Читать книгу Філософія для життя. Пізнати себе краще - Делия Стейнберг Гусман - Страница 6

Я можу! Можу!

Проблеми існують не для того, щоб розчавити нас, а для того, щоб випробувати нашу здатність до спротиву. І якщо повсякчасно не прагнути вперед, навіть за найскрутніших обставин, то страх, а відтак і зневіра в собі, дедалі зростатимуть.

Кожна проблема має свій розв’язок, тож його треба шукати. Та не варто сподіватися на досконалий і остаточний розв’язок. Довершене й вивершене не для цього світу. Існують більш-менш вдалі розв’язки, які уможливлюють подальший шлях; надалі вони можуть поліпшуватись або варіюватися мірою появи нових проблем – неуникна річ у школі життя. Але треба робити спроби, треба докладати власних зусиль, треба зважитися на перший крок і не відступати після невдач. У навчанні, як і в будь-чому, не обійтися без спроб, помилок та корекцій. Але яка то втіха відчувати, що ми таки можемо, що наші невеликі приспані спромоги починають себе являти! Я можу, можу! – це те, що ми маємо раз у раз собі повторювати, щоб дати вихід природнім людським потенціям.

Мистецтво ставити запитання і мистецтво чути відповіді

Запитувати – це добре, але недобре перебирати міру аж до узалежнення від одержуваних іззовні приписів. Треба вміти ставити перед собою запитання, а відтак самому шукати одну чи кілька відповідей; якщо жодна не годиться, слід звернутися по сторонню допомогу. Шлях істинного знання торують не запитаннями та відповідями, що чергуються у беззмістовній і безрезультатній діалектичній грі. Знання має бути врівноважене, неквапливе, аби уможливити рефлексію і внутрішнє засвоєння. Запитання – це відчинені двері, а відповідь – новий персонаж, що входить в наше життя. Треба впустити відповідь – персонаж, що приносить нам варте уваги повідомлення.

Спробуймо?

Ніхто не може зробити щось до ладу за першим разом. Усі, навіть найбільші мудреці і Вчителі, потребували якогось часу на практику і навчання. Всі вони намагалися, – що й ми маємо робити, – застосовувати знання, роблячи власні помилки. Маємо теж потроху просуватись уперед, як і кожен, хто це робить усвідомлено. Річ не в механічному повторюванні дій і в залагодженні формальних ситуацій. Роблячи те, чого ми прагнемо, треба дивитися на себе збоку, спостерігати за собою, аби пересвідчитися, чи правильно ми діємо, чи, попри помилки, таки вдосконалюємося. Але майтеся на бачності! Те, що іноді ми нібито робимо поступ, – і це напевне так, – ще не означає, що ми не можемо повернути назад, до тих самих хиб, що їх, як гадаємо, подолали. Не слід лякатися. Якщо ми «повертаємо назад», то це означає, що ми не здолали стільки сходинок, як вважали, або ж наш здобуток потребував більших зусиль, щоб бути тривкішим. Різниця між початковими помилками та повторними полягає в тому, що у другому випадку ми здаємо собі справу з того, що відбувається, а це вже немало. Цього достатньо, аби наполегливо рухатися далі.

Нас вчить саме життя

Доконче розуміти, що в тому, що з нами відбувається, є певний сенс, а доля, життя, боги, чи хоч як називати причиново-наслідковий зв’язок, не є чистою випадковістю.

Щоб вийти переможцем у якійсь випробі, хай як важко нам було на початку, треба знати причини, багато причин, що зумовлюють наявний наслідок.

Знання причин – перший доконечний крок до розв’язку. Але самого знання замало для розв’язання певної проблеми.

Знання, яке не виходить за межі раціонального, або, принаймні, справляє певний емоційний ефект, втрачає будь-який сенс, якщо не прямує природнім шляхом до дії.

Другий доконечний крок для того, щоб карма сповнила свою місію формування людини, – розпочати діяти.

Скажімо, ми маємо певне утруднення в житті. Обміркувавши ймовірні причини, треба підготувати план дій і застосувати його на практиці. Передусім застосувати на практиці. Хай наш план і не буде досконалий і не покладе край проблемам, та краще помилятися діючи, ніж перебувати у бездіяльності зі страху помилитися. Хто помиляється, але діє, той інтегрує в собі практику руху, поступування, позбувається інерції і поборює страх. До того ж, розвиває інтелект, аби поступово навчитися вибирати кращі й ефективніші рішення.

Карма: згідно з філософією індуїзму, закон, що пов’язує причини з відповідними наслідками: тобто, кожна дія породжує адекватну реакцію чи наслідок.