Читать книгу Война на три буквы - Екатерина Сергацкова - Страница 11

– Бросьте пару гривен для охраны, – каже маленька жінка років тридцяти. – Или сигареты.

Ми потім довго розмовляємо, гріючись біля їхньої бочки. До шостої ранку чергує пара: вона – з Донеччини, він – із Херсонщини.

Крізь барикаду з бетонних блоків на вул. Грушевського їздять машини. Часом опускають вікна: «Слава Україні!» – «Героям слава!»

На пост підходять нові люди. Один смажить на залізному пруті сало.

– Эх, сюда бы еще картошки нанизать, – каже інший.

Той, що смажить сало, сміється.

Я й жінка сидимо на поламаному ряді стільців з якогось актового залу. Її хлопець з Херсонщини і ще один м’ясистий і трохи п’яний чоловік – збоку на дошках, поставлених на бетонні блоки.

– Вам что, переночевать негде? – запитала жінка, коли я засидівся.

– Человеку просто интересно, – каже жінці її хлопець, і до мене: – Вы извините ее.

– Да, я из Донецкой, – розповідає жінка. – Раньше у меня работа была. А тепер вот ребенка там оставила.

Жінка з Донеччини починає триповерховим матом крити Януковича. Жаліє себе і злиться на тих, хто проїжджає повз.

– Мы тут их охраняем. А они не останавливаются. А у охраны сигареты кончаются. Эй! Киньте пару гривен!

– Ты что? – шиплять на неї чоловіки. – Не подставляй нас!

– А чего они?

Вона трохи поплакала. Її хлопець м’яко втішав її. Він теж маленький. Металеві коронки на передніх зубах. Вона витерла сльози рукавом. Вона, як і решта, у б/в камуфляжі.

– Вы извините меня.

Спалений вхід на стадіон «Динамо» позаду них. Зів’ялі гвоздики на барикаді поруч. На обличчях відблискує вогонь з металевої бочки. Саме тоді мені вперше згадуються «Знедолені» Гюґо.