Читать книгу Плисти проти течії - Хорхе Анхель Ліврага Ріцці - Страница 7

У цій лекції йтиметься про людину та її символи, іншими словами, про те, чому людина упродовж своєї історії обрала певні символи і способи вираження.

Насамперед маємо визначити, що таке людина, не з погляду філософії, а з погляду її вікодавності на Землі. Як ми добре знаємо, в різному часі існували різні погляди. У західному світі ще кілька сторіч тому домінувало біблійне уявлення, що людина є відносно новою креатурою, яка живе на Землі кілька тисяч років. Нині ми, звісно, вважаємо таку думку хибною або символічною. Можливо, правду було приховано в часи написання Старого Заповіту за символічними фразами.

Немає жодних сумнівів, що людина живе на Землі мільйони років. Сьогодні ми це знаємо напевне. Про це свідчить наука, її найсучасніші дані. Окрім того, на прадавність людини вказують еволюційні зміни.

Нині важко погодитися з примітивними уявленнями часів Дарвіна, коли вважалося, що людина походить від якогось виду антропоїдів чи протоантропоїдів. Тоді було витворено простеньку схему, яка начебто всіх задовольняла і полягала в тому, що від Antropopithecus non erectus походить Antropopithecus erectus, від якого, зрештою, походить Ното sapiens. Згідно з тими популярними теоріями минулого сторіччя, – від яких, на жаль, досі не відмовились у сучасній освіті, – людина походить від різновиду мавп і звелася на ноги, аби дотягтися до плодів на деревах, а позаяк вона була найслабшою серед тварин, то почала розвивати мислення.

Але на те нема жодних доказів. До того ж, це надто хитромудра гіпотеза. Подумаймо, чому й інші істоти не зробили того самого. Крім того, не виявлено жодних останків людини – чи то Sinanthropus pekinensis, чи якоїсь іншої – на підтвердження того, що людина коли-небудь ходила не на двох ногах.

Класифікація історичних періодів часів Комте для нас неприйнятна. Ми вже не можемо говорити, що спершу людина створила цивілізацію, засновану на магії, потім – на релігії, потім – на філософії, і, зрештою цивілізацію, що грунтується на наукових засадах. Сьогодні нам відомо, що ця проста висхідна лінія лінійної еволюції суперечить усім археологічним та етнографічним знахідкам.

Значно реалістичнішою є теорія історичних циклів, хай то останні теорії Тойнбі чи давніші теорії стоїків. Іншими словами, ми маємо усвідомити, що людина не прямувала до цивілізації в лінійний спосіб, часто-густо вона збочувала на своєму шляху, повертала назад і тупцювала на місці, збираючись на силі, а багато людських спільнот і багато цивілізацій взагалі зникло.

Сьогодні в деяких краях, де колись існували великі цивілізації, лишилися самі пустелі. Власне, не вам, перуанцям, про це говорити. У вашій країні, під пісками Наски та Іки, збереглися рештки високорозвиненої культури, що відзначалася високим рівнем знань, вишуканим гончарним мистецтвом та іконографією, що свідчить про еволюцію розмислу. Я побував у тій пустелі. Але що я там побачив? Пустку та якусь хижу. А де ж бо зрошувані землі та квітучі сади? Де ті биті шляхи, якими несли на марах небіжчиків до місць поховань на берегах чи на священних островах?

Звісно, часові цикли, геологічні й кліматичні зміни неабияк вплинули на еволюцію людини. В інших краях світу відбувалося точнісінько те саме. Натомість, у колись незалюднених краях тепер височать мегаполіси. На місці теперішнього Нью-Йорку археологи не знайшли практично нічого, а втім, це одне з найбільших міст світу.

Зазвичай людина оселяється на місцях давніших поселень, особливо коли прагне зробити чогось вартного. Відтак, ми не можемо твердити, що перші люди з'явилися в однім краї, а потім перебралися деінде, бо на це немає доказів. Власне, нам нічого не відомо про походження людини. Теорій існує багато, але я, як філософ, не хочу їх зараз торкатися, бо вони надто суперечливі. Скажемо так: теорій багато, і кожна з них має слушність, адже, як казав Сократ: «Я знаю тільки те, що нічого не знаю». У пошуках істини візьмімо собі за принцип: знати те, що ми знаємо, і знати, чого ми не знаємо, інакше, замість того, щоб вибудовувати теорії та міркування на реальних фактах, ми будемо змушені пристосовувати реальність до теорії.

Багато хто з нас від того вже втомився, бо ми стали очевидцями нещодавніх невдач. Згадайте-но відомий череп з Пілтдауна, який у часи останньої світової війни зберігався в броньованій камері Британського музею, позаяк існувало побоювання бомбардування. Цей череп вважався втраченою ланкою, рештками істоти, яка існувала в період між примітивними мавпоподібними та першою людиною.

Що ж сталося із славнозвісним черепом з Пілтдауна? Коли його перевірили вуглецем-14 та радіофтором, виявилося, що то була звичайнісінька витівка студентів. Вони припасували до щелепи мавпи череп африканця і поклали поруч кілька наконечників стріл з неоліту, обробивши їх перед тим кислотою, аби зістарити, тож було схоже, що вони належать до найдавнішого, примітивного етапу роботи з еолітичними каменями – «каменями аврори». Про цей череп, що невідь-де дівся, давно забули, як забули багато псевдознахідок, які після детальнішого вивчення виявились підробками. Отож, хочу зазначити, що ми не знаємо і не можемо жодним чином стверджувати, яке походження людини, як вона виникла і коли вона виникла.

Під поглядом новочасних знань не можемо ми стверджувати, і коли виникла цивілізація. Щодо цього в минулому сторіччі теж було зроблено хибні висновки. У книжках з історії цивілізацію визначали так: «Цивілізація – це культура, явлена в цегляних спорудах». Справжня дурниця! В такому разі місто з цементу та сучасних матеріалів не є ознакою цивілізації. Слід мати ширший, гнучкіший підхід і розуміти, що одна річ – технічний прогрес, і зовсім інша – прогрес культурний.

Існували народи, які досягли високого рівня культурного розвитку, хоча й не мали таких технологій, як ми тепер, але в інших аспектах самовираження далеко нас випередили. Звісно, якщо взяти до уваги всіляку машинерію й техніку, наша цивілізація сягнула значно далі, ніж давньогрецька. Проте, під поглядом чистої філософії, абстрактних понять, мистецтва, естетики й етики, очевидно також, що стародавні греки зробили куди більший поступ.

Ми здебільшого тільки переймаємо, переінакшуємо, опрацьовуємо елементи, які нам залишили стародавні греки, і досі захоплюємося їхніми витворами. Втім, створити щось подібне неспроможні. Іншими словами, ми можемо копіювати, але не можемо створити новий архітектурний орден, такий, як доричний, іонічний чи коринфський, ми здатні хіба що реставрувати їх. Новочасне мистецтво кінця ХІХ-го – початку XX сторіч якраз і свідчить про неспроможність людини XX сторіччя створити нову, цілком відмінну від вже відомих, естетичну форму.

Отож, за відправну точку ми беремо, сказати б, не відання про походження людини, не відання про витоки культури та про різні краї, де «зародилася» культура, де постала культура. Немає сумніву, що на наші історичні писання досі впливає концепція історії під оглядом культур Середземномор'я. Дотепер ми надто мало знаємо, скажімо, про культури Китаю.

У краї, який ми сьогодні називаємо Китаєм, буйно розквітали різні цивілізації, які тисячі років тому вже знали метали, мали писемні пам'ятки, унормували мови, розробили символіку.

У нашій Америці теж доводиться раз-у-раз змінювати існуючу хронологію. Я бував у Чавіні, де новознайдені керамічні вироби, призначені для жертвоприношень, повністю змінили хронологію Чавіна, яку довелося змістити більш як на тисячу років назад. Те саме відбувається в Мексиці та в інших краях. Тобто немає жодних сумнівів у тому, що походження людини сягає сивої давнини і що з прадавніх часів вона використовувала виражальні засоби та символи.

То що таке символ? Це слово, що походить з давньогрецької мови, прийшло до нас через латину і в довільному перекладі означає – мусимо це сказати, щоб надалі уникати непорозуміння, – «я несу»; тобто символ – це така собі місткість, вмістище. Символ може являти собою певний естетичний елемент, але має і певний зміст. Річ у тім, що в багатьох випадках зміст символів безповоротно втрачено, і нам лишилася сама їхня форма.

Відвідуючи перуанські музеї і роздивляючись на старожитності, що належать до прадавніх цивілізацій, ми не знаємо напевне, що перед нами. Скажімо, деякі керамічні фігурки мають назви «Бог-кажан», «Бог-тюлень», «Бог-шакал», але ми сумніваємося, чи це Боги, чи уособлення сил Природи, чи звичайні зображення тварин. Існує велика ймовірність того, що ми хибно тлумачимо зміст цих символів, – попри ретельні дослідження, особливо берегових культур, – адже, втративши тяглість культури, ми втратили і змогу тлумачити символи.

Це й не дивно. Якщо я напишу на дошці Н₂0, то кожен, хто вивчав хімію, скаже: «Вчитель написав формулу води». Але якби ніхто не знав хімії, якби раптом ми перестали розуміти хімічні символи, якби через тисячу років котрийсь археолог знайшов наш підручник з хімії, то чи міг би він зрозуміти, що значать ті формули, навіть добре знавши нашу мову? Що б він вичитав у тому підручнику? Він побачив би якісь магічні слова, щось на кшталт примітивних виразів, і, ймовірно, виклав би цілу теорію з релігійним, економічним чи сексуальним тлумаченням цих символів.

Не дивно, що іноді те саме відбувається, коли історики натрапляють на стародавні символи, зміст яких незрозумілий через брак спадковості культури, і ми й гадки не маємо, що вони означають.

Зустрічаємося ми і з феноменом людської культури, який суперечить теорії лінійної еволюції, тож не завжди і не обов'язково більш розвинені культури є найближчими в часі; часто-густо більш розвинені культури – це культури давніші, які більш розвинені з технічного і мистецького погляду. Скажімо, тут, у Перу, що ви вважаєте досконалішим: глек культури Мочіка чи глек інків? Певне, глек культури Мочіка, хоча це індіанське плем'я жило раніше за інків.

Що краще: керамічні вироби з Чавіна, зразки котрих зберігаються в музеї Святого Марка, – яскраві, напрочуд гарні, випалені в печах за температури понад тисячу градусів, оздоблені абстрактними символами, які зачаровують і відзначаються вишуканістю візерунків, – чи подібна кераміка культурного шару Чурахон, що датується трьома, чотирма чи п'ятьма тисячоліттями пізніш? Остання навіть не до порівняння.

Класичним прикладом може слугувати Єгипет. Там ми побачимо величну символьну культуру часів перших династій, походження якої нам невідоме, позаяк теорії про походження цих символів та культур від протокультур Сахари не витримують критики. Культури неоліту й мезоліту, і навіть палеоліту на теренах сучасного Єгипту були значно менше розвинені, ніж культури палеоліту в Європі, скажімо в Іспанії та Франції.

Нараз за царювання Менеса в Єгипті постає велика цивілізація. За часів перших династій побудовано великі піраміди; за часів перших династій обробляли найтвердіші камені, такі, як діорит і сланці; за часів перших династій створено складну і багатющу, під релігійним, метафізичним та онтологічним поглядом, міфологію, яку згодом назвуть Книгою Пірамід, Книгою Мертвих.

З плином часу і згідно з еволюційними законами, як ми їх розуміємо, Єгипет мав би сягнути вищого рівня розвитку. Але що ми бачимо? Справжній занепад! Навіть за часів Рамесидів, коли Єгипет намагається повернути колишню велич, це стає лише подобою відродження, наслідуванням давніх форм, компіляцією давніх знань, відродженням, подібним до нашого Відродження або до неокласичної епохи за першого приходу до влади Наполеона Бонапарте, коли не було створено чогось справді нового.

Отож, з плином часу Єгипет не еволюціонує і не вивищується, а помалу-малу занепадає, втрачає навіть свої славнозвісні ієрогліфи, – можливо, найпрекрасніші і найдовершеніші з відомих нам, – а відтак виникає так зване демотичне письмо – письмо простолюду, що згодом теж зникає, залишивши знаки і графеми, які пізніше перебрало арабське письмо. Одне слово, замість піднесення культури стався занепад.

Провівши паралелі з іншими народами, ми побачимо, що символи і графеми, скажімо, ведичної мови або санскриту значно складніші, значно багатші, значно довершеніші, ніж давньогрецькі. Давньогрецька мова, своєю чергою, багатша і довершеніша, ніж латина. Латина, своєю чергою, багатша і довершеніша, ніж іспанська, англійська, німецька чи будь-яка інша сучасна мова. Отож, це не еволюція, а, радше, антиеволюція.

Наведу один приклад, щоб мене краще зрозуміли. Коли я хочу сказати кастильською мовою, що я щось люблю, то маю сказати цілу фразу. Наприклад, я кажу: «Я люблю Батьківщину», або «Я люблю маму», або «Я люблю те і те». Завжди – «я люблю», і завжди – «любов». Жодної різниці. Щоб сказати: «Я люблю Бога» і «Я люблю свого собаку», ми вдаємося до того самого слова: «любов». Таким чином, іспанська мова в цьому сенсі досить бідна, хоча й належить до однієї з найрозвиненіших сучасних мов, бо має тільки одне слово на позначення низки зовсім різних і цілком відмінних емоційністю почуттів. Натомість, у санскриті існує близько сотні різних слів на позначення різних видів і форм любові на кожному рівні і в кожному окремому випадку. Про любов до Бога не говорять тими самими словами, що й про любов до коштовностей, до брата чи до нареченої; кожного разу вживаються різні слова, що збагачує і ускладнює мову.

Скажімо, графеми і символи китайської мови настільки довершені, що навіть сьогодні японець може читати китайською, хоча й не може нею говорити, тобто китайські ієрогліфи набули справді досконалої універсальності та дивовижної розмаїтості.

Безперечно, символіка властива всім народам. Ніколи ще не було такого народу, що мав свою культуру і певний рівень цивілізації, який би не послуговувався у той чи той спосіб символами. Зазвичай цю роль виконують графеми або різнокольорові фігурки.

А тепер повернімося ненадовго в Перу. Ми знаємо, що кіпукамайки – майстри кіпу, або вузликового письма – використовували не тільки вузли та шнури, а й різні кольори, кожен з котрих мав своє значення для того, хто вмів їх читати. Так само в єгипетських ієрогліфах або у вузликових культурах північного Китаю кольори мають різне значення, тобто колись існувала ціла наука кольорів як виражальних засобів.

Те саме і зі звуками, які люди використовували з прадавніх часів, а то й одвіку, для вираження різних понять. Зчаста те, що ми маємо за магічні й химерні заклинання, насправді є залишками давніх культур, давніх мов, які ми перестали розуміти. Саме так сталося з єгипетською мовою, певні слова з котрої деякі латиністи Середньовіччя відтворювали, не розуміючи їхнього значення. Але це аж ніяк не заперечує той факт, що в усіх давніх культурах існували слова, які стосувалися магії, метафізики та чарів. Це лиш означає, що деякі слова втрачають своє первісне значення і набувають значення нового. Отже, символами люди послуговувалися з прадавніх часів.

То які символи є найпримітивнішими чи первісними? З'ясуймо ще одну річ. «Примітивний» не означає «первісний». Особисто я не дуже певний того, що дикуни, – як ми їх називаємо, – це справді первісні люди, які перебувають у процесі еволюції. Дослідження доводять, усупереч поширеним уявленням, що ці примітивні люди, або дикуни, перебувають у стані не еволюції, а, навпаки, – інволюції. Скажімо, розкопки в Полінезії та Австралії свідчать, що ці люди, які нині практично не носять одягу, які заледве знають вогонь, які, забачивши в небі літака, лякаються і починають поклонятися його зображенню на землі, зберігають, тим не менш, спогади про свої давні культури, коли вони мали великі човни і навіть знали, що Земля кругла і знаходиться у Всесвіті.

Отож, дослідники полінезійських субкультур, спілкуючись з цими людьми, котрі майже втратили здатність логічного мислення і висловлювали тільки ті міркування, які стосуються загальних потреб та статевих взаємин, запитували в них: «Що таке зорі?» Аборигени брали в руки глину, ліпили з неї кульки і відказували: «Зорі такі, як оце». А на запитання, де ми живемо, вони знову показували на глиняну кульку. Неймовірне знання, як на людей, котрі заледве знають вогонь! На Заході лише в XVI сторіччі упевнилися в тому, що Земля кругла. До того часу, а подекуди аж до XVII сторіччя, в тому сумнівалися; сумнівались і в тому, що Земля не єдина у Всесвіті і що зорі – це подібні до Землі рухомі тіла.

Подібні твердження вартували життя Джордано Бруно, якого спалили на вогнищі на площі Кампо ді Фіорі в Римі. Добре відомо, що Галілей мусив зректися своїх переконань. Тож ми чудуємося з цих людей, які видаються нам примітивними і які мали б перебувати на першому етапі своєї еволюції. Але схоже на те, що йдеться не про перший етап, а, радше, про стан занепаду. Іншими словами, не слід робити поквапні узагальнення, що народи, які ми називаємо примітивними, і справді примітивні. Так само не варто стверджувати, що вивчення теперішніх примітивних народів дає уявлення про перші примітивні народи, про які, схоже, ми анічогісінько не знаємо.

Малюнки в печері Альтаміра

Кілька місяців тому я побував у печерах Альтаміри в Астурії, де, як ви знаєте, збереглося понад 150 чи не найдавніших у світі наскельних малюнків, яким навіть найбільш скептично налаштовані дослідники дають принаймні 14000 років, а дехто – від 20000 до 25000 років. Фігури, що вкривають стелю печери, виконані з дивовижною майстерністю. Тодішні люди використовували не тільки природну структуру каменю, на якому невеличкими рисками зображували фігурки тварин прадавніх, доісторичних епох, як, скажімо, давнього європейського ведмедя, європейського бізона, що був значно більший за відомого нам американського, а й володіли мистецтвом кольору та форми.

Коли в період між 1900-м та 1925-26 роками там проводилися дослідження, перервані Першою світовою війною, увагу вчених привернув той факт, що лапи багатьох цих тварин зображені у вельми невластивій для бігу поставі, тобто ці зображення відрізнялися від звичних зображень давньогрецького чи римського коня. Малюнки були якісь химерні. Проте згодом фільмування коней і бізонів під час руху засвідчили, що правильними є зображення саме з Альтаміри, а стародавні греки, зображуючи коня в галопі, радше ідеалізували рух тварин з естетичних міркувань, що було неприродно, але граціозно.

Скажімо, римляни використовували у своїх повозках, а потім у колісницях, щось на кшталт вуздечки, накинутої таким чином, щоб кінь повсякчас мав випростану шию. Це добре видно у прегарних фігурках на метопах Парфенону або в коні Селени, де ми бачимо стрункість та енергійність, що, власне, є ідеалізацією символіко-релігійного зразка, а не реалістичністю.

Проте, людина з печер Альтаміри, хай там хто вона була, добачила, як насправді рухаються тварини. Як їй це вдалося? Хтозна. Кінокамер тоді не існувало, а живе око нездатне так досконало фіксувати рухи тварини під час бігу. Може, у них був значно гостріший, ніж у нас, зір? Може, вони успадкували набутки ще давніших культур? Чи справді люди періоду Четвертого Зледеніння Четвертинної ери були примітивними? Чи це нащадки давніх цивілізацій, які зберегли прадавні традиції? Цікаве запитання, але відповіді на нього у нас немає. Ми не можемо знати цього напевне, хоча нам випало побачити і оцінити цю дивовижну красу.

Деякі символи поширені в усьому світі, тож годі визначити, до якої культури вони належать. Такі символи, як коло, точка, трикутник, квадрат, рівнобічний хрест, свастика, полісвастика, Сонце, Місяць, п'яти-, шести- чи восьмикутна зірка, зустрічаються в найрізноманітніших культурах.

Вивчення символів дозволяє нам почасти розуміти їхній зміст, а іноді тлумачити досить довільно. Візьмімо перший-ліпший символ: символ змії. Він зустрічається в усіх культурах – у вигляді вавилонського дракона, біблійного змія-спокусника чи Кетцалькоатля у культурах центральної Мексики. Зустрічається він і в культурі Чавін, і в культурах Тіахуанако в руках велетнів, і в Індії у вигляді Наги – священної змії, символу владарів Нага або Волхвів, і в давньому Єгипті у вигляді Ореуса на чолі фараона як символ сили і влади. У Єгипті зустрічається змія Агатодаймон з ногами – символ внутрішньої людини; зустрічається вона і в кадуцеї Меркурія або Гермеса у вигляді клубка змій. Вам вона теж знайома, оскільки в місцевому Археологічному музеї зберігається плита з Чавін, стела Раймонді, у верхній частині котрої зображено щось подібне до змій.

Змія зустрічається скрізь і повсюди. Цей символ можна зустріти в Китаї, в Японії, в усіх давніх народів. Ми могли б зауважити: «Але всі народи знали змій, тож і зображували їх». Даруйте, панове! Всі народи знали мух, то чому вони не зображували і їх або яку іншу істоту? Немає сумніву, що для давніх народів зображення змії мало особливе значення; до того ж, воно завжди пов'язане з релігією.

На малюнках та рельєфах Давнього і Середнього Царства в Єгипті змія зустрічається і у вигляді гнучкого бумеранга – різновиду знаряддя для полювання на птахів. Але тут змія має приховане, релігійне значення, адже ви не побачите її в руках простих мисливців, а тільки жерців або владарів, які полюють не в цьому світі, а в Аменті – Світі Небесному.

Безперечно, все це вельми цікаво. Знати символіку давніх народів необхідно ще й для того, щоб розуміти символіку сучасну. Ми теж використовуємо символи, теж послуговуємося різноманітними виражальними засобами: живописними, мовними, змішаними. Звісно, уподобання нашого сьогодення годі назвати містичними чи релігійними, тож символ накришки від пляшки з-під кока-коли нам звичніший, ніж, скажімо, якийсь релігійний символ. Але, в будь-якому разі, символи були і будуть, адже це своєрідні вмістища, в яких людина щось дає, щось пропонує, і пропонує це Божеству, пропонує це іншим людям або зберігає у своєму серці.