Читать книгу Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт - Страница 4

Сподіваюсь, коли б вас не попросили, ви не відмовитеся визнати привселюдно, що своєю великою та постійною наполегливістю ви спонукали мене опублікувати дуже недбале й неточне оповідання про мої мандри. Ви радили мені найняти кількох молодих джентльменів з якого-небудь університету, щоб привести його до ладу та виправити в нім стиль, як зробив це на мою пораду мій кузен Демп'єр[6] зі своєю книгою під назвою «Подорож навколо світу». Але я не пам'ятаю, щоб давав вам право згоджуватися на будь-які пропуски і ще менше – на вставки. Тому я тут же цілком відмовляюся від останніх, і зокрема від абзацу про її величність – святої та славної пам'яті королеву Анну, – дарма, що я шанував та поважав її більше, ніж будь-яку іншу істоту людську. Ви чи та особа, якій ви доручили виправити рукопис, мали б узяти до уваги, що я не хотів – та й непристойно було б – вихваляти перед моїм хазяїном гуїгнгнмом будь-яку тварину нашої породи. До того ж неправдивий і самий факт. Як мені відомо – бо я був деякий час в Англії за королювання її величності, – керувала вона з допомогою першого міністра; навіть двох, одного за одним. Перший був лорд Годольфін, а другий – лорд Оксфорд. Отже ви змусили мене говорити те, чого не було. Так само в оповіданні про Академію прожектерів та в багатьох місцях моєї промови до мого хазяїна-гуїгнгнма ви випустили дещо істотне, або зменшили його вагу чи змінили так, що я ледве впізнав свій власний твір. Коли я раніше натякнув вам на це в одному з листів, ви зволили відповісти, що «боялись образити; що люди, які мають владу, дуже пильно стежать за всім, що друкується, і здатні не тільки тлумачити, ба й карати за все, що здається їм інуендо»[7] (так, здається, назвали ви це). Але яким, прошу, способом те, що я говорив стільки років тому на відстані п'яти тисяч миль, в іншому королівстві, можна прикласти до когось з єгу, що, як переказують, керують тепер нашим стадом? До того ж це було за часів, коли я мало думав про нещастя знову жити під їхньою владою і мало боявся цього. Чи не маю я найбільших підстав сумувати, бачачи, як тут ті ж таки єгу їздять в екіпажах, запряжених гуїгнгнмами, ніби вони – розумні створіння, а гуїгнгнми – дурні тварини? І, звичайно, одним з головних мотивів до мого всамітнення було бажання уникнути цього жахливого й огидного видовища.

Ось що вважав я за потрібне сказати вам про вашу поведінку та довір'я, яке я до вас мав.

Далі, я шкодую, що брак розсудливості дозволив мені піддатися на умовляння та неправдиві судження, якими ви та ще дехто схилили мене, всупереч моїй власній думці, дати згоду на видання моїх Мандрів. Згадайте, прошу, скільки разів, коли ви посилалися на громадське благо, просив я вас узяти до уваги, що єгу належать до породи тварин, зовсім нездатних виправитися під впливом науки та прикладів. Так воно й вийшло: бо замість того, щоб бачити кінець усім зловживанням та порокам (принаймні, на цьому маленькому острові, як я мав підстави сподіватися) – минуло ось уже шість місяців, а я все не чую, щоб книга моя вплинула хоч раз згідно з моїми намірами. Я просив вас листовно сповістити мене, коли припинять своє існування партії та кліки; судді стануть освіченими та справедливими; адвокати – чесними та поміркованими і здобудуть хоч крихту здорового глузду; Смісфільд[8] горітиме полум'ям від пірамід із збірників законів; система виховання молодих дворян буде зовсім змінена; лікарів виженуть; самиці єгу пишатимуться своєю цнотливістю, чесністю, правдивістю та розсудливістю; королівські двори та приймальні великих вельмож будуть вичищені та заметені; розум, заслуги та освіченість – винагороджені; всі, хто неславлять друковане слово прозою або віршами, – засуджені на те, щоб їсти самий папір і вгамовувати свою спрагу самим чорнилом. Цих і тисячі інших поліпшень чекав я, повіривши вашій намові; вони ж бо становлять безпосередній наслідок приписів, уміщених у моїй книзі. І сім місяців, треба це визнати, були достатнім часом, аби виправити всі пороки та безумства, властиві єгу, якби натура їхня хоч трохи була схильна до доброчесності та мудрості. Але у своїх листах ви не тільки були далекі від задоволення моїх сподіванок, а ще й обтяжували щотижня нашого листоношу пасквілями, коментарями, розумуваннями, зауваженнями та іншими частинами твору. З них я бачу, що мене обвинувачують в осуді великих державних мужів, у приниженні натури людської (бо вони ще й досі насмілюються називати її так), і в ображанні жіночої статі. Я вважаю також, що складачі цієї базгранини не дійшли згоди між собою, бо дехто з них не хоче вважати мене за автора моїх Мандрів, а дехто робить з мене автора книжок, до яких я зовсім непричетний.

Зауважую я також, що ваш складач був настільки недбайливий, що переплутав час та дати багатьох моїх поїздок і повернень, ніде не поставивши вірно ні року, ні місяця, ні дня. Я чув також, ніби рукопис знищено по видрукуванні книги, а копії його я собі не залишив. Я проте послав вам кілька поправок, які ви можете зробити в тексті, якщо колись буде виходити друге видання. А втім, я не наполягаю на них і залишаю присуд на волю моїх розсудливих і безсторонніх читачів. Хай роблять, як їм буде до вподоби.

Дехто з наших єгу-моряків знаходять, переказують мені, помилки в моїй морській мові, в багатьох місцях нібито неправильній і тепер невживаній. Тут я нічого поробити не можу. Замолоду, під час перших моїх подорожей, я вчився в дуже старих моряків і говорю так, як говорили вони. Але згодом я переконався, що морські єгу, так само, як і суходільні, схильні запроваджувати нові слова у свою мову, яка змінюється в них рік у рік. Пригадую, що при кожнім моїм поверненні на батьківщину їхня попередня говірка переінакшувалась так, що я ледве розумів нову. Помічаю також, що коли який-небудь єгу з цікавості приїздить із Лондона відвідати мене в моїй господі, то ми ніколи не можемо викласти наші думки так, аби порозумітися.

Якби присуди єгу могли хоч трохи впливати на мене, то я мав би серйозні підстави скаржитись, що дехто з них насмілюється гадати, ніби книга моїх подорожей – лише витвір моєї уяви, і натякають навіть, що гуїгнгнми та єгу існують так само, як існують і мешканці Утопії.

Мушу, проте, зізнатись: мені ніколи не доводилося чувати, щоб якийсь нахабний єгу заперечував існування тубільців Ліліпутії, Бробдінгнега (слово це слід вимовляти так, а не помилково – Бробдіньєг) і Лапути або факти, які я розповів про них, бо істина відразу ж переконує кожного читача. А хіба в моїм оповіданні про гуїгнгнмів та єгу менше ймовірності? Очевидно ж, що єгу – тисячі, навіть у нашій країні, і відрізняються вони від своїх диких братів із країни гуїгнгнмів лише тим, що белькочуть щось і не ходять голі. Я писав для того, щоб виправити їх, а не для того, щоб дістати їхню похвалу. Однодушна похвала всього їхнього племені важить для мене менше, ніж іржання двох звироднілих гуїгнгнмів, які стоять у моїй стайні, бо від них, хоч які вони звироднілі, я все ж таки вчуся ще якихось чеснот без домішки пороку.

Чи не гадають ці жалюгідні створіння, ніби я звироднів так, що стану обстоювати правдивість моїх слів? Дарма, що сам я єгу – і це добре знають у країні гуїгнгнмів – завдяки повчанням та прикладу мого високошановного хазяїна, спромігся (хоч, мушу признатись, із великими труднощами) протягом двох років позбутися звички брехати, лукавити, обманювати та піддурювати, що так глибоко закоренилася в душах усіх представників моєї породи, і особливо європейців.

Маю я поскаржитися і ще на дещо в цих прикрих обставинах, але не хочу набридати більше ні собі, ні вам. Мушу відверто признатися, що після останньої моєї подорожі деякі вади натури єгу знову відновилися в мені через конечну потребу спілкуватися з небагатьма представниками вашої породи і, зокрема – членами моєї родини. Інакше я ніколи не заходився б коло безглуздого проекту переробити породу єгу в нашім королівстві. Тепер же я назавжди відмовився від таких химерних планів.

2 квітня 1727р.