Читать книгу Книга радості. Звернення - Далай-лама XIV - Страница 8

Зараз, у вісімдесят два роки, я готовий попрощатися з життям. Якщо зважати на мій вік, я, звісно, людина ХХ століття. Але глибоко вкорінене в моєму єстві прагнення миру спонукає мене почуватися радше людиною майбутнього світу, представником молодшого покоління. У цьому сенсі ми – одного віку, віку оновлення. Завершення моєї життєвої путі й початок ваших життів – це перехрестя. Точка перетину наших шляхів – коротка мить, коли в небі зустрічаються ніч і світанок. Це вже не ніч, але ще й не ранок. Новий день народжується. Ніби одна сторінка перегортається за горизонт і відкриває іншу. І це ви, мої юні друзі, писатимете новий розділ нашої історії. Сподіваюся, це буде найкрасивіша й найрадісніша частина з усього, що пам’ятає людство.

Я чекав мирного майбутнього ще з тих часів, коли жив у своїй рідній країні – Тибеті. Підлітком у Лхасі я жадібно читав ілюстровані журнали – і прочитаним у них обмежувалися мої знання про інші країни. Під час першої подорожі до Індії – 1956 року на яках і конях – я думав: що, як з найвищої на землі тибетської вершини мені пощастить побачити хмарочоси Нью-Йорка? Я сподівався звидіти їх у старий бронзовий далекогляд, що залишився мені від попередника, – я часто роздивлявся через нього кратери на Місяці, стоячи на терасі палацу Потала. Відтоді я значно більше дізнався про сучасну цивілізацію й навіть певним чином уплинув на її еволюцію, але, як і раніше, залишаюся відданим справі утвердження миру. З позиції людини, яка протягом усього життя спостерігала світ, благаю вас почути мої слова: якщо й ваше покоління сповзе в насильство, ви побачите смертні конвульсії людства. Це століття стане або епохою миру, або кінцем існування роду людського.