиславовича. Це вказує на те, що Чорнобиль належав до Київського князівства. В околицях Чорнобиля археологи виявили 30 курганів. Одним із найдавніших та найбільш знаним із них є Татарський Курган. У ньому знайшли залізну зброю та срібні монети.

У ХІІІ ст. на тому місці, де Прип’ять впадає в Дніпро, відбулася битва об’єднаного війська українсько-литовського з татарами, яка завершилася поразкою монголо-татар.

У другій половині ХІV ст. Чорнобиль увійшов до складу Великого Князівства Литовського. Землями князівства управляли намісники, яких призначали воєводи. У 1548 році князь Фрідріх Пронський побудував у Чорнобилі дерев’яний замок, обнесений частоколом, із двома вежами без вікон. В’їзд до замку здійснювався через міст. З одного боку підхід до замку ускладнювала річка, а з іншого – не надто глибокий та широкий рів. У замку не було власної криниці, сховища для їжі та гарнізону. Траплялися випадки, коли на варті стояв лише один чатовий. Спустошливі набіги монголо-татар оминали Чорнобиль. У 1563 році Київський, Черкаський і Чорнобильський замки отримали озброєння від Литви. Чорнобильському замку дісталося лише 6 старих гармат та 30 рушниць.

Вечір на Поліссі (Юзеф Хелмонський, 1909 р.)

Чорнобиль, який починався в місці з’єднання річок Уж та Прип’ять, здавна вважався військовим поселенням під владою Королівства Польського. Солдатів забезпечували всім необхідним: житлом, земельними наділами, невеликими хуторами. Мешканці Чорнобиля та його околиць займалися переважно добуванням болотної руди. До сьогодні багато сіл Полісся має назву Рудня (Рудня-Вересня, Рудня-Іллінецька тощо). У місті розвивалося бондарство, ковальство, рибальство.

У 1566 році король Сигізмунд Август віддає Чорнобильський замок у довічне користування Філонові Кміті в обмін на його маєток у Літині (територія сучасної Вінницької області). Відтоді місто перебуває в приватній власності.

Ян Миколай Ходкевич

У 1569 році Чорнобиль переходить до Королівства Польського. Ця подія стала причиною широкомасштабних народних повстань. У ХVII ст., після одруження Лукаша Сапєги з донькою Філона Кміти Софією, замок як посаг переходить до рук династії заможних шляхтичів – Сапєгів. 1626 року подружжя стає фундатором костелу та засновником домініканського монастиря в Чорнобилі, в якому згодом було поховане. Після цього замком володів Ян Казимир Сапєга. Саме після його наказу костел та монастир переносять на інше місце. У другій половині XVIII ст. у костел Внебовзяття Пресвятої Діви влучає блискавка, внаслідок чого святиня згорає дотла.

У XVI ст. Чорнобиль стає важливим осередком торгівлі з розвиненими водними шляхами. На той час у місті налічувалося близько тисячі жителів. Під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в другій половині XVIII ст. місто починає занепадати. У цей час на території Чорнобиля базувався Київський полк під командуванням полковника Антона Ждановича. У 1656 році замок успадковує Казимир Владислав Сапєга, а в 1703 році той за правом спадщини переходить у власність магнатів Ходкевичів.

У 1671 році загін козаків на чолі з полковником Іскрицьким брав участь у єврейських погромах міста Чорнобиль. Велику кількість євреїв пограбували й замордували. Згідно з переписом населення 1765 року, у Чорнобилі налічувалося 96 єврейських будинків. Загалом у місті проживало 696 осіб єврейського походження.

Розалія Любомирська-Ходкевич

У XVIII ст. Чорнобиль стає резиденцією жмудського старости, Яна Миколая Ходкевича. У 1768 році він зміцнює оборонні споруди замку та міста. За його правління зводять нові, вищі вали з гарматами; навколо міста риють глибші рови, ремонтують розвідний міст. Крім того, після нищівної пожежі відбудовують костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. Храм освятили в 1757 році.

Під час гайдамацького руху проти польського панування Чорнобиль двічі потрапляє до рук повстанських загонів (у 1747 і 1751 рр.).

Мешкав Ян Миколай Ходкевич в одноповерховій садибі, яка налічувала 9 кімнат, поруч із замком, у якому він ніколи не проживав. У час Коліївщини, у 1768 році, Ходкевич зміцнює місто потужними фортифікаціями та атакує повстанського ватажка Івана Бондаренка. У 1791 році на території Чорнобиля базувалася 8-ма піша дивізія під командуванням Миколая Радзивілла.

Варто зазначити, що володіння Ходкевича були величезні й охоплювали такі навколишні села як Запілля, Залісся, Янів, Новосілки, Ямпіль, Нагірці, Копачі, Машів, Зимовище та інші.

Цікаво те, що назва Чорнобиль свого часу з’являється в історії Великої французької революції, у період якобінської диктатури. Уродженка Чорнобиля, 26-річна полька Розалія Любомирська-Ходкевич, донька Яна Миколая Ходкевича свого часу виїхала до Франції. Згодом її звинуватили в змові з Марією-Антуанеттою й 30 червня 1794 року стратили на гільйотині. Цей смертельний вирок був вельми критично сприйнятий суспільством як черговий доказ дикунства французької революції.

У 1793 році місто опиняється під владою Російської Імперії. У другій половині XVIII cт., у 1755 році, тут оселяється колонія старообрядців – вихідців Стародуб’я. У західній частині села Замошня вцілів старообрядницький цвинтар та руїни церкви Казанської ікони Божої Матері.

З кінця XVIII ст. Чорнобиль стає одним із найбільших центрів хасидизму на території України. Чималу роль у цьому відіграє рабин Менахем Нахум Тверський та його син Мордехай, який стає засновником єврейської школи у м. Чорнобиль. Крім того, він активно займався видавничою справою. У другій половині XIX ст. у місті налічувалося 5 синагог. Проте, за даними інших джерел, була лише одна синагога та 4 церкви. Менахем Нахум Тверський стає основоположником династії тверських цадиків, відомої як династія чорнобильських цадиків. За часів Мордехая, сина Монахема, тисячі паломників-хасидів з польських та українських містечок прибували до Чорнобиля. Громадянська війна в 1920 році змушує династію тверських цадиків залишити Чорнобиль.

На зламі XVIII і XIX століть місто інтенсивно заселялося євреями. Після листопадового повстання в 1832 році царська влада закриває домініканський монастир. Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Чорнобилі стає єдиною парафіяльною святинею, яку відвідувало кілька місцевих католиків. Євреї наприкінці XIX ст. становлять найбільшу етнічну групу міста (60 % населення). Православні становили 33 %, старообрядці – 9 %, католики – 1 %.

У Чорнобилі на рубежі XIX та XX століть існував важливий транспортний вузол – вантажно-пасажирський річковий порт, який на той час становив важливу складову прибутків міста. У ті часи місто спеціалізувалося на виробництві деревини; займалося торгівлею овочами. Центром для збуту овочів був Київ, відстань до якого складає близько 100 км. На той момент у Чорнобилі проживало 16 740 осіб та налічувалося 2000 дворів. Три рази на рік у місті відбувався ярмарок, на який з’їжджалися євреї з навколишніх сіл.

Головну споруду Чорнобильської садиби Ходкевича перебудовували кілька разів, і в 1865 році вона налічувала 22 кімнати, 2 кухні та льох. У 1896 році Ходкевичі продають місто Російській Імперії, а замком та садибою володіли до 1910 року.

1870 року в Чорнобилі відкрили парафіяльну школу, заснували аптеку. Кілька разів на рік збирався ярмарок. Починають свою діяльність шкіряний, цегляний та свічний заводи. Крім того, працює невелика верф, яка займалася будівництвом дерев’яних річкових суден. Розвитку економіки міста сприяло вигідне положення на річковому шляху. Пристань стала важливим місцем для торгівлі. Річку використовували для сплаву деревини.

Події революції 1905–1907 рр. суттєво не вплинули на життя місцевих мешканців, воно йшло звичайним, буденним ритмом. Економічні негаразди хвилювали жителів значно більше, ніж причини спалаху революції.

Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії сильно постраждав 1918 року після Жовтневої революції. Під час українсько-радянської війни, у квітні 1919 року, прокотилася хвиля масових еврейських погромів. Особливою жорстокістю відзначалися селянсько-повстанські загони під проводом отамана Ілька Струка. З 7 квітня по 2 травня 1919 року владу над містом утримували селяни. Вони колонами гнали євреїв до річки, потім наказували стрибати у воду, після чого починали в них стріляти. У тих, кому вдавалося вижити, вимагали великий викуп. Внаслідок численних погромів євреї починають перебиратися до більших міст. Влітку 1919 року Червоний Хрест створює в Чорнобилі їдальню для 550 єврейських дітей, а також пункт харчування для 800 осіб.

27 квітня 1920 року, під час польського наступу на Київ, неподалік від міста Чорнобиль польське військо вступило в переможну битву з більшовицьким військом. Порт на річці Прип’ять був важливим об’єктом, тому польська піхота отримала наказ взяти Чорнобиль. На першому етапі наступу польських військ 9-та піхотна дивізія отримує завдання зайняти Чорнобиль, який забезпечував підтримку дій Червоної Дніпровської Флотилії біля устя Прип’яті. Крім того, місто служило тилом частин Червоної Армії, дислокованих у межиріччі Прип’яті та Тетерева.

У 1922 році радянська влада конфісковує майно костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, а вже на початку 30-х рр. храм вщент знищили. У вцілілих підвалах костелу спочивають члени династій Сапєгів та Ходкевичів. На початку 1922 року Чорнобиль залишається без священника. Богослужіння виконують ксьондзи з парафії міста Хабне. Наприкінці 20-х рр. їх відправляють до таборів і закатовують до смерті.

Густі ліси та річка Прип’ять захистили місцевих жителів від масового голоду 1932–1933 рр., що охопив усю територію України. Поштовхом до розвитку міста на початку 30-х рр. стало відкриття залізничного сполучення Чернігів – Овруч.

З 1922 по 1991 рік місто перебувало в складі Української Радянської Республіки. У 1941 році Чорнобиль офіційно отримує статус міста. Під час Другої світової війни німцям вдалося двічі захопити місто. Перша окупація тривала від 25 серпня 1941-го року до 28 вересня 1943 року, друга – від 5 жовтня 1943 року до 17 листопада 1943 року. Під час німецької окупації знищили більшу частину місцевої єврейської громади.

Після закінчення війни частина євреїв повернулася до Чорнобиля. Навколишні ліси стали надійним укриттям для партизанських загонів. Саме партизани відіграли вирішальну роль у визволенні Київського Полісся, а також столиці України – Києва. Одним із головних завдань партизанів стала переправа радянських військ через річку Прип’ять. Під час битви в селі Нові Шепеличі 25 вересня 1943 року загинуло близько 1000 німецьких солдатів та офіцерів. До сьогодні в навколишніх селах існують могили та пам’ятники на честь партизанів, які віддали життя в тих вирішальних боях.

У післявоєнний час Київ та Чорнобиль сполучав річковий, автобусний та повітряний транспорт. По Прип’яті курсували рейсові катери до Мозира, із зупинкою в Чорнобилі. На території сіл Нові Шепеличі та Горностайпіль з’явилися невеликі аеродроми. У місті відкривали багато крамниць, кінотеатрів, ресторанів, кав’ярень.

У 1969 році прийняли рішення про будівництво атомної електростанції. Відтепер історія міста нерозривно пов’язана з електростанцією, яка розташована у 18 км від Чорнобиля.

Місто Прип’ять мало стати символом майбутнього, символом нескореності комунізму. Після того, як стало відомо про будівництво АЕС на території України, розпочався пошук відповідного майданчика для розміщення цього об’єкта. За 100 км на північ від столиці містилося водосховище, утворене греблею Дніпровської ГЕС. З усіх боків його оточували густі ліси, озера та болота. Головним населеним пунктом цієї місцевості був Чорнобиль. Ділянка під будівництво майбутньої ЧАЕС розташовувалася за 20 км на північ від Чорнобиля. Місто прекрасно розпланували: широкі вулиці, зелені проспекти, новісінькі багатоповерхівки. Запланували відкрити кілька шкіл, спортивні комплекси, басейни, парк розваг, готель, кінотеатри, бібліотеки, культурні осередки. Магазини Прип’яті були заповнені різноманітними товарами, тоді як полиці інших міст пустували. Місто створювали для персоналу електростанції. Прип’ять була містом молоді – середній вік мешканців на момент аварії становив 26–30 років.

Будівництво Прип’яті

Місце під будівництво Прип’яті затвердили 27 липня 1967 року. Влада запропонувала декілька ділянок в околицях міста Чорнобиль: на південь та на північ села Копачі, на захід від залізничної станції «Янів», а також на місці селища Лісне. Врешті-решт обрали ділянку на схід від села Семиходи. Близьке розташування залізничної станції, річки та автошляхів стало вирішальним при виборі цієї ділянки.

Будівництво Прип’яті розпочалося 4 лютого 1970 року на відстані близько 4 км від Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС). Передусім місто мало забезпечити житлом працівників станції та їхні родини. У 1979 році, на підставі постанови Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) за № 1264/686 Прип’ять отримала статус міста.

На момент початку будівництва місто перетворюється на величезний транспортний вузол. Водночас із заснуванням міста випрямляють суднохідний фарватер річки Прип’ять. У 1976 році її довжина становила 591 км (від гирла). Головною транспортною артерією міста стає потужний залізничний вузол – станція «Янів». Крім того, з’являється зручна мережа автошляхів. Розвивається автобусне сполучення, а 1982 рік був піковим для автовокзалу в Прип’яті. 21 травня 1982 року автовокзал прийняв та відправив 52 автобусних рейси в 14 напрямках. До зразкового радянського міста, крім звичайних пасажирів та місцевого населення, приїздило чимало туристів, а також представників різноманітних державних комісій.

Будівництво Прип’яті та ЧАЕС

Вулицям та проспектам Прип’яті надавали притаманні для радянської епохи назви. Крім суто ідеологічних назв – проспект Леніна, вулиця Дружби Народів, вулиця Героїв Сталінграду, тут з’являється вулиця Набережна, проспект Будівельників, проспект Ентузіастів. У назві вулиці Лесі Українки відбилася національно-культурна складова Української РСР.

Леся Українка (1871–1913) – українська письменниця, поетеса та літературознавиця. За своє коротке життя вона написала низку віршів, які через деякий час стали безсмертними. Її справжнім ім’ям було Лариса Косач-Квітка. Майбутня поетеса виросла в шляхетній сім’ї. Її батьки походили з лівобережної України й були нащадками козацьких старшин. Леся Українка похована на Байковому кладовищі в Києві. На згадку про талановиту поетесу назвали багато вулиць, відкрили музей та Національний академічний російський драматичний театр. Варто зазначити, що в 2001 році портрет Лесі Українки розмістили на українській банкноті в 200 гривень.

У місті також була створена вулиця Ігоря Курчатова.

Ігор Курчатов (1903–1960) – один із найвідоміших радянських вчених та винахідників. Він перший у Радянському Союзі створив атомну бомбу, ядерний реактор та перший у світі – термоядерну бомбу.

У Прип’яті також були вулиці, присвячені героям Другої світової війни – Андрію Огньову та Єгору Лазареву.

Андрій Огньов (1902–1943) – молодший сержант 8-ї Ямпільської стрілецької дивізії, який проявив відвагу під час Битви за Дніпро 24 вересня 1943 року. Помер поблизу села Товстий Ліс. Його могила міститься біля залізничної станції Янів. Нагороджений медаллю Героя Радянського Союзу.

Єгор Лазарєв (1906–1943) – сержант 8-ї Ямпільської стрілецької дивізії, командир групи саперів. Він проявив особливу мужність та безстрашність під час битв за Десну та Прип’ять. Помер у жовтні 1943 року. Його могила розташована біля залізничної станції Янув. Нагороджений медаллю Героя Радянського Союзу.

Характерною рисою забудови Прип’яті був чітко окреслений центр міста. Тут містилися адміністративні будівлі, об’єкти дозвілля, культури та відпочинку (кінотеатр «Прометей», палац культури «Енергетик»), універмаги та готельні комплекси. Варто зазначити, що на території колишнього СРСР вже існувало 19 палаців культури та 11 кінотеатрів, зведених за ідентичним проєктом як вищезгадані «Енергетик» та «Прометей». Прип’ять мала стати прикладом будівельної вишуканості радянської архітектури. До кінця 1988 року запланували ввести в експлуатацію два великі торговельні центри, палац піонерів, новий двозальний кінотеатр, палац мистецтв «Юбілейний», готель «Жовтень», два спортивні комплекси. Крім того, на перехресті вулиць Будівельників та Лесі Українки мала з’явитися власна телевежа висотою 52 м.

Основною містобудівною ідеєю Прип’яті став так званий принцип «трикутної» забудови, розроблений групою московських архітекторів під керівництвом Миколи Остоженка. Після попереднього затвердження київські архітектори додатково внесли до проєкту забудови власні зміни. Характерною рисою «трикутної» забудови була вдала суміш житлових будинків середньої поверховості та будинків підвищеної поверховості, внаслідок чого з’являвся візуальний простір між будівлями. Прип’ять, на відміну від старих міст із вузькими вуличками та надгустою забудовою, проєктували для створення комфортних умов проживання. Широкі вулиці міста потопали у квітах та зелені дерев. Майже всюди росли берези, в’язи, каштани, жасмин, бузок. У магазинах був великий вибір товарів, які неможливо було придбати деінде. Пересічні радянські громадяни могли про таке тільки мріяти. До того ж Прип’ять мала стати містом без корків. Вулиці проєктували таким чином, щоб унеможливити виникнення автомобільних заторів.

У червні 1971 року робоча комісія прийняла в експлуатацію 90-квартирний житловий будинок. Першу школу збудували в грудні 1972 року.

За генеральним планом у Прип’яті мало проживати близько 80 000 тисяч жителів. Це дозволяє припустити, що життя 49 000 мешканців міста було якісне та комфортне. Насамперед житло отримали працівники АЕС. Решта населення могла розраховувати на кімнату в гуртожитку або готелі (в місті їх налічувалося 18).

Прип'ять до аварії на ЧАЕС. Джерело: chnpp.gov.ua

27 квітня 1986 року, на наступний день після катастрофи, ухвалили рішення про евакуацію населення Прип’яті. Близько 50 000 осіб були змушені покинути свої домівки, залишаючи все майно. Цим скористалися мародери та мисливці за металом, які продовжують виносити залізні рештки Прип’яті.

Нині Прип’ять являє собою радянське місто-музей під відкритим небом – місце паломництва туристів, аналогів якому немає у світі. У Прип’яті майже нічого не змінилося з 70-х років, окрім її мешканців. Широкі проспекти та вулиці заросли кущами та деревами. Природа виграла битву з цивілізацією, і цю перемогу неможливо не помітити.

Будівництво Чорнобильської атомної електростанції було зумовлено передусім стрімким розвитком промисловості та будівельної галузі, що спричиняє загрозу дефіциту електроенергії на території Полісся. З’являється необхідність кардинальних змін, що потребували вирішення на державному рівні. У зв’язку з цим у січні 1967 року прийняли рішення про розміщення чергової атомної станції з реактором РМБК у селі Копачі Київської області. Ділянку під будівництво обрали після огляду 16 потенціальних пунктів у Київській, Житомирській та Вінницькій областях. Це місце було на правому березі річки Прип’ять в 12 км від міста Чорнобиль. Ця місцевість відповідала всім вимогам щодо водопостачання, транспортних засобів, наявності залізничних колій та санітарних норм.

На той час Чорнобиль було містом районного значення. На початку 60-х рр. на його території функціонувало декілька шкіл, лікарня, об’єкти культурного призначення, невеликі підприємства, верф.