Читать книгу Год войны. Луганск-2015 - Елена Заславская - Страница 5

Так насувається доля

Як насувається доля?

БТРами

По моїй землі.

Стогнуть

Ті, що померли,

А ті, що живі,

Ляжуть поряд

У ковилі,

Гарячі від крові,

Солоні від крові,

Червоні від крові

Луганських синів.

Так насувається доля —

Людожерським бажанням війни.

Як насувається доля?

Під мінометний грім.

Спочатку тремтять долоні,

Але потім

Міцніше тримаєш

Свій АК-47,

Або що там є під рукою.

В окопі,

Як у прірві, що розірвала навпіл

Небо моє волошкове

Й поля мої золоті.

Так насувається доля,

А ти все кричиш їй: «Стій!».

Як насувається доля?

Сльозами дітей, матерів,

Йде труна за труною,

Горе заходе у дім,

І раптом сльози застигають у горлі,

І серце вже не тремтить,

І цієї самої миті все, що лишається тим,

Хто йде по моїй землі, —

Це сором.

Бо доля – це ми,

Ті, що обрали опір

І святий обов’язок боротьби.