Читать книгу Мандри Ґуллівера - Джонатан Свіфт - Страница 5

Моя покора й добра поведінка викликали таку симпатію в короля, двора, усього народу та навіть армії, що в мене з’явилася надія на швидке звільнення з почесного полону. Я марив волею й намагався заслужити ще більшу довіру до себе. Мене вже не боялися; я досить добре розумів ліліпутську мову та розмовляв нею. Іноді, лежачи на землі, я дозволяв веселим чоловічкам танцювати на моїй руці, а діти часто грали у схованки в моєму волоссі.

Якось королю закортіло розважити мене яскравими ярмарковими святами. На мою думку, акробати в цій країні своєю спритністю й майстерністю перевищують решту циркачів у світі, але понад усе мене зацікавили канатоходці. Уявіть собі тонку білу нитку два фути завдовжки, натягнену на висоті дванадцяти дюймів від землі, і чоловічків, що танцювали на ній. У таких виставах беруть участь лише ті ліліпути, які є кандидатами на державні посади або прагнуть прихильності королівського двору. Вони вчаться цього мистецтва з юності та наполегливо вдосконалюються, відмовляючи собі у приватному житті. І коли відкривається вакансія на високу посаду, кілька пошукачів подають на ім’я короля прохання – дозволити їм улаштувати виставу в присутності його величності й усього двору. Кандидати танцюють на канаті, і той, хто стрибне вище за інших і при цьому не впаде на землю, обіймає бажану посаду. Іноді перші міністри змушені підтверджувати свою майстерність, щоб переконати короля в тому, що вони не втратили свій хист. Так, Флімнап, державний скарбник, був відомий своєю стрибучістю: він здійснив пірует на канаті, повторити який не вдалося жодному іншому вельможі в усьому королівстві. Я спостерігав за його небезпечними стрибками, коли він тренувався. Рельдресель, державний секретар і голова міністерства закордонних справ, мій приятель, – якщо, звісно, наші з ним стосунки можна назвати приятельськими, – посідав друге місце після державного скарбника. Решта сановників також були на високому рівні в мистецтві ходіння над безоднею.

Такі вистави нерідко супроводжуються фатальними випадками й нещастями. Я на власні очі бачив кількох понівечених кандидатів-невдах. Та особлива небезпека чатує на міністрів і державних чиновників, які демонструють свою спритність королю. Так, іще до мого прибуття сер Флімнап ледве не зламав собі шию, але його врятувала одна з королівських подушечок, що випадково лежала під канатом.

Щодня в моїй присутності конюхи гвардійських та королівських стаєнь об’їжджали на майдані коней. Невдовзі коні вже сміливо підходили так близько до мене, що одного разу, коли я опустив руку на землю, деякі вершники примудрилися в’їхати на неї. Одначе кращим за всіх був королівський єгер, який з легкістю перестрибнув на своєму коні через мою взуту в черевик ногу – ніби брав бар’єр. Це був насправді приголомшливий стрибок.

Якось я вигадав для короля незвичайну розвагу. Я попросив доставити дюжину палиць завдовжки два фути і завтовшки зі звичайну тростину, і за день моє прохання було задоволено королівським лісничим. Я взяв більшу частину палиць і міцно ввігнав їх у землю у вигляді чотирикутника, а зверху туго натягнув свій носовичок. Із решти матеріалу я зробив щось подібне до бар’єра. Закінчивши роботу, я запропонував королю виділити двадцять чотири найкращих кавалеристів для вправ на цьому плацу. Потім, піднявши по черзі кожного вершника, повністю озброєного, разом із конем, я поставив їх на хустину. Вишикувавшись, кавалеристи розділилися на два загони, і воєнні дії почалися. Король був у такому захваті, що ще не раз просив мене повторити ці маневри, і якось сам забажав піднятися на плац, щоб командувати військом. Королеві ці розваги були не до душі, однак і вона зрідка спостерігала за блискучою виставою, сидячи в ношах на відстані двох ярдів від майданчика. На щастя, маневри закінчилися добре; лишень один баский кінь пробив дірку в носовичкові й, перечепившись, упав, підім’явши вершника. Я одразу ж поспішив йому допомогти. Кінь, упавши, вибив ліву передню ногу, але вершник не постраждав.

Незадовго до мого звільнення, коли я, нудьгуючи, розважав себе та королівський двір усілякими фокусами, до його величності прибув гонець зі звісткою, що біля того місця на березі, де я потрапив у полон, знайдено величезний чорний предмет дивної форми, який лежить нерухомо. Предмет має круглу основу, за площею дорівнює апартаментам його величності, дах предмета є пласким, а всередині – порожнина. Я одразу здогадався, що йдеться про мій загублений капелюх, і вмовив короля доставити його до столиці. Він люб’язно погодився, одначе, коли капелюх потрапив мені до рук, його стан виявився вкрай поганим. Ліліпути тягли його від самого берега до міста за допомогою гаків і мотузок та наробили в ньому численні дірки.

За кілька днів по цих подіях його величності спала на думку ще одна дивна забавка. Було віддано наказ про приведення в повну готовність кінних і піхотних полків, що стояли в столиці та на її околицях. Король попросив мене завмерти на майдані, широко розставивши ноги. Потім військо зімкнуло лави та врочистим маршем пройшло піді мною – піхота по двадцять чотири чоловіки в ряд, а кавалерія по шістнадцять, – із барабанним боєм, розгорнутими прапорами і піками навпереваги. Було наказано, щоб під час параду, під страхом найсуворішого покарання, війська зберігали шану до мене. Однак сам я з жахом думав про кепський стан своїх старих панталонів, – і дійсно, проходячи між моїми ногами, деякі офіцери тишком-нишком підводили очі вгору та непристойно жартували…

Я подав до королівської канцелярії стільки прохань і доповідей про моє звільнення, що зрештою король виніс це питання на обговорення кабінету міністрів, а потім і державної ради. Ніхто не протестував, окрім Скайреша Болголама, який, не маючи жодної причини, зненавидів мене. Та, попри всі його зусилля, питання було розв’язано та затверджено королем на мою користь. Болголам обіймав посаду гальбета, – іншими словами, адмірала королівського флоту, заслужив довіру його величності й був людиною хоч і обізнаною у військовій справі, але брутальною і трохи дивакуватою. Неохоче погодившись на моє звільнення, він домігся того, щоб йому доручили висунути умови, на яких я нарешті звільнюся. Папір адмірал доправив мені особисто в супроводі двох секретарів і кількох шляхетних осіб. Коли наказ короля було оголошено, я присягнувся, що не порушу жодного пункту. Спочатку я присягнувся за звичаями своєї країни, а потім мав повторити присягу за ліліпутськими правилами.

Це мало такий вигляд. Я мусив тримати праву ногу в лівій руці, поклавши до того ж середній палець правиці собі на тім’я, а великий – на праве вухо. Вийшло це в мене з третьої спроби. Історичний документ залишили мені на згадку, і я його переклав:

«Його Височайша Величність Гольбасто Мамарен Евлем Гердайло Шефін Моллі Оллі Гу, могутній король Ліліпутії, радість і жах усесвіту, чиї володіння, займаючи п’ять тисяч блестрегів (близько дванадцяти миль в окружності), поширюються до крайніх меж земної кулі; король над королями, найвеличніший з-поміж синів людських, властитель, що своєю спиною торкається центру землі, а головою – сонця; король, чий погляд викликає дрож у колінах земних царів, – пропонує Куїнбусу Флестрину, або Людині Горі, який нещодавно прибув до наших небесних володінь, такі умови, що їх той зобов’язується неухильно виконувати.

1. Людина Гора не має права залишити Ліліпутію без нашої дозвільної грамоти з прикладенням великої державної печатки.

2. Також він не має права входити до столиці без нашого особливого розпорядження. У такому разі мешканці мають бути попереджені за дві години, щоб мати час і змогу сховатись у своїх будинках.

3. Людина Гора зобов’язаний обмежувати свої прогулянки тільки великими шляхами та не має гуляти або лягати відпочивати на луках і нивах.

4. Під час прогулянок Людині Горі необхідно турбуватися про те, щоб не наступити на когось із наших люб’язних підданих, на їхніх коней та візки; він не має брати до рук нікого з жителів без їхньої на те згоди.

5. Якщо виникне потреба швидко відрядити кудись кур’єра, то Людина Гора бере на себе обов’язок раз на місяць відносити у своїй кишені кур’єра разом із конем на відстань шести днів шляху, а в разі доконечної потреби доставляти його цілим і неушкодженим знов до Нашої Величності.

6. Людина Гора має стати нашим союзником у боротьбі проти ворожого острова Блефуску й докласти всіх зусиль, аби знищити його флот, який зараз готується до війни з нашим королівством.

7. Людина Гора в час дозвілля мусить брати участь у громадських роботах, підіймаючи величезне каміння під час зведення муру, який оточуватиме головний парк столиці, а також під час спорудження інших королівських будівель.

8. Протягом двох місяців Людині Горі пропоновано скласти точний опис кордонів нашого королівства, для чого йому дозволяється обійти все узбережжя та виміряти довжину кордону, порахувавши кількість пройдених кроків.

9. Людина Гора врочисто присягається чітко виконувати зазначені умови його звільнення з-під варти. Ми ж своєю чергою призначаємо йому щоденне утримання, яке дорівнює утриманню 1728 наших підданих. Окрім того, він матиме вільний доступ до нашої найяснішої особи та наше благовоління.

Підписано в Бельфабораку, королівському палаці, у дванадцятий день дев’яносто першого місяця нашого правління».

Я з великим задоволенням присягнувся і поставив підпис під цим цікавим документом, хоча деякі з його пунктів мене ошелешили. Цілком очевидно, що до його укладення причетний адмірал Болголам, який затаїв на мене лють.

Мої ланцюги одразу ж було знято, і я опинився на волі. Король особисто був присутній на цій церемонії. На знак подяки я розпластався біля ніг його величності, але він звелів мені підвестися, мовив кілька ласкавих слів і висловив надію, що я стану його вірним слугою та буду гідним тих милостей, що він уже надав мені та сподівається надати в майбутньому.