Двадцятирічний американець Джонатан вирушає до далекої й незнаної ним досі України на пошуки жінки, яка врятувала його дідуся-єврея в роки Другої світової війни. Його помічники – не дуже освічений перекладач Алекс з Одеси, дід Алекса, який удає із себе сліпого, і пес-поводир Семмі Дейвіс Младший-Младший. Їхня подорож до Луцька, а відтак до знищеного єврейського містечка Трохимбрід, перетворюється на феєричну непередбачувану пригоду з безліччю кумедних моментів…
Обережно! Ненормативна лексика!
Оглавление
Джонатан Сафран Фоєр. Всьо ясно
Увертюра перед початком дуже жосткої подорожі
Початок світу настає часто
Лотерея, рік 1791
Увертюра до зустрічі з героєм, а потім зустріч із героєм
Книга Повторюваних Снів, 1791
Закоханість, 1791—1796
Ще одна лотерея, 1791
В сторону Луцька
Закоханість, 1791—1803
Повторювані таємниці, 1791—1943
Парад, смерть, пропозиція, 1804—1969
Прєдєльно уважний пошук
Сонячний Годинник, 1941–1804—1941
Закоханість
Весілля було просто надзвичайним! Або після весілля все йде на спад, 1941
Жертва випадку, 1941—1924
Кров і драма, 1934
Про то, шо ми побачили, коли побачили Трохимбрід, або Закоханість
Закоханість, 1934—1941
Увертюра до ясності
Закоханість, 1934—1941
Ясність
Весілля було просто надзвичайним! Або завершення миті, яка не має завершення
Перші вибухи, а далі – любов, 1941
Тонкощі пам’яті, 1941
Початок світу настає часто, 1942—1791
Отрывок из книги
Мене проізвели на світ 1977 року, як і героя цієї історії. Єслі чесно, то жизнь моя нармальна. Як я вже казав, викидаю багато приколів сам і з другими, но все це стандартні фішки. Мене вставляють американські фільми. Вставляють нєгри, особєнно Майкл Джексон. Уставляє сипати бабками в центрових ночних клубах Одєси-мами. Мені нравляться машини тіпа «Ламбарджині кунташ» і капучіно. Багато дєвочєк хотіли б мати зі мною плотські дєла на разних хороших тусовках, у «Ромашці», «Веселих горках» чи в «Бодіґарді». Хочете знати, чому стільки дєвок за мною сохнуть? Через мою унікальну персону. Я простий і страшно прикольний – а вce це забойні вєщі. Но я знаю кучу людей, які тащаться від спортівних машин і ночних клубів. А тих, хто любить льогкий ненав’язчивий флірт (який всігда кончається липкою простиньою), не пощитаєш і на всіх пальцях рук і ніг. Багатьох сьодні звати Алєксами. Тільки в моєму домі таких іще троє! Тому я з таким запалом підхопив ідею поїхати в Луцьк у ролі переводчика для Джонатана Сафрана Фоєра. То була суперова можливість.
Я пречудово закінчив другий рік англійської філології в універі, що дивно, бо мозок мого прєпода був повний всякого лайна. Мама так пишалася мною, шо навіть сказала: «Льоша-нє-нєрвіруй-мєня! Я така рада за тебе». Я зразу спитав її, чи не купить вона мені за це настоящі кожані штани, но мама скривилася: «Оці калготки?! Нікагда!» Батя тоже пиндючився. Він зразу: «ШАПКА!» – а я йому: «Не називай мене так», – а він мені: «Алєкс, мама так тобою гордицця».
.....
«А ти звідки все це знаєш?» – запитав хтось.
«Колись, іще дитиною, я їздив у Рівне, батько мене посилав. І був у домі цього Трохима. Його прізвище не тримається голови, проте пам’ятаю, що його звали Трохимом, через „и“, і що в нього була молода дружина з пишними цицьками, невеличке помешкання, повне прибамбасів, а ще шрам від ока до рота чи то від рота до ока. Так або так».
