Читать книгу На березі океану. Два покоління, дві історії, вічна любов - Дар'я Мороз - Страница 5

Я йду. Я знаю, що він там. Він чекає мене! А якщо ні? Якщо він вже поїхав і я не встигла? Залишив мене. Сердце колотиться. Я дуже хвилююсь і тому постійно тримаю руки перед собою, як у молитві. Поглядом оглядую місцевість якою я йду, ліс. Я знаю куди йти, ми повині були зустрітись на нашому місці, біля хижини але все одно. Я вже далеко зайшла від містечка і тому не лише хвилююсь ай дещо боюсь. Страх мов нашепчує мені щось в голові. Кожний шорох, звук, мене змушує оглянутись. На дворі темінь, вже за дванадцяту і мені стає ще більше не по собі. Я промерзла, адже під сірим мішковатим плащиком майже нічого немає, нічна рубашка. Що я роблю? Я взагалі не в своєму розумі! Я звісно залишила батькам записку на кроваті, про те що я з Джеком. Що це моє рішення і щоб вони мене не розшукували, коли прийде час я сама дам знати про себе, але якщо тато знайде її до того як ми поїдим з відси, буде точно одна обо дві смерті. Я швиденько перебираю ногами не дивлячись в перед. В руках в мене пакет з необхідними мені речами.

Декілька місяців назад, я б ніколи в житі неповірила в те, що я можу так вчинити, покохати, втекти з дому. Це якесь безглуздя.

– Ела! -звучить голос. Це він… він тут… він чекав, а одже все буде добре.