Читать книгу Листи до Мілени. Лист батькові - Франц Кафка, Guillermo Sánchez Trujillo - Страница 19

Листи до Мілени
(Меран, 10 червня 1920 р.)

Оглавление

Четвер

Зараз я не хочу говорити ні про що інше, крім як ось про це (я і лист Ваш іще як слід не прочитав, тільки облетів поглядом, як мошка свічку, і кілька разів обпалив собі голівку; до речі, як я встиг установити, це два абсолютно різних листи – один, щоб пити його і пити, інший – щоб жахнутись, але останній, мабуть, написано пізніше): коли зустрічаєш знайомого і з напруженим інтересом питаєш, скільки буде двічі по два, то це питання божевільного, проте в першому класі початкової школи воно вельми і вельми доречне. Моє ж питання до Вас, Мілено, таке, що в ньому поєднується те й інше – божевільня і початкова школа, на щастя, дещиця початкової школи теж є. Річ у тому, що мене завжди збивало з пантелику, якщо хто-небудь до мене привертався, і часом руйнував інші людські зв’язки (наприклад, з Вайсом[25]) через логічний склад розуму, що завжди більше вірить в оману іншого, ніж у диво (щодо мене, і тільки).

Навіщо, думав я, каламутити такими речами і без того вже каламутні води життя. Я бачу перед собою частину можливого шляху і розумію, на якій же величезній і, напевно, нездоланній для мене відстані від нинішнього мого місцеперебування я вартуватиму випадкового погляду (мого, що вже там говорити про інших!), ба – лише випадкового погляду (це не скромність, а пиха, якщо Ви гарненько вдумаєтеся), і ось я отримав – Ваші листи, Мілено. Як висловити цю відмінність? Хтось лежить у бруді і смороді у смертельній постелі – і приходить янгол смерті, найблагословенніший із усіх янголів, і дивиться на нього. Чи сміє ця людина взагалі вмирати? Він перевертається, заривається ще глибше в ліжко, померти йому зась. Одне слово, я не вірю в те, що Ви мені пишете, Мілено, і немає способу все це мені довести – адже і Достоєвським тієї ночі ніхто не зміг би нічого довести, а моє життя триває одну ніч, – довести міг би тільки я сам, цілком уявляю собі, що був би на це здатний (як Ви одного разу уявляли собі людину в розкидалці), але і собі я не повірю. Ось чому це питання було смішним паліативом[26] – Ви, ясна річ, зрозуміли це відразу, – так учитель від утоми і туги іноді, чуючи правильну відповідь учня, навмисне навіює собі, буцімто цей учень по-справжньому тямить у предметі, тоді як насправді той знає відповідь лише з якихось несуттєвих причин і жодним чином не може розуміти суті предмета, бо ж навчити такого розуміння його міг би лише сам учитель. Але не пхиканням, скаргами, ласками, проханнями, мріями (у Вас є останні п’ять-шість листів? Вам би варто було поглянути на них, вони складуть повноту картини), а не чим іншим, як… Залишимо питання відкритим.

* * *

Я помітив, що в своєму листі Ви згадали і про ту дівчину. Щоб відразу розвіяти всі сумніви, скажу так: якщо відволіктися від хвилинного болю, Ви обдарували цю дівчину найбільшою ласкою. Я просто не можу уявити собі, як би вона інакше мене здихалася. Звичайно, у неї було якесь хворобливе передчуття, але вона зовсім не бачила, звідки, власне кажучи, містонько поруч зі мною черпало своє (тривожне, але тривожне не для неї) тепло. Пам’ятаю, ми сиділи поруч на канапеї в однокімнатній квартирі у Вршовіцях (здається, був листопад, а квартира ця за тиждень мала стати нашим житлом), вона була щаслива, що по стількох зусиллях здобула принаймні цю квартиру, поруч із нею сидів її майбутній чоловік (повторюю, план шлюбу належав мені одному, один я наполягав на весіллі, вона лише злякано і знехотя підкорилася, а потім, звичайно ж, звиклася з цією думкою). Розмірковуючи про цю сцену з усіма її подробицями, куди численнішими, ніж гарячкові удари серця, я вірю, що здатен зрозуміти будь-яке людське осліплення (в даному разі воно місяцями панувало і наді мною, утім, я був не тільки засліплений, але ще і уявляв, що з цього вийде шлюб за розрахунком в найкращому сенсі цього слова), так, будь-яке осліплення, до решти, я боюся піднести до губ склянку молока, бо вона не випадково, а умисне цілком може розбитися у мене перед носом і встромити скалки мені в обличчя.

Питання: в чому полягають закиди, які Вам роблять? Так, мені теж траплялося робити людей нещасними, але вони, зрозуміло, не дорікають мені весь час, вони просто замовкають і, по-моєму, навіть у глибині душі не картають мене. Таке у мене виняткове становище серед людей.

* * *

Але все це неважливо порівняно з думкою, яка пройняла мене сьогодні вранці, коли я вставав із ліжка, і так зачарувала, що я навіть не помітив, як умився й одягнувся, і, напевно, точно б таким само штибом і поголився, якби ранній гість (правник, який вважав за необхідне харчуватися м’ясом) не вивів мене з цього стану. Коротко кажучи, річ ось у чому: Ви на час залишите Вашого чоловіка, нічого нового в цьому немає, адже одного разу таке вже траплялося. Причини цього: Ваша хвороба, його нервовість (Ви полегшите і його життя) і, нарешті, віденські обставини. Куди Ви надумаєте поїхати, я не знаю, найкраще Вам би підійшла яка-небудь тиха місцина в Богемії. Притому особисто мені найкраще стояти осторонь і не з’являтися. Необхідні для цього гроші Ви поки візьмете у мене (про умови повернення ми домовимося). (Назву лише одну побічну перевагу, яку я б від цього отримав: я б став на диво старанним службістом – служба у мене, до речі, сміховинна і страшенно легка, Ви навіть уявити собі не можете, я поняття не маю, за що отримую гроші.) Якщо на місяць іноді і не цілком вистачить, Ви напевно легко дістанете додаткову суму, яка явно буде невелика.

Поки більше не співатиму дитирамби цій ідеї, але Вам випадає нагода висловити про неї свою думку і таким чином продемонструвати мені, чи дозволено довірити Вашому присуду про інші мої вигадки (бо цінність цієї ідеї мені відома).

Ваш Кафка


Читаю минулою датою зауваження з приводу їжі, з цим у мене тоді напевно б теж налагодилося, якщо я став би такою великою персоною. – Читаю ці два листи, як горобець клював у мене в кімнаті хлібні крихти, тремтячи, прислухаючись, насторожено озираючись, хвалькувато напудрюючи все пір’я.

25

 Мова про Ернста Вайса (1882–1940), німецькомовного австрійського письменника і лікаря єврейського походження.

26

 Ліки чи який-небудь інший засіб, що дає тимчасове полегшення хворому, але не виліковує хвороби.

Листи до Мілени. Лист батькові

Подняться наверх