Читать книгу Проект «Україна». 30 червня 1941 року, авантюра Ярослава Стецька - Данило Яневський - Страница 16
Розділ II
Ідеологія українського націоналістичного руху
Українська Самостійна Соборна Держава: візія групи С. Бандери
ОглавлениеЯ був здивований, коли дізнався, що до другої половини 90-х років XX ст. українознавство, яке вивчало діяльність націоналістичного руху в міжвоєнний період, особливо – напередодні Другої світової війни, і до сьогодні не має відповіді ще на одне просте питання: яку УССД люди, які називали себе Революційним проводом ОУН, мріяли розбудувати під час нацистсько-радянського військового конфлікту?
Охочі з'ясовувати це можуть дізнатися хіба про те, наприклад, що визвольна боротьба «велася під іменем С. Бандери відповідно до розроблених ним особисто і його найближчими співробітниками планів». А також про те, що «після Другого Великого Збору ОУН у квітні 1941 року були опрацьовані інструкції про підготовку до війни і переслані до Крайового проводу в Україні І. Климові-Легенді, який ще до вибуху німецько-радянської війни довів ці напрямні провідним членам ОУН в Україні. Служба безпеки ОУН(б) знала, що ті інструкції невідомі гітлерівському гестапо і радянському НКВД».[13]
Запитаємо: а де тут, власне, державницький проект? Ким, коли, де він розроблявся? Ким, коли, як мав імплементуватися в поточну реальність? Як «доводився» до крайових екзекутив? У відповідь – гробове мовчання. Або відверта брехня.
Цитовані та їм подібні судження – а наводити їх можна десятками – яскравий приклад підміни понять, словесних маніпуляцій та недомовок. Класичний уже приклад: Другий ВЗ ОУН відбувся в серпні 1939 p. y Римі, а друге за порядком зібрання Бандери та його прихильників – у квітні 1941 p. y Кракові, причому Бандера і Стецько були на той час з ОУН виключені і засуджені до смертної кари партійним трибуналом. Ще один приклад престидижитації (тобто спритної маніпуляції, яка досягається за допомогою рук): яким чином СБ ОУН(б) «знала», що гестапо та НКВС «не знали» про плани бандерівців? Хіба СБ ОУН(б) (навіть якщо уявити, що вона реально існувала) мала там розгалужену агентуру, яка, у свою чергу, мала доступ до відповідних інформацій? Але це припущення виходить за межі здорового глузду: незаперечним фактом є те, що якраз німецькі та радянські спецслужби ще від 1920-х pp. мали своїх агентів серед вищого керівного складу ОУН – не говорячи вже про крайові екзекутиви та місцеві клітини ОУН на територіях, окупованих Німеччиною та СРСР.
Але за будь-якої відповіді на ці або інші запитання не треба забувати – програмні документи напередодні війни бандерівці мали.
Мені відомі сім. Перший, Програму ОУН(б), датовано березнем 1941 р.[14] За своїм змістом – це абсолютно соціалістичний за духом документ, майже всі його положення відтворені в Конституції сучасної України, хіба за винятком тез «боротьба за силу і добро української нації є основою нашого світогляду», «ОУН бореться проти комуністичного світогляду», «за розвал московської тюрми народів», а також імен (подаю в хронологічному порядку. – Д. Я.) Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, Миколи Махновського та Симона Петлюри.
Другий програмний документ – «Боротьба і діяльність ОУН під час війни. Напрямні ОУН» включає чотири розділи – «Загальні напрямні», «Політичні вказівки», Військові інструкції» та «Вказівки на перші дні організації державного життя».[15]
14 квітня 1941 р. революціонери-націоналісти передали до німецького уряду «Меморандум про мету українського націоналістичного руху від Проводу українських націоналістів» у справі створення майбутньої Української держави. З нього дізнаємося про головну мету руху – створити УССД не більше не менше як на всьому просторі від Карпат до Каспійського моря. Принагідно зауважимо, що візія «бандерівців», які називали себе «Революційним проводом ОУН», але аж ніяк не ОУН(б), станом на 1941 p., порівняно з роком попереднім, зазнала радикальних змін.
Ще один «Меморандум», «виготовлений групою членів Революційного Проводу на чолі з Степаном Бандерою 15 червня 1941 р. і переданий до Рейхсканцелярії 23 червня», містить такі головні, на нашу думку, ідеї:
– «самостійна Українська держава завершить процес облаштування Європи і допоможе зміцнити європейський континент і надати йому світового значення. Тільки міцна Українська держава зможе забезпечити здоровий розвиток у східноєвропейському просторі»;
– «не можна панувати довго в Східній Європі за допомогою технічних державних і управлінських засобів, які спираються на сильну окупаційну армію»;
– «східноєвропейським простором можна буде оволодіти в майбутньому лише за допомогою ідей і взаємною згодою проживаючих там народів»;
Остаточний висновок, сформульований авторами цього документа, звучить так: «Військова окупація не може триматися довгий час у Східній Європі. Тільки новий державний лад, збудований за національним принципом, може забезпечити там здоровий розвиток. Тільки самостійна Українська держава могла б зберігати такий новий лад…» ОУН «готова вести боротьбу до здійснення свого національного ідеалу».[16]
Хотілося би заперечити, та немає як. Останні 70 років нашої історії політика країн Євросоюзу, США та Росії, врешті-решт наш повсякденний життєвий досвід підтвердили і щодня підтверджують справедливість цих оцінок.
Але очевидним сьогодні і зовсім неочевидним тоді є розуміння того, що така мета радикально суперечила геополітичним планам німецького диктатора, який розглядав цей простір як життєво необхідний для свого, а не українського народу.[17] Про його численних союзників, які мали свої плани щодо територій, заселених українцями, згадувати не буду.
Документи п'ятий, шостий та сьомий мають відповідно назви «Боротьба і діяльність ОУН під час війни. Інструкція Служби Безпеки (травень 1941 року),[18] «Боротьба і діяльність ОУН під час війни. Політичні вказівки (травень 1941 р.) та «Напрямні ОУН "Боротьба і діяльність ОУН під час війни"». Змістовно це – докладні, ретельно виписані вказівки – від порядку проголошення Української держави та організації її збройних сил до процедури запровадження національної символіки й текстів пісень, які можна та необхідно співати.[19] Аналіз їх потребує окремої розповіді, яка далеко виходить за межі цієї розвідки. Тут лише констатуймо: для розробки документів такого об'єму необхідно багато часу, багато зусиль і багато людей.
Оцінюючи їх, треба взяти до уваги, що, по-перше, оригінал першого документа відсутній, публікація здійснена за неатрибутованою машинописною копією. По-друге, в назві цієї збірки документів йдеться про СБ бандерівської течії, а в самому документі – про ОУН у цілому.
Тепер почитаємо, про що йдеться в першому документі, що починається словами: «Є певний порядок у революційному будуванні, від якого невільно відступити…» Головний його посил, як на мою думку, такий: «Ми стоїмо на становищі, що при нинішних швидкостях, з якими проходять воєнні дії, ми, як революційна сила, зможемо відіграти незначну роль. Тому організація власної збройної сили у відношенні до можливості й конечності вжиття її на фронті зовнішньої боротьби буде спізнена. Тим актуальнішою стає зате організація внутрішнього фронту шляхом закріплення ладу й порядку на звільненій території власними силами і самостійно хоч рівнобіжно з задержанням ладу і порядку, який переводитиме своїм апаратом на наших землях союзник. Союзник мусить побачити і признати наш організаційний хист і зрозуміти наглядні користі, які він з нашої діяльності може мати»[20] (виділення наше. – Д. Я.). А тепер поставимо собі таке питання: хто в даному контексті є союзником Німеччини – Бандера чи Мельник?
Далі інструкція описує процес організації «органу безпеки на рідних землях» – «Народної Міліції», «організованої на основі самоохорони». Ця міліція мусить посісти місце «зліквідованого революційним порядком і без решти» «цілого апарату безпеки Червоної Москви», але це не значило тотального винищення всіх чекістів. Чому так? А тому, що далі документ формулює наївну як на безкомпромісних борців з московською окупацією, надію: «буде напевно так, що частина з тих, хто є нині в НКВС, прилучаться до революції і стануть її добрими борцями».[21]
У принципі це всі доступні сьогодні програмні напрацювання націоналістів-бандерівців напередодні німецько-радянської війни. Всі, але не всі. В нашому розпорядженні є ще одне документальне свідчення, яке за своїм політичним значенням, як мені видається, перевершує всі вище згадані теоретичні плани революціонерів-націоналістів.
Судіть самі.
13
Мудрик-Мечник С. ОУН в Україні і за кордоном під проводом С. Бандери (причинки до історії, спогад). – Львів, Галицька видавнича спілка, 1997. – С. 3, 9.
14
Степан Бандера у документах радянських органів безпеки. Т. 1. – С.83–87.
15
Докл. див.: Мудрик-Мечник С. ОУН в Україні і за кордоном під проводом. – С. 10–54.
16
Докл. див.: ОУН в 1941 році: Документи. Ч. 1 / Упоряд.: О. Веселова, О. Лисенко, І. Патриляк, В. Сергійчук. – К.: Ін-т історії України HAH України, 2006. – С. 178–189; Косик В. Україна у Другій світовій війні у німецьких документах. Збірник німецьких архівних матеріалів. Т. 1. – Львів, 1997. – С.70–72.
17
Див.: Літопис Української повстанської армії. Т. 6. УПА в світлі німецьких документів. Книга перша: 1942 – червень 1944. Зібрав і впорядкував Тарас Гунчак. Вид-во «Літопис УПА». – Торонто, 1983. – С. 29–33, 187.
18
Матеріали та документи Служби безпеки ОУН(б) у 1940-х pp. Зібрали і впорядкували О. Є. Лисенко та І. К. Патриляк. – К., 2003. – 251 с.
19
ОУН в 1941 році: – С. 58 – 176,192–198.
20
Матеріали та документи Служби Безпеки ОУН(б) у 1940-х pp. – С.47–48.
21
Матеріали та документи Служби Безпеки ОУН(б) у 1940-х pp. – С.51.