Читать книгу Можливо все! - Джон Вон Эйкен - Страница 17

Щоб краще зрозуміти, як ми думаємо і, зрештою, досягаємо в житті того, що нам потрібно, я склав ось таку просту схему. Перш ніж я перейду до пояснень, дозвольте попросити вас дещо зробити. Прогляньте схему тричі й спробуйте зрозуміти, що на ній зображено. Я знаю, що ви, імовірно, подумаєте: «Зараз знову задурюватимуть мені мізки!..» Ні! Я обіцяю не робити цього! Просто уважно прогляньте схему тричі, а потім можете читати далі.

Спробуймо поділити весь процес на кілька маленьких частин, аби зрозуміти, як ми робимо ті чи ті вчинки.

1. Усе починається із ситуацій, у яких ми опиняємося, подій, які з нами відбуваються, і досвіду, який ми отримуємо

Усе, що трапляється на нашому життєвому шляху, стає частиною нас самих. Кожна реклама, яку ми бачимо, кожен рекламний щит, який потрапляє в наше поле зору, кожна розмова, кожен образ, кожна думка – усе стає частиною нашої особистості, незалежно від того, усвідомлюємо ми це чи ні.

Отже, нам потрібно розуміти, що всі ідеї, які надходять до нас із зовнішнього світу й записуються в нашій свідомості, зрештою впливають на нашу поведінку. Цей момент слід неодмінно мати на увазі, позаяк – детально зупинимося на цьому трішки згодом – якщо ми зможемо змінити своє «середовище життя», ми зможемо багато в чому змінити й наш світ.

Як я вже сказав, ситуації, у яких ми опиняємося, події, які з нами відбуваються, і досвід, який ми отримуємо, – усе це записується в нашій підсвідомості (я детально зупинюся на підсвідомому трохи далі). Оскільки все, що з нами відбувається, записується в нашій «прихованій» пам’яті, ми, потрапляючи в нові ситуації, використовуємо свій попередній досвід для того, щоб інтерпретувати їх (тобто пояснити самим собі, класифікувати, відповісти на питання: «Що це за ситуація і чим вона закінчиться?»).

2. Такі інтерпретації породжують наше сприйняття світу, а воно – формує систему переконань

У нашій підсвідомості залишається запис про кожну подію, що з нами відбувається, і саме на підставі цих записів формується схема наших переконань. А найцікавіше – те, що всі ці записи, мов діафільми, зберігаються в нашій свідомості (на думку багатьох учених) у вигляді картинок. Ось, до речі, чому, згідно з легендою, перед смертю життя пролітає перед очима у вигляді картинок…

Вільям Джеймс[2] першим запропонував ідею, яка полягає в тому, що люди мислять картинками, – тепер ця ідея називається словом «візуалізація». Усі думки і навіть сни приходять до нас у вигляді картинок. Не тільки і не стільки у вигляді слів чи фраз, а саме у вигляді образів, що виникають у нашій свідомості, – слова, які ми вживаємо, – лише ярлички, які ми навішуємо на ту чи ту картинку. Вільям Джеймс стверджує, що ми можемо контролювати процес малювання цих картинок. Кожен із нас – режисер та продюсер своєї власної кінокартини; якщо ми «знімемо фільм» про те життя, яким хочемо жити, і не дозволимо нікому підірвати нашу віру, картинка оживе і стане реальністю. Кожен із нас може зняти свій «голлівудський блокбастер».

Дуже важливо зрозуміти, що ми справді можемо контролювати своє сприйняття реальності. Коли з нами стається якась подія, наше сприйняття диктує нам, як цей досвід «реєструвати» – як позитивний чи як негативний. Такий процес «реєстрації» ґрунтується також на досвіді, що передував цій ситуації.

Є одна цікава аналогія, яка допомагає зрозуміти, про що йдеться. Ми вже встановили, що мислимо картинками. Так от, описана вище «реєстрація» автоматично поміщає будь-яку з цих картинок у нашій свідомості в раму – позитивну чи негативну.

Наприклад, якщо в дитинстві мама лякала вас тим, що розлюбить і віддасть до притулку, коли ви погано поводитиметеся, у вас сформується негативна «рама», у яку ви, найімовірніше, помістите свої майбутні стосунки з жінками. І якщо через багато років дружина скаже вам: «Мені дуже неприємна ця твоя звичка, змінися, будь ласка!», – запопадлива підсвідомість одразу помістить цю ситуацію в раму стосунків із матір’ю й допише дружинину фразу:

«Мені дуже неприємна ця твоя звичка, змінися, будь ласка, інакше я розлюблю тебе й піду до іншого!»

Проведено силу-силенну досліджень, які показали, що щасливі та успішні люди мають власні, спеціально створені «картинки» й «рами». Безумовно, я не закликатиму вас постійно бути позитивними, але можу сказати ось що: рами, у які ви поміщаєте свою інформацію, чи у нашому випадку «картини свідомості», справді визначають дуже багато чого у вашому житті, якщо не все.

Повернімося на секунду до удачі, про яку ми говорили на початку книжки. Люди, які вірять у те, що вони щасливчики, відчувають, що їх чекає світле майбутнє, що їхнє життя буде позитивним, що з ними неодмінно станеться щось хороше. Чи завжди це стається? Звісно ж, не завжди. Але ось що треба розуміти: з плином часу це очікування чогось позитивного, чогось хорошого стає передбаченням, яке автоматично здійснюється. І саме це допомагає тим людям, яких усі вважають щасливчиками, залишатися щасливчиками і далі, навіть коли в їхньому житті стаються невдачі або трагедії.

Я хочу, щоб ви задумалися саме про це просто зараз, адже таке очікування справді важливе. Візьмімо для прикладу двох людей із різними «рамами» свідомості: людину, яка відчуває себе щасливчиком, і людину, яка відчуває себе невдахою. Ось у чім різниця між ними.

Припустімо, вони обоє потрапляють в автомобільну катастрофу. Що говорить людина, яку всі вважають щасливчиком? Вона каже: «Слава Богу, я вижив у цій катастрофі, це ж чудово! І, знаєте, той, із ким ми зіштовхнулися, виявився чудовим співрозмовником і професійним юристом. Мені вдалося налагодити з ним стосунки й довідатися багато нового, коли трохи пізніше ми пішли пити каву».

А людина, яка вважає себе невдахою, зазвичай думає: «Боже, знову я вляпався в аварію… Я постійно втрапляю в халепу. Чому це завжди стається зі мною?»

Щасливчик просто відзначає як свято те, що зостався живий, а невдаха постійно плаче, що він – жертва обставин.

Ви бачите, у кожного з них є вибір рамок, у які вони поміщають свій світ.

Якщо повернутися до аналогії про картину й раму, стане очевидним, що потворна стара облізла рама може зіпсувати будь-який шедевр. Саме так наші давні комплекси і створені ще в дитинстві обмеження здатні зіпсувати будь-яку ситуацію, просто не даючи нам змоги робити неможливе.

3. Отже, наше сприйняття світу, або система переконань, будується на картинках, кожна з яких свого часу «відбилась» у нашій свідомості

Саме наше сприйняття впливає на те, як формуються наші думки та позиції стосовно явищ, які нас оточують.

Якщо вірити Вікіпедії, наше світосприйняття напряму пов’язане з «настроєм, самопочуттям або напрямком думок». І тут ми підходимо до ключового моменту, який необхідно дуже чітко засвоїти: оскільки ми можемо контролювати своє сприйняття довколишнього світу, ми можемо також контролювати наші думки, настрій і наше ставлення до життя.

Чому це так важливо? Багато хто скаже вам, що звик довірятися почуттям і емоції диктують нам ту чи іншу лінію поведінки. Одначе насправді це не зовсім так. Це не так, бо ті почуття, які ми відчуваємо і які спонукають нас чинити так чи інакше, існують не самі по собі, а визначаються нашими думками і настроєм. Отже, якщо ви думаєте, що в основі всього лежать саме почуття, знайте: це не так! Почуття створюються думками.

Наведу приклад:

Офіціант у ресторані переплутав ваше замовлення і приніс вам не ту страву.

Ви розгнівані і ледве стримуєтеся, щоб не надавати офіціантові копняків.

Коли вам кажуть: «Заспокойся, навіщо затівати бійку?», – ви аргументуєте свою позицію так: «Він винен, він мене розсердив, гнів керує моїми вчинками, тому я його відлупцюю!»

По суті, ви віддаєте контроль над своєю поведінкою власним емоціям. Виходить, що будь-яка дрібниця може вивести вас із себе, і від цього страждаєте і ви, і люди навколо. «Що ж удієш, – думаєте ви. – Така в мене вдача. Я дуже емоційний!» Одначе те, що у вас є емоції, аніскільки не означає, що їм треба потурати.

Дуже часто люди вважають аксіомою те, що їхні почуття та їхня поведінка визначаються виключно життєвими ситуаціями, у яких вони опиняються.

Наведу ще один приклад. Припустімо, одна молода співробітниця постійно відчуває страх і стрес та думає, що це відбувається від того, що в неї забагато роботи. Але таке пояснення неправильне й неповне, у ньому не врахована важлива складова частина процесу. Якщо ми повернемося до схеми – між ситуацією, досвідом, подією (завалили роботою, висувають надто високі вимоги) і відчуттям патологічного страху (або стресом) є ще один украй важливий підпроцес. Наша героїня обмірковує ситуацію, що склалася, і різними способами її інтерпретує. На підставі минулого досвіду вона «реєструє» ці обставини як негативні, кажучи собі:

«Я маю зробити цю роботу вчасно, інакше мене звільнять, це так жахливо, що на мене стільки всього звалили, я просто не впораюся!» Вона може й далі так міркувати, спрямовуючи свої думки в таке русло, що стає просто заручницею стресу та патологічного страху. Якби її минулий досвід (наприклад, її колись уже звільнили за невчасне виконання завдання) не став би такою негативною рамою, картина «у мене багато роботи» могла б мати інший вигляд: «У мене багато роботи – це чудовий спосіб показати, яка я організована й продуктивна!»

Як же змінити свої «рами», і чи можливо це? Потерпіть трішки – і я дам вам відповіді на обидва запитання!

Отже, дуже важливо навчитися усвідомлювати те, що наші емоції викликаються нашими думками, які, у свою чергу, будуються на нашому сприйнятті світу (чи на наших переконаннях), що породжується ситуаціями, у які ми потрапляємо протягом життя.

Той внутрішній діалог, який ми ведемо щодня самі з собою, справляє величезний вплив на почуття та емоції, що ми відчуваємо, а зовсім не навпаки.

4. Емоції (почуття), які ми відчуваємо, зрештою ведуть до рішень, які ми приймаємо

Я вже неодноразово говорив, що ми – господарі своєї долі, бо вона будується на основі рішень, які ми приймаємо. Ми можемо приймати будь-які рішення, але іноді самі себе зупиняємо. Як? Власними емоціями. Як ми побачили вище, емоції – це продукт нашого сприйняття в третьому поколінні (сприйняття – думки – емоції). Очевидно, щоб змінити продукт, треба змінити його джерело. Інакше кажучи, оскільки ми не можемо впливати напряму на почуття (точніше, це просто не має сенсу), нам залишається змінити своє сприйняття (чи переконання).

Наприклад, ви надумали скинути вагу.

Чудово! Але це рішення без зміни сприйняття світу ні до чого не приведе.

Так, ви сіли на дієту, але сприймаєте світ із позиції товстуна, як і досі. Ви досі вважаєте, що, навіть почавши менше їсти, все одно зостаєтеся товстуном. (І це ще найнейтральніше слово з усіх, якими нагороджують себе люди з надмірною вагою, що стали на шлях боротьби за стрункість.)

Якщо ви почуваєтеся товстуном і негативно інтерпретуєте свій стан, хід ваших думок буде, скоріш за все, такий: «Я товстий (товста), а товсті люди – потворні й ні на що в житті не здатні! Чи їси, чи не їси, однак бридко дивитися на себе в дзеркало». Це зрештою призведе до виникнення додаткових негативних думок та емоцій, які наштовхнуть вас на рішення: «Та грець із ним, із тим схудненням! Усе одно нічого не вийде… Як був (була) потворою, так і зостануся». Рішення, прийняте без належної підтримки свідомості, безслідно тане; жодного впливу на вашу поведінку воно не справляє, тож усе повертається до точки старту. Хіба що у ваше мислення додалась іще одна негативна «рама»: «Дієти не працюють – якщо вже ти гладкий, змирися з цим!»

Оскільки наші рішення визначають нашу поведінку, наші вчинки та їхні наслідки, мені здається, що це найпростіше й найлогічніше пояснення всього, що ми робимо чи не робимо в нашому житті. Пам’ятаєте приклад про щасливчика, невдаху й аварію? Дослідження показали, що люди, які налаштовують себе на те, що їм неодмінно пощастить, і справді щасливчики! Здебільшого щасливчики переконані, що їх чекає світле майбутнє. У них висока самооцінка, і часто ці очікування не дають їм змоги занепасти духом у разі невдач або труднощів, а також забарвлюють їхнє спілкування з іншими в теплі тони. Тому важливо, щоб ми не дали своїй самооцінці знизитися. Якщо бачити все в чорних тонах – таким і буде ваше життя, оскільки ваші емоції будуть теж, мов чорна хмара, змушуючи вас приймати рішення, ґрунтовані виключно на негативних передумовах.

Дозвольте мені прояснити свою позицію так: ступінь негативу чи позитиву у вашій оцінці якоїсь події є, зрештою, ступенем негативу чи позитиву в рішеннях, що ви їх приймаєте. Цікаво, що й той, й інший тип мислення (позитивний і негативний) – несвідомі й працюють, так би мовити, автоматично. Дуже важливо запам’ятати це, адже зараз ми підходимо до головної хорошої новини…

Кожен із нас насправді може впливати на процес власного мислення!

Поза сумнівом, перша причина того, що люди не досягають поставлених цілей, полягає в дисонансі між їхніми шаблонами мислення і тим, чого вони хочуть досягти.

Про що я?

Про брак того, що зазвичай називають терміном «конгруентність».[3] Виходить, що мети не досягають, коли:

• сприйняття;

• переконання;

• думки;

• емоції;

• рішення;

• дії людини не узгоджуються між собою.

Інакше кажучи, свідомість і підсвідомість людини працюють не синхронно.

Не лякайтеся! Я не збираюся заводити вас у хащі психологічних термінів. Усе дуже просто.

Ось усе, що вам слід знати про свідоме й підсвідоме.

По-перше, у нашій свідомості відбуваються свідомі й підсвідомі процеси. Свідомі дії – це ті, які ви здійснюєте, усвідомлюючи їх і знаючи про те, що ви усвідомлюєте це. Наприклад, якщо ви голодні, ви думаєте про їжу. Ви це усвідомлюєте. Або ви запізнюєтеся на важливу зустріч і думаєте: «Ой, я ж запізнюся!» – ви усвідомлюєте, що запізнюєтеся. Або ви думаєте: «О! Яка гарна ця картина!» Ви думаєте про це свідомо. А от у своїх підсвідомих думках ви не усвідомлюєте. От така хитрість! Успішні люди – чи то зірки спорту, музики, видатні бізнесмени чи передові вчені – зуміли змусити свою свідомість і підсвідомість працювати разом на досягнення успіху. Більшість людей не користуються цим секретом – їхній потенціал так і залишається нерозкритим, бо вони не розуміють, як працює їхня свідомість.

Як я вже сказав, у нашій свідомості відбуваються два глобальні процеси мислення – свідомий і підсвідомий. Якщо ми навчимося контролювати обидва ці процеси й робити так, щоб вони відбувалися узгоджено, або конгруентно, ми зможемо досягнути таких успіхів, про які навіть не мріяли. І це особливо важливо, бо ми вкрай рідко це усвідомлюємо.

Свідомість та підсвідомість працюють неузгоджено!

Скоріш за все, ви вже знаєте, що наша «свідома» частина має обмежені можливості для збереження інформації. Дослідження показали, що ми можемо запам’ятати приблизно сім (іноді трохи більше, іноді трохи менше) інформаційних згустків в окремо взятий відтинок часу. Саме тому в більшості країн телефонні номери розбивають на невеликі групи з двох-трьох цифр. А що ж відбувається за фасадом тих семи інформаційних пучків, які ми свідомо записуємо у свою пам’ять? Хороше запитання! Очевидно, дуже багато – хтось же має контролювати биття серця, процеси травлення, реакцію організму на зовнішню температуру, дихання та іншу роботу парасимпатичної нервової системи. Як ми керуємо автомобілем, навіть не думаючи про те, що ми при цьому робимо? Хто відповідальний за прийом та обробку мільярдів інформаційних пучків, що надходять ззовні? Це наша підсвідомість, чи, як кажуть деякі психологи, несвідоме – те, що не перетинається зі свідомим. Одначе це не означає, що ця частина нашого мислення неактивна. Вона активна навіть тоді, коли ми спимо. Дослідження підсвідомої частини нашого мислення дали вражаючі результати: деякі пацієнти, що перебували під час операції під загальним наркозом, пам’ятали все, що говорилося в операційній. Незважаючи на свій непритомний стан, вони могли викликати з пам’яті розмови лікарів, ці розмови записувалися в їхній підсвідомості. Як я вже сказав, схема ілюструє те, що, опинившись у якійсь ситуації, ми отримуємо певний досвід; коли з нами відбувається якась подія, усе це записується в підсвідомості – незалежно від того, думаємо ми про це чи ні.

Мозок контролює тисячі тілесних функцій, кожну мілісекунду приймає та обробляє астрономічну кількість інформаційних потоків, і, що особливо, як на мене, цікаво, – він робить це без будь-якого свідомого контролю з нашого боку. Дуже важливо зрозуміти: якщо все, що нас оточує, усе, що ми відчуваємо, усе, що ми бачимо й чуємо, записується, то зрештою це перетворюється в переконання – хороші чи погані, але зовнішнього контролю все це не потребує. Це не означає, що ви не можете контролювати тих процесів, просто зовнішній контроль їм не потрібен.

Ось іще цікава новина: підсвідомість ніколи не забуває, як здійснювати ту чи ту дію, вона взагалі нічого не забуває. Свідомість може забути, підсвідомість – ніколи.

Та ось що важливо: підсвідомість тільки тоді стає ефективним інструментом досягнення успіху, коли пам’ятає лише те, що збігається з нашими інтересами.

Це відбувається не завжди. Оскільки ми переживаємо негативні емоції та потрапляємо в небажані ситуації, – підсвідомість, звісно ж, запам’ятовує і це й контролює нашу поведінку відповідним чином, коли ми потрапляємо в аналогічні ситуації, коли з нами стаються схожі події і коли ми набуваємо подібного досвіду. Усе це зрештою приводить до формування переконань. Кожна наша реакція на зовнішній подразник запускає хімічну реакцію в нашому тілі, тому наші думки мають принципове значення не тільки для свідомої частини нашого розуму, а й для підсвідомої. Підсвідомість – такий собі наш вірний асистент, який зробить усе, що йому накажуть.

Але подумайте: які накази ви віддаєте своїй підсвідомості? Знов-таки, більшість людей не думає про підсвідомість, а підсвідомість робить тільки те, що підкаже їй досвід. А якщо у вашому житті було багато розчарувань, вгадайте-но з трьох спроб, як поведеться підсвідомість? Ваше світосприйняття не буде позитивним, і таким чином ви, урешті-решт, видасте вашій підсвідомості «ліцензію» на негатив. Наприклад, ви можете сказати: «Я вартий найкращого!» І тут-таки ваша підсвідомість посміхнеться вам в обличчя: «Ти? Згадай своє минуле – нічого ти не вартий!» Який, на вашу думку, буде результат? Якщо ви не зупинитеся на хвилинку, аби подумати й прислухатися до голосу підсвідомості, вас завше переслідуватиме легке відчуття невлаштованості, вам завжди здаватиметься, що ви щось випустили з уваги, і це приведе вас до непослідовності в діях. Цим і пояснюється, чому ми почуваємося ніяково, коли дивимося в дзеркало й намагаємося сказати своєму відображенню щось хороше.

Отже, конгруентність (або «відповідність») – це такий стан, коли наша свідомість, наша підсвідомість і наша поведінка діють синхронно, усе ваше існування підкорене досягненню поставленої мети. Сприйняття визначає наші думки, думки – емоції, емоції – рішення, а рішення – дії. І всі ланки цього ланцюга узгоджені! Це дуже важливо, бо саме прийняття рішень визначає, до яких дій ми вдаватимемося, а вони визначають, яким буде наше подальше життя.[4]

Наш мозок складається з мільярдів клітин і нейронів, між якими кожну мілісекунду виникають мільйони взаємозв’язків, породжуючи думки, ідеї, рішення. І, згідно з результатами досліджень, кількість можливих одночасних зв’язків між нейронами перевищує кількість атомів у Всесвіті. Так, можливо, вам доведеться прочитати цю фразу знову. Вона стверджує, що люди мають практично необмежену свободу творчості й необмежену здатність розв’язувати проблеми.

Ми маємо потенціал, про який самі навіть не здогадуємося, саме тому я вважаю, що можливо все. Я хочу підкреслити, що ми самі штучно обмежуємо себе, не використовуючи цього прекрасного дару – сили нашого розуму.

Можливо, зараз ви вже думаєте: «Так, Джоне, усе це так! Я все зрозумів! Та все ж у своєму житті я рідко досягаю того, чого хочу!»

Я розумію вас, чудово розумію! І повторюю вам: уся причина – у внутрішньому конфлікті. Ви намагаєтеся чогось досягнути, цього не стається, і ви змінюєте лінію поведінки. Здавалося б, усе правильно. Одначе ваше мислення зосталося таким, як і раніше. І що ж? Нічого! Якщо ви хочете змінитися зовні, необхідно змінитися внутрішньо. Тобто – змінити тип мислення.

Подивіться на те, у якому становищі ви перебуваєте. У якому будинку живете, на якій роботі працюєте, скільки грошей у вас на рахунку в банку, хто ваші друзі, який ваш духовний стан, яке здоров’я, і запитайте в себе – чи влаштовує мене це? Більшість людей, навіть цілком успішних, скаже, що намагається змінити стан речей. Але ось у чім хитрість! Якщо ви намагаєтеся змінити своє життя, і нічого не виходить, це означає, що вас паралізував саме внутрішній дисонанс. Ваші думки про зміни звучать не на тій частоті, на якій звучать самі зміни.

Отже, якщо ви справді хочете змін, ось найголовніша новина на цю годину: у кожної проблеми апріорі є розв’язання, але розв’язання ваших проблем ніколи не перебувають на тому самому рівні мислення, що й дії, які привели до теперішньої ситуації.

Як сказав Ейнштейн, істотні життєві проблеми не можуть бути розв’язані на тому самому рівні мислення, який у нас був, коли ми створювали для себе ці проблеми. Зверніть увагу: ця фраза наголошує на тому, що тягар розв’язання наших проблем лягає саме на наші плечі. Я вважаю, що це важливо.

Якщо ми хочемо здійснити зміни, які нам необхідні, ми зрештою маємо змінити наше мислення. Левова частка наших думок, до речі, не така вже й погана, але є й такі моменти, яких конче треба позбутися, позаяк вони підривають наші життєві сили. Багато людей навіть не усвідомлюють, що думки, які в них є, викликають той-таки згубний дисонанс. Отже, подивімося на негативні думки, які заважають вам досягнути своїх мрій, і про існування яких ви, можливо, і не здогадувалися.