Читать книгу Сватання на Гончарівці - Григорій Квітка-Основ’яненко - Страница 4

Те же и Кандзюба.

Кандзюба. Дай боже день добрий! З неділею будьте здорові.

Одарка. Спасибі, будьте і ви здорові. Як ся маєте?

Кандзюба. Та до якого часу ще б то і не теє.

Одарка. А ваші за-харківці, чи усі живі?

Кандзюба. Та вже нашим захарківцям така прийшла біда, що й сказати не можна.

Одарка. А що там за біда?

Кандзюба. Там таких салдатів найшло, що й сказати не можна! Таки що вулиця, то й салдат на кватері. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро їх, кажуть, прийшло. Така біда! А старий ваш дома?

Одарка. Та через силу дома. Оце тільки спинила мандровати.

Кандзюба. А куди ж то?

Одарка. Та ви знаєте його натуру? Йому ні празника, ні неділеньки; усе б йому швандять по шинкам.

Кандзюба. Ось, знаєте, що я вам посовітую: така була в мене перша жінка, п’яниця непросипенна. От же я її і повіз до знахура; він і дав їй якоїсь води та й побожився, що вже, каже, не буде більше пити. Що ж? мабуть би, і перестала, та не до горілки їй було; пробі кричала, що у животі пече, та до вечора і вмерла. Ось повезіте лишень і ви по знахурам, то й вам таке щастя буде.

Одарка. Та я ж возила і де то вже не була! Була і у Тишках, була і у Деркачах, об правій середі аж у Водолагу їздила; так що ж? Усі ув один голос кажуть: «Починено та й починено». Та, спасибі, вже ув Островерхівці ворожка, так та заочі відгадала; каже, що любощів давано, та, не вміючи, переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як у воко уліпила! Чи знаєте Грициху, старого Пискавки невістку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама чорнява, та й верх на хаті немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб не відбивала мужика. Ну, одже ж то ворожка і дала мені зілля та й каже: «Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху північ, як перші півні заспівають», а я, собі на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що первих півнів не почула та дала, як другі заспівали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю; а там як чкурне, так аж ляпотить, та й поченчиковав аж на Косолапівку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та від того часу ще гірш п’є. Та вже хіба крадькома вирветься, а то, як того цуцика, на верьовці держу.

Кандзюба. Де ж він тепер?

Одарка. Оттам заперла, нехай висидиться.

Прокип (за воротами поет). Била жінка мужика, за чуприну взявши…

Кандзюба. Бач, де обізвався! Здоров, приятелю; а ходи-ке сюди!

Прокип. Рада б душа в рай, так гріхи не пускають… Як жінка скаже.

Кандзюба (Одарке). Випустіть-бо його, будьте ласкаві. Маю до вас діло.

Одарка. Ану вже іди сюди, іди!

Прокип выходит.

ТЕРЦЕТ

Кандзюба.

Одарка.

Прокип.

Одарка.

(Кандзюбе). Кажіть, а що таке?

Кандзюба. А що? Дочка в вас є?

Прокип и Одарка. Є, є!

Кандзюба. Така, що треба годовати?

Одарка. Хоч сьогодня віддавати.

Кандзюба. Сина маю.

Прокип и Одарка. Знаю.

Кандзюба. Так віддайте!

Одарка. Потурайте! Чи він нам рівня?

Прокип. От і треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня?

Одарка (мужу). Відв’яжися, врагова дитина! (Кандзюбе).

Кандзюба.

Одарка.

Кандзюба.

(С насмешкою).

(Вместе)

Кандзюба.

Прокип.

Одарка.

Кандзюба. Гай-гай! Товкуєте не. знать об чім! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би і зовсім дурний був, так не узяв його кат, буде багатий після моєї смерті; аж розумній жінці за ним і добре буде. Слава тобі господи! Є великів пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сіллю і за рибою на Дій і усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи у Водесу. Є й коров’ят з п’ятнадцятеро та овечат там чи дві сотні, чи й більш; батраків дома з десяток та при скотині на бразі скільки є. Буде чим орудовати; перепадатиме копійка. А мій же Стецько та не зовсім і дурний: він, собі на лихо, трошки непам’ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налічить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсім парень-друзяка. Та й яка нужда, що нічого не зна: жінка навчить і усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому бублейничати,…

Прокип. Або й шинкарювати; і то діло дуже добре!

Кандзюба. Та що захоче, то вже не піде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я піду до других; бачите, вже нерано.

Одарка (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як думаєш?

Прокип. Ти думай, а я вже за тобою.

Поют:

Кандзюба.

Одарка.

(Вместе)

Кандзюба.

Прокип.

Одарка.

Обнявшись приплясывают.

Одарка. Е! тривайте лишень; ще треба дівки спитати, як-то вона ще скаже?

Кандзюба. Хіба вона часом і не туди?

Одарка. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варіте з салом, а з яловичиною; то мняса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та що-небудь і вигадує; така вже собі ніжна! То щоб і з женихами не стала вередовати.

Кандзюба. Та вона ж не панянка! Нехай вже ті вередують, поки довередуються до свого. Та нічого гріха таїти, тепер і усюди така мода: наші мужички – так усе б то за міщан; а міщанка вже і об купцеві не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента; то і гляди: дівують, сердешні, до того, що можна буде їми на Донці греблю загатити. А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробіть тільки бешкету.

Одарка. Та не бійтесь, не бійтесь, присилайте-таки старостів; вже ж вона не без розуму, вміє розсудити.

Кандзюба. Спасибі ж за ласку. Ждіть від нас людей по закону, увечері; а я Стецька пришлю, нехай з дівкою… Я щось її не знаю; а як її зовуть?

Одарка. Та Уляна ж і досі.

Прокип. Та ще й Прокопівна.

Кандзюба. Так нехай мій Стецько з Уляною, як там треба, поговорють; а ви її навчіть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу.

Повторяют последний куплет.

(Вместе)

Кандзюба.

Прокип.

Одарка.

Обнявшись приплясывают, потом Кандзюба уходит.

Прокип. От же скверно, що свата без чарки горілки відпустили! Чому б то дома про нужду не держати? Тепер треба збігати на вольну та на сватання придбати.

Одарка. А вже ти мені з тою вольною остив та опоганів. І як би то ти проніс від об’їждчиків?

Прокип. Але! будто і первина? Через лісок, та через ярок, та вскочив у садок, та й дома, от їм і дуля під ніс! Так посилай же.

Одарка. Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило! Іди лишень додому, я підожду Уляни, та й прийду, і сядемо обідати.

Прокип (неохотно). Та вже і піду. Таки-то і урвався на вольну! (Уходит).