Читать книгу Места моей истории. Ивановка-Сусловская. История одной Сибирской деревни - Евгений Валерьевич Курочкин - Страница 7

Улица с. Сухоносовка. Начало 20 в.

В условиях современного цифрового общества сохранить полную конфиденциальность почти невозможно, а в том, что касается ушедших и уходящих поколений (я бы, будь моя воля, снизил до минимума срок, по которому сведения недоступны исследователям – сейчас в России по закону это 75 лет). БОльшая часть исследователей (истории своих семей) вынуждены смотреть на описи архивов и охать, как бы хотелось получить всё это… Тем важнее становится обмен материалами на различных генеалогических, краеведческих, поисковых форумах, локальные и региональные краеведческие исследования, поиск на аукционам по старым фотографиям, документам, наградам и т. д.

В этой статье – часть истории моей семьи (двух её ветвей – Колот из с. Сухоносовка и Косенко из с. Позник (и) Чернухской волости Лохвицкого уезда (повета) Полтавской губернии. Даже если это не прямые предки (мне пока удалось проследить документально только до момента переселения в Сибирь в 1895 году). Благодарю Полтавского краеведа Вадима Назаренко (администратора замечательного сообщества Чорнухинщина: простір, історія, люди) и всех других, принимавших участие в исследовании.

В окрестностях Сухоносовки люди селились давно – сохранились, например, остатки городища, датируемого 7—3 столетиями до н. э. Жили здесь люди и позже, хотя подробных сведений о тех временах – почти нет. Пока не знаю, относятся ли как-то к современным Колотам упоминаемые в книге Падалка Л. В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение. – Полтава:, 1914.-

С.51 Колотвиновичи: «Після спустошення в 1482 р. краю кримським ханом Менглі – Гіреєм уціліле населення трималися під захистом Черкаського і Канівського замків. За документальними даними 1552 р. в описах державних маєтностей Київського, Канівського і Черкаського замків територія сучасної Полтавщини була малонаселеною. В місцях по р. Удаю і Многа осілого населення не було зовсім, тут були уходи Канівського замку. З нього в цей край з весни до осені приходили люди і ведучи напівкочовий спосіб життя займалися рибальством, полюванням, бджільництвом і поверталися на зиму в замок, знаходячи там захист від нападу ворогів. Як свідчать історичні джерела: ” …такие же, отчизные уходы по Суле, Сулице, Многе и Удаю принадлежали, по той же люстрации: Бродовичам, Чабановичам, Колотвиновичам и Дидковичам“2,«По Многе – это Колотвинская земля, Коленовщина, Босовщина, Кошутовщина, Войтовщина.» (цитата найдена в книге: Край Григория Сковороды.– с.7)

Вот что поведал мне Вадим Назаренко о Сухоносовских Колотах (и немного о других, чьи фамилии встречаются среди переселенцев в с. Ивановка Мариинского уезда Томской губернии): «В Сухоносовке до сих живут люди с фамилией Колот. В 17—18 веках Колоты были одними из самых зажиточных казаков в селе. Первое упоминание о них переписях – 1666 год. В 18 века род Колотов имел в селе свою мельницю, винокурню (такой себе мини-завод про производству водки). В 19 веке Колотов стало очень много. Земли стало мало. Вот часть и разъехалась по миру. Но и до сих пор Колот – одна из самых популярных фамилий в селе. Из других фамилий, которые вы написали… В соседнем селе Пески (сейчас Пески-Удайские) очень популярная фамилия Чьобитько (именно так произносится). Фамилии Косенко, Терещенко и Мисюра тоже есть в нынешнем Чернухинском районе. Ниже – фрагмент первой известной переписи села в 1666 году. Там на странице 53 – жители Сухоносовки, и среди них – Дорош Колотенко».

В энциклопедии Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини встречаются следующие представители семей Колот и Косенко (из интересующих меня мест):

«1. Колотовський Олександр (? – 1784) – значковий товариш (? -1784).

2. Колотовський-Самойлович Василь Іванович – абшитований військовий товариш (1788).

3. Колотовський-Самойлович Гаврило (1726 -?) – з польського дворянства. Службу розпочав з 15 березня 1735 p., військовий товариш Лубенського полку (? – 1782 -?) Мешкав в Янишпольській сотні

4. Колотовський-Самойлович Григорій Іванович (1733-?) – значковий товариш Лубенського, полку (? -1736 – 1741 -?), приймав участь в польському, очаківському походах. Мешкав в Янишпольській сотні, присягнув у 1741 p., абшитований військовий товариш Лубенського полку (1788). Мав з братами 53 підданих у і селі і хуторі. Рід внесений до II частини родовідної книги дворян Глинського повіту Чернігівського намісництва. Д.: Ганна NN, донька старшини.

5. Колотовський-Самойлович Іван (? – 1745 – ран.1747) – значковий товариш Лубенського полку (? -1724 – 1747 -?). У 1724 р. купив млин в два кола на греблі с. Оробїв у дядька своєї дружини Андрія Федоровича Хоруженка. Мав двір у Пирятині, 16 підданих у с. Мокіївці (1734). Присягнув у 1741 р. У 1735 р. по приходу з польського походу з реєстру значкових товаришів виключений. У 1735 р. комісар, у 1736 р. складав ревізію дворів, у 1737 р. був у команді по набору людей на лінію. 1736 р. був у кримському, у 1737 Р* – очаківському походах. 1738 р. призначений купувати коней, присягнув у 1741 р. Мав у Чорнухах підсусідків і двір піших убогих (1745). Мешканець с. Сухоносівки Чорнуської сотні, мав хутір у Лохвицькій сотні, у с. Воробйові двір житловий (1747). Мав у полковій Лубенській сотні у с. Воробйові і хату, в якій жив мірошник (1745). За ним записаний у Пирятинській сотні хутір на 6 дворів. Д.: N Яківна Кичкаровська, донька городового отамана пирятинського. Мав сина Олексія – бунчукового товариша.»

А вот эти люди скорее всего если и родичи, то где-то глубже, в боковых ветках по отношению к моей:

«1. Косенко Григорій (? – ран. 1779) – полковий комісар Київського полку, абшитований військовий товариш. Д.: Дарія NN (? – 1780 -?), мешкала у Кобизькій сотні.

2. Косенко Мойсей – наказний сотник 1-ї Вавринської сотні Прилуцького полку (1726).

3. Косенко Олексій Григорович (1757 -?) – службу розпочав з 1764 p., отаман сотенний (з 1775), значковий товариш Київського полку (з 1777)».

Но вернёмся в Сухоносовку и её окрестности, в 1720 г., когда жил Иван Колотовский-Самойлович. В книге «Край Григория Сковороды» о нём много упоминаний:

1. «с. МОКІЇВКА. На час проведення Генерального слідства про маєтності (1729 —1730 р.р.) в селі було 18 дворів, отже, час заселення села – кінець ХУІІ— поч. ХУІІІ ст.

Жалувана грамота на село було видана колишньому наказному полковникові Леонтію Кічкаровському: «респектуючи… на давние признатние войсковые заслуги пана Леонтия Кичкаровского, знатного товарища войскового, в тых военных случаях не менше ронившего, яко и тепер на той же службе монаршой зостаючого взглядом оных прислуг» 1. Тут були володінння значкового товариша Лубенського полку мешканця с. Сухоносівки І. Самойловича – Колотовського, (1734 р.-16 підданих), вдови хорунжого полковника Ірини Самойлович (1787). Назву отримало від імені одного з перших поселенців – Мокія, який переселився на берег річечки Вергунки з містечка Куріньки»

2. «Писар Лубенського полку Л. Кичкарівський за гетьманським універсалом і царською грамотою володів селом Луговиками і 3 млинами. Частину прибутківз млинів на річках Сулі, Руді, Хвощовій отримував лубенський полковий осавул А. Петровський. Мала млини і козацька старшина краю: значкові товариші Лубенського полку Василь Христич в Нехристівці, Іван Колотовський – Самойлович, житель Сухоносівки в с. Вороб’ї та інші.»

3. «У військових походах брали участь: у Сулацькому (1722—1724) – Опанас Лукич Шостак (Чорнуська), у Кримському (1736) – значкові товариші Лубенського полку Іван Колотовський – Самойлович, Данило Семенович Лютенський (Чорнуська), у 1736 р. в Царичанському – значкові товариші Лубенського полку Василь Лаврінович Христич, Данило Семенович Лютенський, в 1761 р. в Задніпровському поході був Яким Климович Христич, у Коломацькому – Клим Тимофійович Піщанський (Чорнуська сотня), Семен Максимович два рази брав участь в Ладожських походах, а сотник цієї сотні П. Троцький, за дорученням генерального хорунжого Я. Горленка, привів 6 сотень під Царичанку, не чекаючи на весь Лубенський полк.»

В «Краю Григория Сковороды» упоминаются (в связи с помощью Свято-Троицкому Красногорскому монастырю – совместно) примерно за 1716 год Иван и Лаврин Колоты из с. Сухоносовка, а также Клим Касяненко:

«В монастирі був Троїцький храм. З його ігуменів відомі: Григорій Гаджій (1705 -?), Пахом Пічковський (1714-?), Михайло (? – 1716), Дезидерій (1720), Арсеній (30-і роки ХУІІІ ст.), Філарет Чарнецький (1741—744), Варсафоній Носов, Феодосій Белоговський (1752 -1754 7), Іоаникій Киторович (1769-1773-?),Єістратій Бродський (1767—1768), Осинофор Мітянський; ктитори: Лук’ян Шостаченко (Шостак), Лаврін Колот, Клим Касяненко. 11 серпня 1716 р. лубенський полковник А. Маркевич видав документ про призначення новими ктиторами Лавріна і Івана Колотів, жителів сухоносівських з наказом: „женбо прето их обох старшина чорнуская захожуючи до обытели с [вя] той услузі до жодних міских повин- ностей не чіпали и не примушали, міти хочем і пилно приказуем“ (Лохвицкий исторический сборник… – С. 365)».