Читать книгу Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського - Данило Яневський - Страница 23

На Західному театрі військових дій (далі – ТВД) продовжувалася «необмежена» підводна війна, оголошена Німеччиною 1 лютого. Військові дії на інших ТВД практично не проводилися, «центр ваги операцій цього періоду ліг виключно на плечі англо-французів», «французький уряд висуває доктрину… боротьби на виснаження».

Таким був поточний зовнішній фон, на якому почали розгортатися події, які згодом дістали назву «Лютневої революції». О шостій ранку 1 березня київський міський голова Ф. Бурчак прочитав історичну телеграму. Саме Ф. Бурчак та його однодумці-масони негайно провели збори осередку Всеросійського союзу міст: серед учасників були М. Біляшівський (м), А. Вязлов (м), Д. Дорошенко (м), Ф. Матушевський (м), А. Ніковський (м), Ф. Штейнгель (м), які ухвалили створити координуючий орган усіх міських політичних партій та громадських організацій. Того ж дня ухвалу легалізували через управу Київської міської думи.

3 березня

«…Многолюдное собрание представителей украинских местных и некоторых провинциальных организаций и групп <…> единогласно приветствовало образование нового правительства и постановило оказывать ему всяческое содействие».[66]

Німецькі війська на Західному фронті розпочали плановий відступ на відстань 135 км з лінії Нуарас – Суассон на т. зв. «лінію Зігфріда».

Педагогічний музей у Києві – резиденція Української Центральної Ради в 1917 році.

4 березня

«…состоялось весьма многолюдное собрание членов различных украинских организаций. На собрании этом все организации объединились и вошли в состав комитета «Центральна Рада». <…> Собранием посланы приветственные телеграммы председателю совета министров кн. Львову и министру юстиции Керенскому с выражением надежды, что в свободной России будут удовлетворены все законные права украинского народа».[67]

9 березня

У своїй першій відозві «До Українського народу! Народе український!» УЦР фактично обіцяє вибори на основі загального, рівного, прямого й таємного виборчого права та висловлюється на підтримку федеративного принципу державного устрою майбутньої Росії: «Уперше, український тридцятип'ятимільйонний народе, ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто ти і як хочеш жити як окрема нація. З цього часу в дружній сім'ї вільних народів могутньою рукою зачнеш сам собі кувати кращу долю».[68]

Зал засідань УЦР та хори для публіки. Сучасний вигляд. Фото зі сайту Педагогічного музею.

10 березня

Центральна Рада ухвалює: її «політично-національним мінімумом є домагання демократичної республіки для України, себто навіть Гетьманщини і цілковитої самостійності, коли се можливо».[69]

Констатація

Саме в цей день в рішеннях УЦР зафіксовано наявність двох або навіть трьох несумісних між собою підходів до переустрою Російської держави.

13 березня

До Києва із заслання повернувся М. Грушевський. Над будинком Педагогічного музею піднято жовто-синій прапор.[70]

19 березня

Газета «Вісті з Української Центральної Ради» повідомила: «Українська Центральна Рада у Києві організувалася 4 березня, об'єднуючи українські організації на спільних домаганнях: територіальної автономії України з державною українською мовою, з забезпеченням прав національних меншостей – росіян і інших».[71]

25—26 березня

З'їзд Товариства українських поступовців висловився за автономію України у складі Росії й перейменував організацію на Союз українських автономістів-федералістів. Головою СУАФ обрано С Єфремова (м), заступниками – В. Леонтовича (м) та А. Ніковського (м), членами тимчасового ЦК – В. Біднова (м), Д. Дорошенка (м), С Ерастова, Ф. Матушевського (м), В. Прокоповича (м), О. Шульгина.[72]

Друга Констатація

Упадає в очі відсутність прізвища М. Грушевського в будь-якому контексті, пов'язаному як із передреволюційною діяльністю ТУПу, так і з легалізацією Товариства як політичної сили. На нашу думку, на цій підставі можна стверджувати, що з'їзд СУАФ засвідчив «розлучення» М. Грушевського з вільними мулярами.