Читать книгу Мятущаяся Украина. История с древнейших времен - Иван Никитчук - Страница 2

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрiсть би була своя.

А то залiзете на небо:

– I ми – не ми, i я – не я!

I все те бачив, i все знаю:

Нема нi пекла, анi раю,

Немає й бога, тiльки я!

Та куций нiмець узлуватий,

А бiльш нiкого!..

– Добре, брате,

Що ж ти такеє?

– Нехай скаже Нiмець.

Ми не знаєм.

– Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Нiмець скаже:

– Ви моголи.

– Моголи! моголи!

– Золотого Тамерлана

Онучата голi.

Нiмець скаже:

– Ви слав’яни.

– Слав’яни! слав’яни!

Славних прадiдiв великих

Правнуки поганi!..

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмi,

Ще лучче, як батьки ходили?!

Не чваньтесь, з вас деруть ремiнь,

А з їх, бувало, й лiй топили…

Умийтеся! Образ божий

Багном не сквернiте.

Не дурiте дiтей ваших,

Що вони на свiтi

На те тiльки, щоб панувать…

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засудять, – i премудрих

Немудрi одурять!..