Шепотун у пітьмі
Описание книги
«Шепотун у пітьмі» – повість американського письменника Говарда Філліпса Лавкрафта, яка належить до циклу «Міфи Ктулху». Так само як і розповідь «Колір з інших світів», вона поєднує у собі елементи жахів та наукової фантастики.
У повісті вперше згадуються Мі-Го – раса розумних інопланетних грибів.
Розповідь йде від імені Альберта Н. Вілмарта, викладача літератури Міскатонікського університету в Аркгемі, штат Массачусетс. Після того, як у місцевих газетах з'явилися повідомлення про те, що внаслідок небувалої повені у штаті Вермонт багато місцевих жителів бачили в річках тіла дивних створінь, Вілмарт виявляється втягнутим у суперечку щодо істинності та значення таких свідчень. Сам Альберт ставиться до цих розповідей вкрай скептично і вважає, що всьому виною старі місцеві легенди про монстрів, які нібито мешкають десь серед гір і викрадають людей, які насмілилися наблизитися до їх території.
Незабаром після цього Альберт отримує лист від Генрі Вентворта Еклі – самотнього вченого, який живе на фермі поблизу містечка Тауншенд, штат Вермонт. У цьому листі Еклі стверджує, що має докази, які остаточно можуть розвіяти всі сумніви Вілмарта щодо реальності існування цих тварюк. Між Еклі та Вілмартом зав'язується жваве листування, в якому вчені обмінюються знайденими відомостями та розповідями про контакти позаземної раси з людьми, про таємні секти та поклоніння іншим істотам, таким як Ктулху та Ньярлатхотеп, який, «набувши людської подоби, одягне воскову маску та мантію, яка буде приховувати»…
Інші відомі твори Говарда Філліпса Лавкрафта: «У горах божевілля», «Сни у відьминому домі», «Жах у Ред Хуці», «За пеленою часу», «Морок над Інсмутом», «Алхімік», «Реаніматор», «Із забуття», «Азатот», «Поклик Ктулху», «Коти Ултара», «Жахіття Данвіча», «Прокляття міста Сарнат», «Фестиваль», «Срібний ключ», «Інші боги», «Чужий», «Храм», «Картина у будинку», «Покинутий дім», «Жахливий старий», «Склеп», «Дагон», «За межами», «Що приходить із місяцем».
Отрывок из книги
Наші з друзями дебати продовжились у вигляді жвавого листування, і природним розвитком подій у даних обставинах стало те, що наша бурхлива дискусія була опублікована в журналі «Аркгем Едвертайзер», причому деякі наші листи передрукували місцеві газети тих регіонів Вермонта, звідки, власне, і прийшли всі ці історії, пов'язані з повінню. «Ратленд Геральд» виділила цілих пів сторінки для уривків з листів обох сторін, в той час, як газета «Братлборо Реформер» у своїй тематичній колонці «Гостре перо» повністю надрукувала один з моїх довгих історико-міфологічних нарисів, додавши до нього свої коментарі, у яких цілковито підтримала мої скептичні висновки. До весни 1928 року я був широко відомою особою у Вермонті, навіть незважаючи на те, що я ніколи не бував у цьому штаті. А потім я почав отримувати листи від людини на і'мя Генрі Еклі, які настільки вразили мене, що насамкінець я вперше (і сподіваюсь, востаннє) відправився у цей дивовижний край порослих густим лісом гір і нескінченних бурхливих гірських потоків.
Більшу частину відомостей про Генрі Вентворта Еклі я отримав внаслідок листування з місцевими жителями і його єдиним сином, який мешкає у Каліфорнії. Але це сталося вже після того випадку в його будинку, який знаходиться досить далеко від решти місцевих поселень. Я з'ясував, що Еклі був останнім представником шанованого у цих краях стародавнього роду, який подарував місцевій невеликій громаді юристів, адміністраторів і тямущих фермерів. Однак сам Еклі, на відміну від своєї сім'ї, перейшов від практичних професій до чистої науки. Генрі навчався в Університеті Вермонта і був відомий на кампусі своїми успіхами в математиці, астрономії, біології, антропології та вивченні фольклору. Я ніколи раніше не чув про нього, та й він не дуже розповідав про себе у своїх листах. Однак, я відразу зрозумів, що це був чоловік з сильним характером, розумний та освічений попри те, що він був відлюдкуватим і не дуже цікавився світським життям.
.....
З цього, власне, випливає друга мета мого звернення до вас, а саме переконати вас припинити нинішні дебати навколо цього питання і не робити їх більше надбанням громадськості. Людям варто триматися чимдалі від цих гір, і тому необхідно припинити провокувати інтерес до цього питання. Бог свідок, ми і так наражаємо себе на небезпеку з усіма цими рекламниками та агентами з нерухомості, які думають, що знайшли тут золоту жилу для туризму і поспішають заполонити схили гір дешевими бунгало для відчайдушних туристів, які хочуть відвідати «дикі місця».
Я буду радий продовжити листування, і постараюся відправити вам звукозапис, а також чорний камінь (він такий старий і потертий, що на фотографіях не буде видно, що на ньому викарбувано), якщо ви того забажаєте. Я кажу «постараюся», бо мені здається, що ці істоти можуть знайти способи перешкодити мені зробити це. На одній з сусідніх ферм живе похмурий та дивний чоловік на прізвище Браун, який, як на мене, також є їх шпигуном. Мало-помалу вони намагаються відрізати мене від зовнішнього світу, тому що я занадто багато знаю про них.
.....