Читать книгу На березі океану - Дар'я Мороз - Страница 3

14.06.1958 (Понеділок)

Весь вчорашній вечір я пролітала з думками про Джека. Чому він підійшов саме до мене? Чому він такий нахабний? Чому я про нього думаю, за вичерею, майже всю ніч не спала. Він закрався у мою голову з самого раня. Він стильний, красивий, бунтар, а я проста дівчина з відстійним одягом, яка навіть цілуватись не вміє. Можливо він просто хотів поглузувати з мене?

Вмісто ранкової молитви я дістаю свій записник з нотатками проповідей і відкриваю статю про демонів. Адже я відчуваю що Джек-це не що інше як демон, мій кошмар…

,,Служи Єгові, а не Сатані! У всіх нас є дві можливості: служити Єгові або служити Сатані і його демонам. Нам необхідно зробити вибір. Як же мудро служити Єгові! Єгова – добрий Бог. Як ми дізналися, демонам приносить задоволення мучити і обманювати людей…

– Джек теж мене мучає, ми знайомі лише один день, а він мене вже змусив плакати! – промовляю я сама до себе. Продовжую подумки читати… Але Єгова не такий. Він любить людей, як батько любить своїх дітей. Він Дарувальник «всього доброго… і всякого досконалішого дару» (Якова 1:17). Він не обділяє людство, але дає людям все найкраще, навіть, якщо це обходиться йому дуже дорого (Ефесян 2: 4—7).Подумай про те, що робив на землі Ісус, Син Бога. Німим він давав дар мови, сліпим – зір. Він зціляв прокажених і кульгавих. Він виганяв демонів і лікував всілякі хвороби. Ісус, користуючись Божою силою, навіть воскрешав мертвих (Матвія 9: 32—35; 15:30 31; Луки 7: 11—15).Бог ніколи не бреше і не вводить нас в оману. Він завжди говорить правду і ніколи нікого не обманює (Числа 23:19).Уникай нечистих справ. Подібно павутині, яка міцно обплутує муху, забобони і брехня обплутують сьогодні мільйони людей. Вони бояться мертвих. Бояться демонів. Їх не залишають у спокої думки про прокльони, прикмети, заклинаннях і амулетах. Вони поневолені віруваннями і традиціями, які засновані на брехні Сатани Диявола. Служителі Бога не піддаються цьому обману і не беруть участь в подібних справах. Єгова набагато сильніше Сатани. Якщо ти будеш служити Єгові, він захистить тебе від демонів (Якова 4: 7)…

– Він захистить мене від Джека!!!… Але щоб отримати Божий захист, потрібно повністю позбутися від усього, що пов'язано зі поклонінням демонам.,, -Позбудься амулетів, талісманів, прикрас. Спілкуйся зі Свідками Єгови. У Сатани і його демонів є на землі люди, які вчать брехні і чинять неправильно. Але у Єгови теж є свій народ. Це Свідки Єгови (Ісаї 43:10). Всі вони намагаються робити людям добро і, крім того, вчать їх істині. Свідки допомагають іншим служити Богу.,,

Ну що ж, тепер я готова. Чим сьогодні зайнятись!?Літо! А я дома майже весь час. Взагалі то в мене є плани. Навіть не плани, а обов'язок. Кожного літа я працюю безкоштовно в,,Домі для літніх людей,,.Вони одинокі, старенькі. Мені їх шкода. Сьогодня має поступити у пансіонат нова -похила пара. Хто це? – я ще не знаю!.Але дуже хочу з ними познайомитись. Тому швиденько збираюсь і лечу мов маю крила, як у янгола, лечу сповнена гарного настрою.

Мій настрій минув за секунду. Коли при вході в пансіонат я побачила Джека з уже знайомою похилою парою, з тою, що він приходив до церкви. Він стояв поруч з машиною (Форд Пикап).Вона була стара червоного кольору, дуже подерта-через це виднівся чорний колір, ржава. Напевно вона його, адже раніше я її небачила у нашому містечку. Він дістає з кузова багаж. То це вони!?В зубах він знову тримав сигарету але не підпалену. Я швиденько пробігаю в надії що він мене не побачив, забираюсь по ступенькам і проходжу в приміщення. Якого…?Я що, буду доглядати за його рідними. Це не можливо, адже в такому разі нам потрібно буде постійно бачитись, спілкуватись.

Ну що ж. Це не зруйнує мене та мою віру. Це випробування – я пройду. Я повинна.

– Доброго дня містере Вільямс! -промовляю я до дідуся якому напевно сто років. Він незенький на зріст, сивий та трішки противний. У нього занадто впертий характер. Як за звичай він нехоче їсти те, що принесли з столової.

– Доброго …якщо так можна сказати. Ела…?

– Я вас слухаю! -промовляю я, при цьому направляюсь поставити троянду до вази. Я часто приношу квіти. Не знаю чому, але мені здається, що одна маленька квіточка може подарувати настрій на весь день. Сьогодні в мене чотири білих троянд. Всім по одній.

– Як може бути добрим ранок, коли мене змушують їсти цю бурду!?! -він сердито, сидячи на ліжку махає своєю палицею. Я посміхаюсь.

– Давайте глянемо, що тут у Вас?! -я підходжу до підносу: молочна каша (манка),стакан апельсинового соку та стакан з таблетками.-Все виглядає смачно!

– Смачно???Це отрава для мишей, а не їда для справжнього чоловіка в розквіті сил! -після цих слів я про себе посміхаюсь.

– А чого б ви хотіли?? -потехеньку беру піднос та несу на ліжко до старого, незадоволеного -мужчини в розквіті сил (невтримуюсь і знову посміхаюсь про себе).

– Смажаних яєць! -твердо промовляє міс тер Вільямс.– бутерброд з ковбасою! -продовжує він.

– Добре. Я постараюсь щось вигадати на завтра але це буде наша таємниця. А зараз, ви повині поїсти те що є, тому що наша домовленість буде розірвана.

Не промовивши ні слова він бере ложку та починає їсти кашу… при цьому кривляючись та закатуючи очі до гори. Старі люди такі смішні. Як діти.

Я виходжу та йду до наступної кімнати. В ній проживає дві сестри близнючки Мая та Марта. Їм теж десь за сімдесят. Але вони дуже цікаві, незвичайні та веселі… Вони кожного ранку прокидаються о 5:00,чипуряться, фарбуються, гарно одягаються і Марта (це молодша систра),на питання навіщо вони це роблять відповідає одне і теж:,, -Якщо наші кохані прийдуть за нами, ми з систрою повині бути гарні!,,.Їхні чоловіки померли багато років тому, в різницю у декілька років.

Я проходжу до кімнати, та одразу направляюсь щоб викинути засохші троянди та поставити свіжі.

– Доброго ранку доня! -промовляє Марта.

– Як твої справи? -доповнює Мая.

– Все добре дякую. Ви як завжди, дуже гарні! – вічливо промовляю я. Але чомусь в цю хвилину завмираю, я чую голос Джека на коридорі. Не можу зрозуміти що він там бубонить. Він постійно чимось незадоволений… грубий. І взагалі, мені все одно на нього.

– …мила… -тихий, далекий голос. – мила!!!!! -я різко повертаю голову до бабусь.

– вибачте…?

– мила, ти застигла, щось трапилось?

– та ні, вибачте.

– Так ось Джек, ти можеш не хвилюватись… – до нас в кімнату заходить директор пансіонату міс Герда, вона висока, статура у неї дещо нежіночна, широковаті плечі, неодружена, має трохи зайву вагу але раніше вона мені подобалась, тепер ні… – твоїх бабусю й дідуся доглядатимуть найкращі спеціалісти, а також наглядатиме періодично Ела. Доречі, доброго ранку всім!

– …чому це я??? -різко промовляю я сама того не очікуючи. Я вже доглядаю за чотирма.

– Бачите ось про це я Вам і казав. Ніякого розуміння та відповідальності! -промовляє Джек.

– Хочу Вас запевнити, що все буде добре! Ну, що ж Джек, я мушу йти. Будуть питання ви знаєте де мене знайти.-після цих слів міс Герда розвертається і йде геть залишивши мене з цим …цим…

– ти що собі дозволяєш…? -шиплю я до нього. Він підходить ближче, бере мене за пасмо волося, вдихає їх запах.

– ти неймовірно пахниш! – я стою мов вкопана, не знаю чи нагрубити чи подякувати. Мені ніхто такого не казав, саме так не казав. Він розвертається та йде геть.

– Ела… хто був цей красень…???? – защеботала Мая.

– Вибачте я повина вийти… -я ставлю по троянді їм на тумбочки, кімнати в пансіонаті обставлені не дуже. Лише саме необхідне …ліжко, тумба, дзеркало та невелика шафа. Стіни у кімнатах всі однакові ніжно голубого кольору, хоча кожен має право доповити декор на своє бачення, фото, тюлі чи інші елементи, коридори кремового кольору. Одну троянду я все ще тримаю в руці. Я митю вистрибую і на штовхуюсь на Джека. Він стоїть прям перед моїм обличчям. Мене хватає паніка, я важко дихаю. Я дивлюсь йому прямо у вічі, вони такі рідні та чужі. Наповнені краси та таємничого, небезпечного. І в цю ж секунду коли в моїх роздумах кружляє вирій думок, він хватає мене за обличя та цілує в губи. Мені здалось, що я закрила очі, чи то просто потемніло від шоку, від неочікуваності. Різка пощочина, що влетіла Джеку, привела до тями нас двох.

Як очутилась у сосідній кімнаті я не знаю. Все як в тумані.

– Дихай Ело… дихай… все добре! -з далека чується голос. Я розплющую очі, я стою обличям до зачинених дверей. По заді мене стоїть сама стара жіна нашого пансіонату. Тримає мене за плечі своїми білими, вимореними від роботи рученятами. Митхо Гала. Їй 103 роки, через два з половиною місяці 104 роки. Вона сива, дуже зморщена, низенького зросту, сіроока. Як на мене, вона наймудріша жінка з усіх мені знайомих. Я завжди і всим з нею ділюсь. Вона більше знає навіть чим мої батьки.

Тому звісно, що саме трапилось, я їй одразу ж розповіла. Про Джека, про поцілунок та про почуття в мені, в середині, про той вогник, який здавлює мої груди та не дає шансу мені на нормальне існування. Шансу дихати на повні легені.

Вона спокійно мене вислухала не перебивши, не зупинивши, не задавши ні одного питання… а в кінці просто вбила мене на повал.

– Пахне справжнім коханням!!!

На іншій стороні містечка, Джек, теж не знаходив собі місця. Він не знав, не міг второпати, чим саме його зацепила ця дявчина. Але обставини такі, що його притягувало до неї. Всі його роздуми та сни були лише про смугляву дівчину. ЇЇ очі недавали йому спокою. Вони різного кольору і тому, вони для нього, ніби неземні. Ніколи в житі він небачив такої вроди. Красива шкіра, кучеряве волося, пухлі хуби а очі, вони вдвічі більше не давали йому спокою.

Джек мітився по хатині своїх бабці та діда. Його батьки залишились з молодшим на рік братом Кевіном у містечку де вони проживали. Джек змушений був покинути те прокляте місце, покинути ту, що розбила серце та полишити того хто зрадив. При згадці всього того бруду, йому стало зле. Тому він вирішив поправити свій стан здоров'я. Швидко побіг до зали там у маленькій шухлядці був бар діда. Джек дістає чисту, прозору склянку та бутилку з віскі.

– Цікаво де він? -подумала про себе я.-Чому він мене поцілував? Можливо я і справді йому подобаюсь? -Я лежу на ліжку в своїй кімнаті, уже вечоріє, їсти я непішла, мати приготувала картоплю з мясом під сиром. Як на мене, то це дуже жирна вечеря перед сном. Але я нехотіла її образити, тому просто сказала, що я не голодна. Влила склянку холодного молока, взяла два печева, моє улюблене, розсипне з краплинками шоколаду, і піднялась до себе.

Від постійних думок я полинула у сон, мій розум як і тіло втомилось. Прокинувшись я не могла зрозуміти… в кімнаті прохолодно, темно. Приглянувшись я помітила що моє вікно відчинене. Штори розвіває вітер. Мене схопила тривога. Я швидко сіла, піджала ноги та обійняла їх. Мов хотіл захистити себе. Незкінченна темрява не давала зфокусувати мій погляд та розгледіти чи одна я у цій старшній кімнаті.

І тут я чую спокійний чоловічий голос…

– Ела…! – не дочекавшись продовження репліки незнайомця я кричу, кричу так, що напевно і в центрі міста мене почули. – Шшшшш… Ела, це Джек!!!Некричи! – я в шоці!

– Ти що, ненормальний, чого тобі, ти що через вікно заліз????? -здивовано запитую.

– Так, вибач… – за дверима чується рух… різко відчиняються двері, в цю ж секунду джек прижимає вказівний палець до своїх губ, пояснюючи жестом щоб я мовчала. Двері відчиняються в мою кімнату а не коридор, тому тато Джека сам і приховав від свого погляду. Увімкається світло!

– Ела доню, все добре??? – він наляканий …поглядом бігає по кімнаті.

– Так вибач, я …я…я впала з ліжка! – незнала що ще вигадати.

– ..з ліжка? Чому вікно відчинене??? -я втупилась на одвірки, тато повертає голову немав помітив моє стривоження.– Ела…? -я різко відриваюсь від того кошмару, що стоїть у кількох метрах від мене, і мотаю головую, мов розкидую думки по поличкам. Приводячи розум до ладу.

– Я відчинила, було жарко!…Вибач я нехотіла тебе розбудити.-в кімнату заходить і мати.

– Все добре доню?

– Так, вибачте, я просто впала…

– Добре! -тато прямує до вікна. Зачинивши його він щераз оглядує кімнату мов передчуває щось, шукає когось. А мати підходить цілує мене в лоб, проводить рукою по волосю. Вона завжди так робить, скільки я себе пам'ятаю. Але це вже не актуально. Я вже доросла. Мої батьки думають, що я залишилась тією маленькою дівчинкою що любила казки на ніч, їздити у тата на плечах, верхи. Часом мені здається, що коли мені буде сорок років, мати теж буде приходити цілувати мене перед сном та гладити волося.

Вони виходят, вимикають світло. Джек стоїть в вуглі, ще хвилинку я мала надію на те, що це був сон чи дивне бачення, чи ще щось, ну не знаю. Але коли він почав рухатись до мене, я зрозуміла що все реально. Його важке дихання, скрипи підлоги. Я просто сиділа на ліжку …і чекала.

– Ела… я хотів поговорити! -тихо та впевнено присівши на край ліжка сказав цей зовсім незнайомий але такий ненавесний мною парубок. Він напевно неадекватний. І в цю ж сикунду я відчуваю запах спиртного.

– Ти пив? -я не знаю, що ще запитати.

– Так, вибач, я був …ммм… не важливо…

– Важливо, якщо ти прийшов в мій дім без запрошення, заліз через вікно то я маю право знати чому ти не тверезий… -не здаваючи позиції затверджую я.

– так, маєш …я був засмучений, тому що одне стерво, яке я кохав більше ніж життя, зрадило мені з моїм молодшим братиком, якого я теж кохав але як брата. І я змився в це місто щоб побути від усіх подальше… і тут зустрів тебе. Дівчину-монашку, що ходить до церкви, одягає мотлох… але така вродлива, що я неможу не думати про неї.-І тут я, неочікувано сама для себе, різко даю пощочину йому, все що він сказав про дівчину що зрадила його мене розчулило, а те що він сказав про мій одяг, знову, мене просто розізлило. Я ніколи нікого раніше не била. Тому спочатку я завмерла, відкривши рот, а потім почала вибачатись.

– Ой, вибач… я не …не хотіла.-Він робить ривок і знову мене цілує, тримаючи моє обличя двома руками, інстенктивно я знову відриваюсь і бью його по іншій щоці. Але тепер я підриваюсь з ліжка і відходжу..Якого… він творить.

– Що ти собі дозволяєш? Ти не мій хлопець… не смій мене цілувати!

– Хочеш я стану твоїм хлопцем, я стану тим ким ти захочеш!

– Ти п'яний! Ти взагалі себе чуєш? Ти завтра про все це навіть не згадаєш! -я махаю руками, вказую на нього.-Іди геть, з моєї кімнати!

– Ти підеш зі мною на побачення?? -встаючи та заганяючи мене у куток мов звір свою жертву, запитує він.

– Ні, ти що незрозумів! Йди геть! – я стою мов вкопана і нерухаюсь.

– Я не піду доки ти не пообіцяєш мені побачення.-Боже допоможи… що робити …він підійшов майже в притик.

– Можна я тебе поцілую? -запитуюю я, його очі стають ширші, сама не знаю чому я це ляпнула… але мені так цього хочеться. Він перший хлопець з яким я …він перший у всьому… у поцілунку і почуті, у такому частому сердце биті. Тим більше він п'яний і завтра все забуде. А я ні. Це буде щось нове, таке незнанне.

Ні промовивши ні слова він нахиляється, я заплющюю очі та чекаю, губи де що привідкрила. Одна, дві секунди, три… я приходжу до тями і …він просто стоїть і дивиться на мене.

– Я тебе поцілую, завтра, на побачені! -От козел, я ненаведжу його, ненаведжу ще більше. Штовхаю його в груди.

– Ну… ти… йди геть.-мені боляче, не знаю чому, в горлі стоїть комок, налились сльози.