Г’ю Лофтінґ (1886–1947) – британський письменник, відомий автор циклу творів про лікаря Дуліттла, який розуміє мову тварин і який їм допомагає. Перша книга – «Історія лікаря Дуліттла, його незвичайного життя на батьківщині і надзвичайних пригод в чужих країнах» – була видана 1920 року з ілюстраціями самого Лофтінґа й одразу полюбилася читачам – і дорослим, і дітям. Популярність її була такою, що письменник продовжив писати історії про незвичайного лікаря.
…У невеличкому містечку Паддлбі-на-Болоті жив лікар Дуліттл. Він дуже любив тварин і навіть за допомогою своєї папуги Полінезії навчився їх розуміти і розмовляти з ними.
З часом пацієнтів-людей у лікаря ставало все менше, натомість пацієнтів-тварин – усе більше. І ось одного разу він довідався, що в Африці сталася епідемія і багато мавп загинуло. Лікар Дуліттл вирішує здійснити подорож до Африки та врятувати цих нещасних тваринок…
Історії про лікаря Дуліттла стали надзвичайно популярними в усьому світі, їх неодноразово екранізували за участі найвідоміших акторів, створювали мультфільми.
У перекладі українською ця книга виходить вперше.
Оглавление
Хью Джон Лофтинг. Історія лікаря Дуліттла, його незвичайного життя на батьківщині і надзвичайних пригод в чужих країнах
Перша глава. Паддлбі
Друга глава. Мова тварин
Третя глава. Нові проблеми з грошима
Четверта глава. Звістка із Aфрики
П’ята глава. Велика мандрівка
Шоста глава. Полінезія i Король
Сьома глава. Міст із мавп
Восьма глава. Вождь левів
Дев’ята глава. Мавпяча рада
Десята глава. Найрідкісніша тварина з усіх
Одинадцята глава. Чорний принц
Дванадцята глава. Медицина і магія
Тринадцята глава. Червоні вітрила й сині крила
Чотирнадцята глава. Щуряче попередження
П’ятнадцята глава. Варварійський дракон
Шістнадцята глава. Пy-Гy слухач
Сімнадцята глава. Океанські пліткарі
Вісімнадцята глава. Запахи
Дев’ятнадцята глава. Скеля
Двадцята глава. Рибалчине місто
Остання глава. Знову вдома
Отрывок из книги
Колись давно-давно, багато років тому, коли наші дідусі й бабусі були ще маленькими дітьми, жив собі один лікар; звався він Дуліттл, Джон Дуліттл, і був доктором медицини, а це значить, що був він справді гарним лікарем і дуже багато знав.
Мешкав він у невеличкому містечку, яке називалося Паддлбі-на-Болоті. Усі жителі містечка, і старі, і молоді, добре знали його. Тож коли він проходив вулицею у своєму високому циліндрі, усі казали: «Он іде наш Лікар! Ото розумний чоловік!» А собаки і діти збігалися звідусіль і йшли за ним слідом; і навіть ворони, які оселилися на церковній дзвіниці, починали каркати й кивати головами.
.....
Одного дня до нього привели коня-плугатаря, й бідолаха страшенно зрадів, коли натрапив на людину, яка могла розмовляти кінською мовою.
– Знаєте, Лікарю, – пожалівся кінь, – цей пристаркуватий ветеринар, отам за горою, він узагалі нічого не тямить. Він лікує мене оце вже шостий тиждень – від болю в колінах. А мені потрібні окуляри. Я сліпну на одне око. З якої це причини коням не можна носити окуляри так само, як людям? Але цей йолоп жодного разу не подивився мені очі. Він весь час давав мені величезні таблетки. Я намагався пояснити йому, але він не міг второпати жодного слова по-конячому. Мені страшенно потрібні окуляри.
Нет рецензий.Будьте первым, кто напишет рецензию на книгу Історія лікаря Дуліттла, його незвичайного життя на батьківщині і надзвичайних пригод в чужих країнах
