Отрывок из книги
Ми вже були не певні, що знайдемо його. Хоча мусили знайти… Бо цього року осока свистіла голосно. А це – правильний знак, як і монета, затиснута в кулаку, коли смажиш млинці, – до багатства[1].
Однак він заховався від нас у непролазних хащах пфальцських лісів. Так само, як від моєї пра-пра-бозна-скільки-разів бабусі, коли та ще була молодою. Точнісінько так само… Вона тоді шукала його три тижні, доки пагорби Вестфалії не взялися льодом. Того далекого року це сталося на тиждень пізніше, ніж у рідних землях моєї прародички.
.....
Зрештою у Франції не існує заборон одностатевому шлюбу. Звісно, я не цілую Макс у вуста на станції метро «Лувр-Ріволі», аби не бентежити мрійливість Венери Мілоської, проте не відчуваю й обмежень[24]. Просто в паризькому метро не заведено цілуватись. Ось і все. Взагалі, паризьке метро сьогодні чимось невідворотно нагадує Європу до годарівського комунізму. Воно таке саме буржуазне й затиснуте в рамки моралі, як і до червоного нашестя. Але тут не про це.
Тож… Я свято вірю, і це я знаю напевне, що не лукавлю із собою, що не існує якогось певного кохання між чоловіком і жінкою. Є просто кохання загалом і між жінкою й жінкою, і між чоловіком і чоловіком. Це в Середньовіччі таке заборонили. Платон же своєю легендою тільки віддзеркалив те, свідком чого був сам[25].
.....
