Читать книгу Світ, в якому ти живеш - Еліна Заржицька - Страница 3

Допитлива Стружка

Під верстаком лежала велика кучерява Стружка. Вона бажала про все дізнатися і все зрозуміти.

– Цікаво, для чого мене зробили? – розмірковувала Стружка.

Її сусідки не замислювались над цим, і навряд чи могли б відповісти на таке питання.

Якось уранці Стружка опинилася у мішку, де зустріла багато своїх кучерявих приятельок. Потім мішок викинули на смітник.

Поруч пролітала Пташечка. Вона підхопила нашу знайому Стружку, яка випала із мішка, і полетіла далі. Так наша Стружка стала частиною затишного гніздечка.

Пташка знесла три гарненьких строкатих яєчка. Потім з яєчок з’явились крихітні безпомічні пташенята.

…Минув час, пташенята виросли і відлетіли. Гніздо спорожніло.

– Цікаво, – думала собі допитлива Стружка, – що буде далі?

Гніздо зламали якісь розбишаки, і Стружка впала на землю. Тут її побачив маленький Хлопчик.

– Що я знайшов! – зрадів Хлопчик і швиденько дістав із кишені сірники, які потай від мами взяв на кухні. Він чиркнув сірником і підніс вогника до Стружки.

– Пече! Як пече! – скрикнула Стружка та перетворилась на білий Дим.

– Цікаво… – пробурмотів Дим. Тут налетів Вітерець і поніс Дим прямісінько на небо.

– Як багато нового я пізнаю, – шепотів Дим. Він піднявся так високо, що зіткнувся з Хмарою.

– Вибачте! Я ненавмисне, – ніяково промовив Дим.

– Не вибачу! – гримнула Хмара і почала рости… рости… і заплакала.

Краплі дощу злилися з Димом та впали на Землю. Земля ожила, зазеленіла. Невдовзі на ній виросло дерево. Дерево зрубали, обтесали і принесли до майстерні. За діло взявся Рубанок. Невдовзі під верстаком знову виросла пухнаста жменя кучерявих стружок.

Що з ними трапилось далі? Це вже зовсім інша історія.

Пилинки-пустунки

– Мня-ау! – сказав Кіт, з огидою оглядаючи свої лапки. – Знову митися доведеться – скільки на підлозі пилюки… Чому цього пилу завжди так багато?

– Чим нас більше – тим веселіше жити, – відповіли йому Пилинки.

Вони зіскочили з сонячного Промінчика й затанцювали гопака.

– Який жах! – поскаржився Кактус. – Ці Пилинки такі невгамовні, такі метушливі, що у мене від їх витівок у носі свербить.

– Будемо гратися? – шурхнув Вітерець, зазираючи у кімнату. І, не дочекавшись відповіді, підкинув Пилинки вгору, до стелі.

– Пчхі-і-і! – чхнула Люстра. – Дзинь-дзяк! – затріпотіли, вдаряючи товстобоку Лампочку, дрібненькі кришталики.

– Яка вона гладенька, лискуча! – раділи Пилинки, вкриваючи Лампочку суцільним сірим шаром.

– Відчепіться! – зайшлася криком Лампочка, намагаючись позбутися пройдисвіток, зігнати їх зі своєї, колись прозорої, шкіри.

– Знову цей пил… – зітхнула Мама й дістала Пилосос.

До кімнати увійшов Хлопчик.

– Допоможи мені прибирати, синку, – попрохала Мама. – Інакше я не встигну приготувати обід.

– Ми з Пилососом давні друзі, тому охоче попрацюємо разом, – погодився Хлопчик й увімкнув Пилосос.

Намагаючись перекричати басовите гудіння, Хлопчик заспівав бадьору пісеньку.

– Треба тікати звідси, – вирішив Кіт. – Цей гамір заважає мені відпочивати.

І, помахуючи хвостом, він велично покрокував до кухні, намагаючись опинитися подалі від надокучливого залізного звіра й поближче до улюблених смачних котлет.

Саме у цей час Пилосос вправно тицяв довгий ніс у найдальші закутки.