Читать книгу Нортенгерське абатство - Джейн Остин - Страница 10

Увечері Аллени, Торпи й Морланди зустрілись у театрі, і, оскільки Кетрін та Ізабелла сиділи поруч, в Ізабелли з’явилася можливість повідомити хоч щось із безлічі новин, що в неї накопичилися упродовж їхньої нескінченної розлуки.

– Господи, Кетрін, моя люба, нарешті ми знову разом! – вигукнула вона, щойно Кетрін увійшла до ложі й сіла поряд з нею. – Отже, містере Морланд, – він сидів по інший бік від неї, – до кінця вечора ви не почуєте від мене жодного слова. Я вас попереджаю, щоб ви на це не розраховували. Кетрін, люба моя, як проминула для вас ця вічність? А втім, немає потреби про це питати, адже ви чудово виглядаєте. Сьогодні ваша зачіска чарівна, як ніколи. Легковажне створіння, вам хочеться підкорити весь світ? Можу вас запевнити, мій брат уже в вас закохався, а щодо містера Тілні, то це справа вирішена. Навіть вам при всій вашій скромності немає жодної підстави сумніватись у його почуттях; його повернення до Бата достатньо про них сказало. О! Я б усе віддала, щоб його побачити! Справді, мені вже терпець уривається. Матуся каже, що він найчарівніший серед молодих людей. Ви знаєте, вона його бачила вранці. Ви повинні мені його відрекомендувати. Він зараз у театрі? Ну будь ласка, пошукайте очима! Доки я його не побачу, я не заспокоюся.

– Ні, – сказала Кетрін, – його тут немає. Я ніде його не бачу.

– Це жахливо! Ні, мабуть, я ніколи з ним не познайомлюсь. Як вам подобається моя нова сукня? Гадаю, вона непогано виглядає. Рукави я придумала цілковито сама. Знаєте, мені страшенно набрид Бат! Ми з вашим братом сьогодні вранці вирішили, що, хоч тут і можна непогано провести кілька тижнів, проте жити тут постійно ми б не погодилися ні за які мільйони. З’ясувалося, що наші смаки збігаються в тому, що ми віддаємо перевагу селу над будь-яким іншим місцем. Наші погляди й справді надзвичайно схожі, це навіть смішно! Ми не знайшли жодної відмінності. Мені б нізащо у світі не хотілося, щоб ви були присутні при цій розмові. Ви б обов’язково підняли нас на кпини.

– Даремно ви так гадаєте!

– О, ні, ви б обов’язково кепкували над нами. Я знаю вас краще, ніж ви себе. Ви б сказали, що ми створені одне для одного, або ще якусь подібну нісенітницю, і довели б мене до сліз, я б почервоніла, як ваші троянди. Ні, я б нізащо у світі не хотіла, щоб ви були поряд.

– Ви до мене несправедливі. Я б ні в якому разі не зробила такого недоречного припущення. Не кажучи вже про те, що воно б ніколи не спало мені на думку.

Ізабелла недовірливо посміхнулась і до кінця вечора розмовляла тільки з Джеймсом.

Наступного ранку Кетрін знову всіма фібрами душі прагнула зустрітися з міс Тілні, і до звичайного часу відвідування Галереї її не покидала тривога з приводу того, що цьому знову щось зможе перешкодити. Але нічого подібного не сталося, її не затримав жоден відвідувач, і вони втрьох в належний час вирушили до Галереї, де відбувалися звичайні події та велися звичайні розмови. Випивши склянку води, містер Аллен підійшов до якогось джентльмена й заговорив з ним про політичні новини дня, порівнюючи повідомлення газет, які вони читали. А дами почали прогулюватися по залі, помічаючи кожне нове обличчя і майже кожен новий капелюшок. Жіноча половина родини Торп у супроводі Джеймса Морланда з’явилася в натовпі менш ніж за чверть години, і Кетрін одразу ж опинилася біля подруги. Джеймс, який тепер завжди супроводжував Ізабеллу, опинився з іншого боку, і, відокремившись від інших, вони якийсь час прогулювались утрьох, доки Кетрін не засумнівалася в зручності свого становища, коли вона цілком була прикута до подруги й брата, анітрохи не відчуваючи уваги з їхнього боку. Її супутники увесь час щось палко обговорювали або жваво сперечалися, але висловлювали почуття майже пошепки, а коли пожвавлювалися, то голосно сміялися, звертаючись за підтримкою до Кетрін, яка аж ніяк не могла її подати, бо не чула жодного слова з їхньої розмови. Врешті-решт їй все ж пощастило спекатися обтяжливого для неї товариства. Кетрін твердо сказала, що вона хоче поговорити з міс Тілні, появі якої разом з місіс Х’юз дівчина дуже зраділа й до якої одразу ж підійшла з такою рішучістю продовжити знайомство, яка навряд щоб у неї з’явилася, коли б не вчорашнє розчарування. Міс Тілні зустріла її дуже люб’язно, відповівши на її дружнє звертання з такою самою доброзичливістю, і вони розмовляли, доки обидві компанії не покинули Галерею. І хоча, цілком імовірно, ні та, ні інша юна дама не зробила жодного спостереження й не вимовила жодної фрази, які б не говорились під цим дахом тисячі разів протягом кожного батського сезону, проте простота, щирість і невигадливість сказаного були в даному випадку дещо незвичайними.