Читать книгу Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки. Зроби щось із життям! - Хендрік Грун - Страница 49

Учора вдень, зовсім випадково, виник клуб заколотників.

Третього понеділка місяця в розкладі часто бували якісь культурні заходи, що проходили в кімнаті відпочинку. Як правило, то доволі сумне видовище стариганів, які ляскають в долоні, поки хтось виводить трелі «Тюльпанів з Амстердаму» [19], та ще зрідка буває класична музика. Приходять всі, бо ж це задарма.

Учора Спілка музикантів запропонувала нам тріо – скрипка, віолончель і фортепіано. Зазвичай в такому разі слід сподіватися на кілька сумісників із пісними обличчями, які лише вряди-годи виступають перед пенсіонерами чи людьми з розумовими вадами, однак цього разу це були дві вишукані пані й один пан, десь років тридцяти, які грали напрочуд пристрасно. Вони не зважали ні на пані Шнайдер, котра ледве не вдавилася коржиком, ані на пана Шніпера, який зісковзнув зі свого стільця й приземлися боком в ящик з кімнатними квітами. Музиканти зробили лишень коротку перерву й спокійно відновили свою гру, щойно шніперівську проблему було вирішено. (На противагу піаністу, який продовжував грати так, наче в тому, що пані Гарінґу реанімували, не було нічого особливого. Зрештою, працівникам довелося крикнути йому припинити. Навіть попри те, що для пані Гарінґи то вже не мало жодного значення).

Після вистави ми зрозуміли, що за столом зібралася така собі групка однодумців: Еферт Дейкер (який, за власними словами, віддавав перевагу Енгельберту Хампердінку), Еф’є Бранд, Едвард Шермер, Грітьє де Бур, Греме Гортер та я, Хендрік Грун. Розмова зійшла на хронічний брак розваг. Тому Греме запропонував, що якщо у притулку бракує розваг, то нам варто частіше шукати їх за його межами.

– Нам лише потрібно, щоб двічі на місяць до входу під’їжджав мікроавтобус, аби відвезти нас кудись. Якщо всі шестеро за цим столом братимуть участь і кожен прийде із планом на чотири поїздки, тоді ми матимемо двадцять чотири екскурсії на рік. Це те, на що ми чекатимемо з нетерпінням, вам так не здається?

Він на всі сто відсотків мав рацію, тому за пропозицією Грітьє було вирішено зустрітися ввечері в загальній кімнаті й провести вступне засідання клубу «Старих, але ще не мертвих».

Я не міг дочекатися.