Оглавление
Дориан Лински. Міністерство правди. Біографія роману Джорджа Орвелла 1984
Вступ
Частина перша
Розділ 1. Історія зупинилася
Орвелл, 1936–1938
Розділ 2. Утопічна лихоманка
Орвелл та оптимісти
Розділ 3. Світ, до якого ми наближаємося
Орвелл, 1938–1940
Розділ 4. Світ за Веллсом
Орвелл і Г. Дж. В
Розділ 5. Радіо Орвелла
Орвелл, 1941–1943
Розділ 6. Єретик
Орвелл і Замятін
Розділ 7. Незручні факти
Орвелл, 1944–1945
Розділ 8. Кожна книжка – поразка
Орвелл, 1946–1948
Розділ 9. Годинник б’є тринадцяту
Орвелл, 1949–1950
Частина друга
Розділ 10. Чорне тисячоліття
«Тисяча дев’ятсот вісімдесят четвертий» і холодна війна
Розділ 11. Такий до біса наляканий
«Тисяча дев’ятсот вісімдесят четвертий» у 1970-х роках
Розділ 12. Орвелломанія
«Тисяча дев’ятсот вісімдесят четвертий» у 1984-му
Розділ 13. Океанія 2.0
«Тисяча дев’ятсот вісімдесят четвертий» у XXI сторіччі
Післямова
Подяки
Додаток. Короткий виклад змісту роману «Тисяча дев’ятсот вісімдесят четвертий»
Частина перша
Частина друга
Частина третя
Додаток: принципи новомови
Отрывок из книги
Грудень 1948 року. На віддаленому острові сидить у ліжку за друкарською машинкою чоловік. Він відчайдушно прагне завершити книгу, яка значить для нього більше, ніж будь-що інше у цьому світі. Але чоловік невиліковно хворий. Книга буде завершена, так само як і – приблизно через рік – життя її автора.
Січень 2017 року. У місті Вашингтон інший чоловік стоїть перед натовпом – не таким велелюдним, як би йому бажалося, – і складає присягу, щоб обійняти посаду сорок п’ятого президента Сполучених Штатів Америки. Згодом його прес-секретар зробить заяву, що то була «найбільша аудиторія, яка будь-коли збиралася на інавгурацію – як у США, так і в усьому світі». Коли журналісти попросили прес-секретаря обґрунтувати цю очевидну брехню, той обмежився характеристикою цього твердження як «альтернативного факту». А в наступні чотири дні продаж книги померлого чоловіка злетів у США майже на 10 тисяч відсотків, і вона знову перетворилася на першорядний бестселер.
.....
Те, що він побачив, виявилося «поганою копією 1914–1918 років, позиційної війни, окопів, артилерії, локальних атак, снайперів, бруду, колючого дроту, вошей та стагнації». Наступні чотири місяці він здебільшого провів разом із 29-ю дивізією ПОУМ в окопах Арагонського фронту, що відділяв республіканське місто Алькуб’єрре від фашистських цитаделей Сарагоси та Уески. Першорядними пріоритетами Орвелла в цей час були, у порядку зменшення: «дрова, їжа, тютюн, свічки та ворог». «Ворог» перебував ближче до останнього місця. Через нестачу боєприпасів і спорядження ополчення ПОУМ було неспроможне атакувати фашистів. До того ж йому не вистачало уніформи, касок, багнетів, біноклів, мап, ліхтарів та сучасного озброєння. Особистою зброєю Орвелла була гвинтівка «Маузер» зразка 1896 року. Він постійно почувався розлюченим від власної безпорадності та нікчемності й осуджував керівництво фронту. Зрештою він виніс йому той самий вердикт, що раніше виносив інертній родині Комстоків у «Нехай квітне аспідистра»: «Увесь час нічого не відбувалося». Бельгієць Жорж Копп, командир батальйону, до якого належав Орвелл, казав своїм підлеглим: «Це не війна. Це комічна опера із випадковими смертями». І все ж Орвелл виявив в окопах найкращий варіант того егалітаризму[14], який він помічав серед бродяг і пролетаріїв, і це зрештою зробило його справжнім соціалістом. Хай там як, але там він «дихав повітрям справедливості». Саме ці відчуття дали письменникові змогу зазначити пізніше, що, попри всі негаразди, він залишав Іспанію з «не меншою, але навіть більшою вірою в порядність людських істот».
Ще однією, не настільки духовною, але відчутною, розрадою було постачання шоколаду, сигар і чаю Fortnum & Mason. Орвелл почав отримувати пакунки з ними від своєї дружини Ейлін – у лютому вона також приїхала до Іспанії, щоби працювати секретаркою Макнейра в Барселоні. Вони одружилися лише вісім місяців тому, познайомившись на одному з прийомів, і багато в чому пасували одне одному. Обоє були емоційно стриманими, трохи похмурими, але іронічними і не позбавленими своєрідного почуття гумору. Вони поділяли обопільну пристрасть до природи і літератури, їхні запити були вельми скромними, а до власного здоров’я та зовнішнього вигляду ставилися недбало, і їх майже неможливо було побачити без цигарки в зубах. Ерік та Ейлін мали суворі принципи і досить сміливості, щоби їх дотримуватися. Єдина різниця між ними полягала в прагненнях. Ейлін була кмітливою випускницею Оксфорда, загальною улюбленицею, але підпорядкувала свої прагнення бажанням Орвелла й залишила магістерську роботу з освітньої психології заради того, щоб оселитися разом із ним у котеджі, який водночас слугував крамницею, у селищі Волінгтон у Гартфордширі. Один з їхніх друзів казав: «Вона підхоплювала мрії від Орвелла, немов кір».
.....
