Читать книгу Подорож - Емма Андієвська - Страница 1

Немов з потвор зірвали леп,

Ще праземних, – і кров, як лико.

(Він сам, він ні з чиєї ласки!)

Об темінь розпластавши лоб,

Дивився в цей світ: горна лип

Виходили з ґрунтів, як спека.

З природи вирізано спокій,

І звірам бракувало лап

Підвестися. І серед сну

На кониках побільшивсь німб.

Собаки омивали місяць,

Що тіні фавнам розпиляв.

Закон: його прийняти мусять,

Якщо не зважаться спалить.