Читать книгу Остання крапля - Галина Цикіна - Страница 12

Антон Доля наніс на обличчя крем для гоління і завмер, розглядаючи своє відображення у дзеркалі. Широкі брови, довгий із кривинкою ніс, тонкі стиснуті у стрічку губи. Він був цілковито схожий на батька в молодості, за винятком погляду. Ні, не очей, а саме погляду. Щойно він зрозумів, що це мати так завжди дивилася на всіх і все, із якоюсь зверхністю і відразою. На мить чоловікові здалося, що то вона споглядає на нього з люстра, готова кинути черговий свій докір.

Антон провів далі піною і наткнувся долонею на малесенький, ледь помітний рубець на підборідді. Він добре пам’ятав той день.

Його батько від природи був людиною безтурботною і завжди любив усе перетворювати на веселу гру. От і тоді. Антону було тринадцять, і в нього щойно почав з’являтися перший пушок на обличчі. Тож батько запропонував поголитися.

Їм тоді було так весело, що хлопець не помітив, як випадково порізав бритвою підборіддя. Антон зойкнув і почав швидко змивати краплі крові.

– Нічого, – усміхнувся батько, – ти ж мужик, терпи.

Він дістав із шухляди медичний пластир і заклеїв синову ранку.

– Ну що, полегшало? – запитав чоловік.

Антон не встиг відповісти, бо до ванної кімнати заскочила мати. Вона, вочевидь, почула його крик і прибігла рятувати свого хлопчика.

– Що ти робиш із дитиною? – відразу почала з крику.

– Ми просто вчимося голитися…

– Ти ідіот! – жінка схопила сина за плечі й віддерла пластир. – У нього там рубець лишиться!

– Який ще, в біса, рубець, – спробував виправдатися чоловік, але його слова потонули в материній лайці.

Усе переросло в чергову голосну сварку, а через кілька місяців батьки розлучилися.

Коли Антон, сапаючи і спотикаючись, наздогнав батька й запитав, чому він іде, той різко відповів:

– Бо твоя мати – монстр.

А потім поклав руку на синове плече і вже лагідніше промовив:

– Ніколи не довіряй жінкам. Єдине їхнє бажання – маніпулювати тобою.

Антон повернувся зі спогадів і виявив, що стоїть перед дзеркалом із намащеним піною обличчям. Він заходився голитися, не усвідомлюючи, що мати мала рацію. Рубець у нього таки лишився, і не тільки на тілі.

Вийшовши з ванної кімнати, чоловік почув легкий запах диму. Попрямував на кухню, зазирнув у каструлю, що стояла на вогні, і побачив, що гречка в ній почала пригорати. Антон розчаровано кинув кришку назад.

Дружину знайшов у вітальні. Софія саме завершувала прасування.

– Я випрасувала тобі сорочку на завтра, на похорон матері. А ще твій спортивний костюм на роботу, – промовила вона й мило усміхнулася.

– Випрасувала спортивний костюм? – підняв одну брову чоловік. – Тобі що, більше роботи ніякої нема, що ти безглуздям усіляким займаєшся?

– Але ж ти сам вчора натякав, що чоловіки у спортзалі з тебе сміялися. Мовляв, що в тебе за дружина така, що ти весь пом’ятий ходиш.

– Блондиночко моя, – він ніжно взяв її за підборіддя, – не намагайся розуміти натяки. Це не для твоїх мізків.

Через кілька хвилин він одягнувся. Дружина саме заходилася складати прасувальну дошку. Запах пригорілої їжі нарешті сягнув вітальні.

Антон кинув погляд на Софію: вона продовжувала возитися з праскою. Тоді чоловік голосно закашляв.

– Ти хоч не застудився? – нарешті підняла голову дружина.

– Ти нормальна?! – Антона починали дратувати її тупість і відсталість.

Софія стояла перед ним із розгубленим і ображеним виглядом. Була схожа на невинне телятко, чим ще більше дратувала чоловіка.

– У тебе, видно, проблеми з пам’яттю. Може, тобі таблеток купити абощо? А то моя покійна мати, хоч і була конкретним стервом, але у свої майже сімдесят усе запам’ятовувала, а ти в тридцять уже з першими ознаками склерозу й маразму.

Жінка стрепенулася, наче її вдарили. Антон вирішив, що його слова нарешті дійшли до дружини, і знову повернувся до дзеркала. Коли він побачив, що Софія з опущеною головою далі заходилася складати праску, то аж підскочив.

Не особливо стримуючи злість, Антон обернувся, аби нарешті пояснити все цій тугодумці, але не встиг. До кімнати став просочуватися густий дим.

– Каша! – схопилася за голову жінка й помчала на кухню.

– Доходить, як до жирафа, на третю добу, – пробурмотів Антон, застібаючи блискавку на олімпійці.

Він вийшов у коридор, гидливо оминаючи кухню. Голосно закашляв, хоч дим його й не душив.

«Нехай зрозуміє, що накоїла», – подумав він.

– Ти куди так рано? – Софія теж вийшла в коридор. – Почекай, я зроблю тобі яєчню.

– Вибач, але я не винен, що ти не можеш упоратися зі своїми обов’язками дружини, – відповів Антон, узуваючись. – У мене ще багато справ. Слід ще в морг заїхати й забрати тіло матері.

– А хіба не Таня забере тіло?

– Слухай, не лізь не у своє діло. Краще подай куртку, хоч якась користь із тебе буде.

Софія мовчки виконала його наказ. Чоловік уже збирався виходити з дому, коли світло в будинку замигтіло.

– О, знову там щось у рубильнику перемикає… чи замикає, – задерла голову жінка.

– Ну так ти ж сидиш вдома. Я хренячу на роботі, зранку й до ночі треную цих безталанних малих ідіотів, а ти настільки безпорадна, що не можеш узяти до рук телефона й викликати електрика.

– Я…

– Не «якай» уже! – махнув рукою Антон. – Я сам усе зроблю. Як завжди.

– Я хочу вийти на роботу, – випалила Софія.

– Куди-куди? – чоловікові здалося, що йому те почулося.

– Я говорила з Олесею, і вона вважає, що робота піде мені на користь.

– Твоя Олеся погано на тебе впливає, якби її чоловік не працював у прокуратурі, я б узагалі заборонив тобі з нею бачитися.

«І знову цей тупуватий і розгублений вигляд, – сердився чоловік, – невже в неї більше ніяких емоцій нема?»

– Дружина повинна сидіти вдома й піклуватися про чоловіка, – продовжив Антон, – а слухатимеш свою дурноголову сусідку, то підеш до неї жити.

Чоловік помітив, що Софіїні очі наливаються сльозами.

«О, добре, хоч вираз обличчя не такий дурнуватий», – подумав він.

Антон голосно видихнув і спробував промовити якомога м’якіше:

– Ну дивися, мені треба йти, поспішати, працювати на чужого дядька, який ніякого уявлення не має про спорт, зате має гроші, щоб тримати спортивний клуб. А тобі добре. Ти вдома, дивишся серіальчики, гортаєш журнали, відпочиваєш. На роботі такого не буде. Тому більше не повертаймося до цієї теми.

Він чмокнув Софію в носа й поспішив до свого автомобіля. Дружина покірно зачинила двері й пішла на задимлену кухню «відпочивати».