Читать книгу Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Королівська пошта Фантіппо - Хью Джон Лофтинг, Хью Лофтинг - Страница 4

Глава II
Лікаря приймають на військовому кораблі

Оглавление

І тоді Лікар та Зузана почали щосили веслувати в напрямку світла. Ніч була тихою, але коливання океанських вод піднімало й опускало маленьке каное, як гойдалку, так що Зузані знадобилося все її уміння, аби тримати човен на прямій лінії.

Минула десь година, й Лікар зауважив, що корабель, до якого вони намагалися допливти, більше не просувається їм назустріч, а, здавалося, зупинився на місці. І коли каное нарешті підійшло впритул до його величезного корпусу, Джон Дуліттл зрозумів причину – військове судно зіткнулося з його власним вітрильником, який він залишив на якорі без жодних сигнальних вогнів. Утім корабель Її Величності, на щастя, перед зіткненням рухався так обережно, що жодне із суден, схоже, не зазнало серйозної шкоди.

Знайшовши мотузяну драбину, що звисала з борту військового корабля, Лікар разом із Зузаною видряпалися по ній угору й ступили на палубу, щоб зустрітися з Капітаном.

Він знайшов Капітана на містку біля штурвала, той роздратовано походжав туди-сюди й щось бурмотів собі під носа.

– Добривечір, – промовив Лікар увічливо. – Гарна погода сьогодні, чи не так?

Капітан підступив і потрусив кулаком перед його обличчям.

– Це ви власник отого Ноєва ковчега? – загорлав він, показуючи на вітрильник поряд зі своїм кораблем.

– Е-е-е… так… тимчасово, – відповів Лікар. – А що таке?

– Ну тоді чи не були б ви такі ласкаві, – прогарчав Капітан, обличчя якого було спотворене від люті, – і пояснити мені, що ви в дідька мали на увазі, залишаючи своє старе корито темної ночі без жодних вогнів? Що ви за моряк такий? Я на найновішому крейсері Її Величності шукаю Джиммі Боунза, торговця рабами, я полюю за ним уже цілі тижні. І так, наче мені мало було цього диявольськи складного узбережжя, я врізаюся в посудину, що стоїть на якорі без вогнів. На щастя, я йшов повільно, подаючи звукові сигнали, а то б ми всі могли піти на дно. Я кричав вашому кораблю, але відповіді не отримав. Тоді я спустився на його палубу з пістолетами напоготові, бо подумав, що це може бути работорговець, який намагається мене надурити. Я облазив увесь корабель, але не зустрів ні душі. Нарешті в каюті я знайшов свиню – вона спала в кріслі! Ви завжди залишаєте своє судно на свиню й наказуєте їй спати? Якщо ви власник корабля, то чому вас на ньому немає? Де вас носило?


– Де вас носило?


– Я плавав на каное з цією леді, – відповів Лікар і підбадьорливо усміхнувся Зузані, яка знову починала хлипати.

– Плавав на каное з леді! – прошипів Капітан. – Та я…

– Так, – підтвердив Лікар. – Дозвольте представити. Це Зузана. А це Капітан…. е-е-е…

Але Капітан перервав його й підкликав моряка, що стояв неподалік.

– Я навчу вас, як залишати Ноєв ковчег ня якорі у відкритому морі, щоб у нього врізалися кораблі військового флоту, мій дорогий морський ловеласе! Ви гадаєте, що правила навігації це вам жарти? Ось, – він повернувся до моряка, який підійшов за його наказом, – каптенармусе, посадіть цього добродія під арешт.

– Слухаюся, сер, – гаркнув каптенармус. І Лікар не зчувся, як на його зап’ястях міцно заклацнулися кайданки.

– Але ця леді потрапила в біду, – вигукнув Джон Дуліттл. – Я так поспішав, що повністю забув про корабельні вогні. Насправді ще й не було темно, коли я залишив корабель.

– Відведіть його вниз! – гаркнув Капітан. – Відведіть його вниз, поки я його не вбив.

І каптенармус потягнув бідолашного Лікаря до трапу, який вів кудись на нижні палуби. Та на початку сходів той схопився за поручень і завис на ньому достатньо довго, щоб крикнути Капітанові:

– Я міг би сказати вам, де знайти Джиммі Боунза, якби захотів.

– Що таке? – прохрипів Капітан. – Гей, тягніть його назад! Так що ви там сказали?

– Я сказав, – пробурмотів Лікар, витягаючи хусточку й видуваючи носа скутими руками, – що міг би сказати вам, де знайти Джиммі Боунза, – якби захотів.

– Джиммі Боунза, работорговця? – перепитав Капітан. – Саме на пошуки цього типа мене й вирядив Уряд. Де він?

– Моя пам’ять працює не дуже добре, коли в мене зв’язані руки, – відказав спокійно Лікар, кивнувши на кайданки. – Можливо, якщо ви знімете ці штуки, то я щось і згадаю.

– О, даруйте мені, – похопився Капітан, його манери негайно помінялися. – Каптенармусе, звільніть заарештованого.

– Слухаюся, сер, – відповів моряк, зняв наручники з Лікаревих зап’ясть і повернувся, щоб іти.

– О, до речі, – гукнув Капітан йому в спину, – принесіть на палубу стілець. Можливо, наш гість утомився.

Тоді Джон Дуліттл розповів Капітанові все про історію Зузани та її нещастя. І всі офіцери на кораблі зібралися навколо і слухали.

– І я не маю жодних сумнівів, – закінчив Лікар, – що работорговцем, який тримає в полоні чоловіка цієї жінки, є ніхто інший, як Джиммі Боунз, якого ви шукаєте.

– Безумовно, – погодився Капітан. – Я знаю, що він десь тут поблизу цього узбережжя. Але де він тепер? Цю рибу піймати дуже важко.

– Він пішов на північ, – сказав Лікар. – Але ваш корабель швидкий і зможе наздогнати його. Якщо він заховається у якійсь із цих бухт чи заток, то тут у мене є кілька пташок, які в змозі, щойно розсвіте, знайти його й сказати нам, де він є.

Капітан спантеличено поглянув на лиця своїх офіцерів, які всі посміхалися, не ймучи віри.

– Що ви маєте на увазі – кілька пташок? – запитав Капітан. – Голуби, натреновані канарки чи ще щось?

– Ні, – відповів Лікар. – Я маю на увазі ластівок, які повертаються в Англію на літо. Вони ласкаво запропонували мені провести мій корабель додому. Це все мої друзі, розумієте?

Цього разу офіцери вибухнули реготом, вони плескали себе по чолу з виглядом знавців, показуючи, що вважають Лікаря божевільним. А Капітан, подумавши, що з нього роблять дурня, спалахнув люттю й уже був готовий знову заарештувати Лікаря.

Але офіцер, другий за старшинством у команді, шепнув йому на вухо:

– Чому б не взяти цього хлопця з собою й не дати йому спробувати, сер? Ми ж і так тримали курс на північ. Пригадую, я щось чув, коли служив у прибережному флоті, про одного дивака у західних графствах, який мав якусь дивну владу над звірами і птахами. Я не сумніваюся, що це він. Дуліттл його звали. Виглядає він цілком незагрозливо. Є шанс, що він зможе нам допомогти. Тубільці явно йому довіряють, а то б ця жінка з ним не попливла, ви ж знаєте, як вони бояться виходити в море з білою людиною.

Після хвилинних роздумів Капітан знову повернувся до Лікаря.

– Як на мене, то ви говорите як стовідсотковий божевільний, мій друже. Але якщо ви спроможні навести мене на слід работорговця Джиммі Боунза, то мені байдуже, які засоби ви для цього застосуєте. Як тільки почне світати, ми вирушаємо. Але якщо це ви просто так розважаєтеся за рахунок Військового флоту Її Величності, то попереджаю: це буде найгіршою помилкою, яку ви зробили за все своє життя. Ну, а тепер ідіть і засвітіть сигнальні вогні на цьому своєму ковчезі і передайте свині, що якщо вона дозволить їм згаснути, то з неї приготують скибочки бекону на обід для моїх офіцерів.

Лікареві довелося під веселий сміх і жарти команди перелазити через борт і перебиратися на свій вітрильник, щоб запалити вогні. Однак наступного ранку, коли він повернувся на військове судно і приблизно тисяча ластівок прилетіло разом із ним, офіцери Військового флоту Її Величності вже не були такі охочі з нього кепкувати.

Сонце саме почало підніматися вдалині над берегом Африки, і це був такий прекрасний ранок, який тільки можна собі побажати.

Стрімкокрил за ніч узгодив усі плани з Лікарем. І задовго до того, як великий крейсер підняв свій якір і, розвернувшись, ліг на курс, уславлений ватажок ластівок був уже на багато миль попереду із цілим загоном найвправніших розвідників, обстежуючи затоки й вивчаючи усі берегові заглибини, де б могли переховуватися работорговці.

Стрімкий домовився з Лікарем щодо системи повітряного телеграфу, яку мали організувати ластівки. І як тільки мільйони маленьких пташок розтягнулися в лінію вздовж узбережжя, так що усе небо було поцятковано ними, аж доки сягало око, вони почали передавати звістки про те, як іде пошук, висвистуючи їх одна одній по всьому ланцюжку від передових розвідників і аж до Лікаря на військовому кораблі.

І десь близько полудня прийшло повідомлення, що корабель Боунза було помічено за довгим високим мисом. Треба бути дуже обережним, говорилось у донесенні, бо судно работорговців перебуває в повній готовності зірватися з місця за одну мить. Вони зійшли на берег, тільки щоб набрати води, і виставили навкруги дозорців, які мають дати сигнал негайно повертатися в разі необхідності.


Пташки розтягнулися вздовж узбережжя


Коли Лікар повідомив це Капітанові, військовий корабель змінив курс і ще більше притисся до берега, щоб довгий мис його прикривав. Усіх моряків попередили, щоб вони поводилися дуже тихо, так щоб крейсер міг застати работорговців зненацька.

Потім Капітан, очікуючи, що работорговці чинитимуть спротив, наказав також приготувати зброю до бою. І якраз коли вони вже збиралися огинати мис, якийсь дурнуватий матрос ненароком вистрілив зі своєї рушниці.

– Ба-бах! – постріл прокотився, відлунюючи, над поверхнею мовчазного моря, як розсерджений грім.

І негайно ж по ластівчиному телеграфу прийшло повідомлення, що работорговці вже попереджені й утікають. І, звичайно ж, коли військовий корабель нарешті виплив з-за мису, то тільки й устиг побачили, як судно работорговців виходить у відкрите море, маючи фору в добрий десяток миль.

Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Королівська пошта Фантіппо

Подняться наверх