Читать книгу Мистецтво сновидінь - Карлос Кастанеда - Страница 3

У передмові до першого уроку сновидінь дон Хуан говорив про другу увагу як про поступ, що починається з ідеї, яка приходить до нас більше як цікавість, ніж реальна можливість; перетворюється на те, що можна лише відчути, як відчувають фізичний стан; і нарешті розвивається в стан буття, чи галузь практичних можливостей, чи виняткову силу, що відкриває перед нами світи за межами неймовірних фантазій.

Коли йдеться про пояснення магії, у магів є два варіанти. Один – висловлюватись метафорами й говорити про світ чарівних вимірів. Другий – пояснити свою справу в абстрактних термінах із лексикону магії. Я завжди віддавав перевагу останньому, хоч жоден з цих варіантів ніколи не задовольнить раціональний розум західної людини.

Дон Хуан розповів мені, що своїм метафоричним описом другої уваги як поступу він хотів сказати: будучи побічним продуктом зміщення точки збирання, друга увага не трапляється природно, а має бути на меті, починаючи від орієнтації на неї як на ідею і завершуючи спрямуванням до неї як до стабільного, контрольованого свідомістю зміщення точки збирання.

– Зараз я навчу тебе першого кроку до могутності, – сказав дон Хуан, починаючи свою настанову з мистецтва сновидінь. – Я навчу тебе творити сновидіння.

– Що означає творити сновидіння?

– Творити сновидіння означає мати певний і практичний контроль над загальною ситуацією вві сні. Наприклад, тобі може снитися, що ти в класній кімнаті. Творити сновидіння означає, що ти не дозволяєш сну перемкнутися на щось інше. Не стрибаєш з класної кімнати в гори, наприклад. Інакше кажучи, ти контролюєш вигляд класної кімнати й не дозволяєш їй зникнути, доки сам цього не захочеш.

– Та чи можливо таке зробити?

– Звісно, можливо. Цей контроль нічим не відрізняється від контролю над будь-якою ситуацією в наших повсякденних життях. Маги звикли до цього і встановлюють його щоразу, коли хочуть, чи коли їм це треба. Аби звикнути до нього самому, ти повинен почати з чогось дуже простого. Сьогодні вночі, уві сні ти повинен дивитися на свої руки.

Більше в усвідомленні повсякденного світу про це майже нічого не було сказано. Пригадуючи пережите в другій увазі, я, однак, виявив, що між нами відбувалась більш інтенсивна дискусія. Наприклад, я висловив свої почуття з приводу абсурдності завдання, а дон Хуан запропонував підійти до нього як до квесту – чогось розважального, а не урочистого й відразливого.

– Ти можеш вкладати в розмови про сновидіння всю свою серйозність, – сказав він. – Пояснення завжди схиляють до глибоких роздумів. Та коли вже бачиш сновидіння, будь легким, наче пір’їнка. Сновидіння має виконуватися на совість і серйозно, але зі сміхом і впевненістю людини, котрій нема про що турбуватися в цьому світі. Лише за таких умов наші сни можуть дійсно перетворитися на сновидіння.

Дон Хуан запевнив мене, що обрав мої руки довільно як предмет пошуку вві сні, і шукати щось інше дозволено так само. Метою вправи було не знайти певну річ, а залучити до дії мою увагу сновидіння.

Дон Хуан описав увагу сновидіння як контроль, який здобуває людина над власними снами через фіксацію точки збирання в будь-якій новій позиції, куди вона змістилася під час сну. У більш загальному плані він назвав увагу сновидіння незбагненною гранню усвідомлення, що існує сама собою, чекаючи миті, коли ми поманимо її, миті, коли ми дамо їй мету.

Це прихована здібність, яку має в резерві кожен з нас, але ніколи не має нагоди скористатися нею в повсякденному житті.

Мої перші спроби шукати вві сні свої руки зазнали фіаско. Після місяців безуспішних спроб я здався і знову поскаржився дону Хуану на абсурдність такого завдання.

– Існує сім брам, – сказав він у відповідь, – і сновидці мають відчинити всі сім, одну за одною. Ти стоїш перед першою брамою, яку треба відчинити, якщо хочеш вправлятись у сновидіннях.