Читать книгу Знайти Атлантиду. Подорож у безодню - Ігор Курус - Страница 2

Спочатку чорні хмари вкрили чисту блакить неба, а потім налетів шквальний вітер, який був настільки сильним, що міг би легко вирвати дерева з корінням… Раптом вона відчула, ніби провалилася просто до безодні… Щойно дівчина отямилася, у повітрі відчулися запахи квітів і трав, навколо лунали спів пташок і дзюрчання води, а розплющивши очі, вона побачила незвичайний, дивний світ, сповнений різнобарв’я дерев і кущів. Усюди панувала життєдайна краса природи… «Наче рай», – промайнула блискавкою думка… Екзотичні пташки пурхнули з гілок дерев, а слідком за ними у просторі розсипалися різнокольорові метелики. Легкий вітерець, який навіював теплі пахощі морської вологи, викрав цю думку і поніс у далечінь… Вона відчула ледь помітний доторк чогось гарячого і яскравого на обличчі… Раптом знову налетіло щось чорне, ніби найтемніша ніч, і якась невідома сила підхопила її і кудись понесла, перекидаючи і перевертаючи у довгій чорній трубі, наче на стрімкому атракціоні в аквапарку… Попереду засяяло світло…

Розплющивши очі наяву, дівчина побачила ранкове сонячне проміння, яке пробилося крізь ледь помітну шпаринку між шторами в її спальні. І лише після того, як вона перелякано роззирнулася, прийшло усвідомлення, що вона лежить у своєму ліжку… Годинник показував восьму ранку, а отже саме час прокидатися, тому дівчина швидко вистрибнула з-під ковдри і побігла до ванної кімнати. Зиркнувши на своє відображення у дзеркалі, вона побачила цівку поту на своїй скроні, й, вмиваючи обличчя, прагнула вже вкотре зрозуміти, що ж це з нею трапилося.

– Потрібно кудись втекти… В якусь екзотичну і теплу подорож, – подумала вона…