Читать книгу Музичні фрески - Ева Гата - Страница 1

За вікном яскраво сяє сонце. Після безперервного триденного дощу воно сьогодні – шістнадцятого травня – особливо сліпуче. Природа вмить ожила під його лагідними променями: листочки, наче за помахом чарівної палички, змінили колір з буро-зелених на яскраво-смарагдові, а квіти на клумбах радісно підняли голівки.

Віднині починається новий відлік часу. Минуле вже виконало свої функції – подарувало безцінний досвід, а тепер йому час канути в Лету. Від того позначеного долею дня минула вічність – цілий рік, два місяці і десять днів! Чи могло б усе відбутися інакше? Безперечно, ні. Саме так мало статися.

Нарешті він уже знає, що має робити: сів за стіл, поклав перед собою білий конверт, на якому великими літерами написав «Лист собі», спонтанно дістав із шухляди чистий аркуш паперу і замислився… Він не мав жодного уявлення, з чого почати, та згодом, трохи поміркувавши, написав нагорі: «Учора». Відклав ручку. Такий заголовок йому сподобався, адже вчорашній день змінив усе до невпізнання, а найбільше – людину, яку він називав «Я».

Важливо детально описати кожну _{дрібницю}, бо тоді приховане стає видимим. Він знову взявся за ручку, та раптом якась сила зупинила руку. Не цілком правильно. Вчорашній день має свою передмову і є лише вершечком велетенського айсберга. Серце підказувало: емоції, що назбиралися за рік, два місяці і десять днів, нікуди не зникли, а лише принишкли в закутках душі, очікуючи слушного моменту нагадати про себе. Жити з ними далі не мав жодного бажання, треба негайно позбутися цього надокучливого тягаря. Він витягнув ще один аркуш і написав «Передучора».