Початок 1960-х у столиці Української РСР. У Києві завдяки науково-технічному прогресу з’являється кілька станцій метро. Радянський Союз 1959 року робить перші світлини зворотного боку Місяця. А втім, Місяць знято на «трофейну» кіноплівку, отриману з американських розвідувальних аеростатів.
Бені Гудман, Едіт Піаф, як і вся «прогнила» буржуазна музика, хоча й засуджуються, але платівки з їх піснями можна купити «з-під прилавку» або у фарцовщиків. П’ятирічки скасували, але з’явилися семирічки, і стаханівський рух процвітає.
У Радянському Союзі виходить купа газет, які пишуть однакові фейки на замовлення й бояться казати правду. Зокрема, будь-які згадки про Куренівську трагедію видаляють із періодики та художніх творів ще двадцять років по тому.
То чи насправді відчуваються зміни в Україні після смерті Сталіна? Хрущовська відлига справжня, чи це тільки натяк на покращення?
Оглавление
Галина Горицька. Життя в рожевому
Розділ перший. Новий герой
«Зустріч»
«Перше побачення»
Розділ другий. Життя в рожевих окулярах
Або Зворотний бік місяця
Розділ третій. I will show you Kuzka’s mother![21]
«Шаман»
Розділ четвертий. У приймах
«Мрії про музику»
«Вісник віспи в новорічну ніч»
Розділ п’ятий. Золота долина новосибірського академмістечка
«Леонід Іванович»
«Юний поет»
Я
Розділ шостий. Рожевий трикутник
«Таня»
Я
Я
Розділ сьомий. Московське телерадіомовлення
«П’ятий пункт»
Розділ восьмий. Відхили Шелеста
«Куренівська трагедія»
Я
Розділ дев’ятий. Покоління Ща
Я
«Доленосне рішення дочки смершівця»
Я
Розділ десятий. Рожеве пальто
«Молодіжка»
«Екстрені заходи»
Я
Розділ одинадцятий. Нереалізоване щастя
Я
Я
Розділ дванадцятий. Едіт Піаф в Новосибірську, або La vie en rose
Я
Отрывок из книги
Богатир сплюнув і процідив крізь зуби своєму корєшу: «Не пресуй. Я жерти хочу». Потім для більшого переконання штовханув того в плече, коли демонстративно перевальцем залишав «Коктейль-хол». Офіціантка крикнула йому навздогін: «А напої!? Виливати?» Вісімнадцятирічний білобрисий велетень, який завдяки парашутному спорту, що ще більше підсилив його природні мужність і статуру, мав на вигляд усі двадцять п’ять із лишком, люто зиркнув на неї: «Ти зовсім здуріла? Ми за „тошнотіками” зганяємо й назад. Одна нога тут, друга там. Тільки спробуй прибрати!» Його корєш (на вигляд вісімнадцять, а насправді начальник цеху авіаційного заводу) тільки й встиг витріщитися своїми великими очима та кілька разів кліпнути.
Ішли швидко, руки в кишенях штанів – позаяк кінець зими видався морозним.
.....
– Я, кстаті, саме на «Більшовику» відпрацював один рік, доки не поступив.
– Ладно-ладно… Здаюся, – Білобрисий на знак примирення підняв руки, а потім проказав до Романа, пояснюючи: – Ми – фанати «Динамо». Святкуємо, бо дістали квитки на квітневий матч із ленінградським «Зенітом», що відбудеться за місяць. Перший тур чемпіонату з футболу, не просто собі якийсь пересічний матч. У тебе ж старший ніби футболіст? Він піде вболівати?
