Оглавление
Георгий Касьянов. Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)
Передмова до другого видання
Чого я не сказав і не написав?
Вступ
Розділ І. Політика та історія
Глава 1. До історії питання
Заборона і забуття
Виникнення теми: українська діаспора
Виникнення теми: Україна
Складнощі усвідомлення: контексти
Глава 2. Голодомор як об’єкт і суб’єкт політики
Голодомор і влада: інтерес
Політична легітимація
Одержавлення
Голодомор як суб’єкт політики
«Україна пам’ятає»
Голодомор і Янукович
«На круги своя»: Голодомор після 2014
Криміналізація «заперечення»
Суспільні виміри
Глава 3. Голодомор і міжнародна політика
Перші спроби
«Західний вектор»
Російський вектор
Розділ ІІ. Історія та політика
Глава 1. Голодомор і «західна» історіографія
«Версія Конквеста—Мейса»
Ревізія та дискусія
Pоst scriptum?
Глава 2. Голодомор і українська історіографія
Інтелектуальний та політичний контексти: динаміка
Від заперечення до визнання
Від визнання до канонізації
Модифікації: Голодомор і Голодомор
UA versus RU: Historikerstreit
Глава 3. С. В. Кульчицький і Голодомор
Чому Кульчицький?
У боротьбі з «вигадками»
Переосмислення
Голод як геноцид
Творення Голодомору
Наука, пропаганда, просвіта…
Підсумки: дослідник і влада
Розділ ІІІ. Слова і смисли
Глава 1. Дискурс
Фактографія
Цифри
Риторика
Моралізаторство
Антропоморфізми
Голодомор як релігія
Голодомор та Інший
Голодомор як дискурс: родові ознаки
Промовці
Терміни і поняття: геноцид і Голодомор
Голодомор = геноцид
Глава 2. Історична пам’ять, історія, історіографія
Голодомор і «мастер-наратив»
Голодомор: чи може історія «бути наукою»?
Традиція, пам’ять, історія
Можливості теми
Післямова
Отрывок из книги
Ця книга – друге видання монографії, яка побачила світ у 2010 році. З огляду на важливість і резонансність теми реакція наукового співтовариства на ту книжку була досить млявою: декілька рецензій (компліментарних і більш критичних), декілька висловлювань ad hominem, здебільшого формальні згадки в оглядах літератури. Більш виразною реакцією можна вважати відмову однієї поважної українознавчої західної інституції друкувати текст моєї доповіді у збірці за матеріалами конференції, в основі якої були головні ідеї цієї книжки.
Ще виразнішою можна вважати реакцію деяких анонімних дописувачів на сайті «Історична правда» на публікацію фрагментів цієї монографії. Частина відгуків, які я не можу відтворити на сторінках наукового видання, засвідчила не лише гостроту проблеми, а й певний рівень суспільної культури. Подібний рівень обговорень зараз є майже нормою не лише серед абонентів наливайок, а й в соціальних мережах.
.....
Огляд офіційних сайтів інших обласних і районних державних адміністрацій засвідчує ту ж саму бюрократичну кампанійщину, породжену адміністративним тиском з центру – ті самі звіти про динаміку цифр до і після певної дати, причому звіти складалися за стандартною формою, яка надто нагадує подібні документи з архівів КПРС. Відхід від стандартної форми звітності також дає чи то кумедні чи то сумні приклади виконання і перевиконання вказівок.
В аналітичній довідці Харківської обласної державної адміністрації повідомлялося: «Районні державні адміністрації проводять опитування громадян щодо ставлення до Голодомору. Результати цих опитувань свідчать про зростання кількості громадян, які називають Голодомор трагедією і визнають його геноцидом українського народу. (Виокремлено мною. – Г. К.) В порівнянні з минулими роками на даний час набагато легше запросити людину, яка пережила Голодомор, на відверту розмову щодо трагічних подій 1932—1933 років. Люди висловлюють бажання описати ті події власноруч, дають згоду на висвітлення свідчень в засобах масової інформації. Автори свідчень, які записані останнім часом, вже відкрито говорять, що голод був штучним і називають винуватців»113.
.....
