Збірник «Відлуння любові: жінки» містить твори 20 авторок не тільки з України, а й ближнього та дальнього зарубіжжя. І всі вони – про кохання. Чому свій вибір ми зупинили саме на цій темі? Відповідь проста: нас охопило бажання привнести в життя крапельку щастя, якого зараз так мало в нашому світі і яке стало практично дефіцитом. Щоб зрозуміти суть життя, варто подорожувати текстами авторок збірника, а потім, виринувши звідти, вдихнути на повні груди повітря свободи і справжніх почуттів і – головне – сповнене справжнім Коханням. Крім того, ця книжка бере участь в благочинній акції: за її допомоги ми збираємо гроші для наших солдат, які зараз виборюють українську незалежність на сході України в зоні АТО.
Оглавление
Колектив авторів. Відлуння любові: жінки
Анна Багряна
Колія
Карбованець на баню
Лілія Бондаревич-Черненко
Може й так…
Любов Відута
Дорога понад туманом
Наталія Дев’ятко
Сестри
Еліна Заржицька
Коли розчиняєшся в любові…
Еліна Заржицька, Ольга Рєпіна
Я зроблю його щасливим…
Ярина Коваль
Увічнені любов’ю
Оксана Маковець
Кохання з першого погляду, або Зустріч із долею
Галина Максимів
Перш, ніж настане світанок
Алла Марковська
Жінка
Лариса Омельченко
Абрикосова історія
Ольга Полевіна, Олександр Архангельський
Вінок сонетів (фрагмент роману)
Валентина Попелюшка
Невигадана казка для дорослих
Такі квіти не ростуть на підвіконні…
Ольга Рєпіна
Паросток почуттів
Людмила Сердюковська
Засніжена історія
Роксолана Сьома
Ранок
День ангела
Світлана Талан
Янгол і демон
Ганна Ткаченко
Грузинка і босяк
Тетяна Череп-Пероганич
Лист у минуле
Апельсин
Олена Швець-Васіна
Майбутні спогади
Отрывок из книги
Їхнє кохання від самого початку було пісним. Наче грибна юшка. Або кавалок черствого житнього буханця. Вранці вкривалося пліснявою туманів, увечері сонно котилося за гори. Мали єдину розвагу – дощ. Коли сильно гриміло і води стрімголов мчалися у долину шумними потоками, десь там унизу стаючи однією плоттю із Чорним Черемошом, тоді щось їм ніби змінювалося – у невидимих внутрішніх годинниках, невідлагоджених складних механізмах тіл і душ. Відкривалася нова прірва, аби могли стрибнути туди, наперед зав’язавши очі смужкою вологого лляного полотна. Сиділи разом на призьбі, під дахом. Він витесував дошки на гріб для свого минулого – мріяв позбутися непотрібних речей і думок. Був удвічі старшим від неї. Вона гаптувала комірці і манжети – до чоловічих сорочок. Переважно пропускала крізь вушко голки темні нитки – кольору густого гречаного меду. Рідко – яскраві чи світлі. Вірила забобонам, створювала їх сама для себе. Кожну дію, навіть найбуденнішу – чищення картоплі, смаження книшів, миття підлоги, випасання корів і зливання надоєного за день молока до одного цеберка – розуміла як ритуал. Жертвоприношення незнайомому богові. Коли напружувала уяву, аби побачити того бога – білого, теплого, пахучого – відчувала приємне збудження. Тішилася з острахом і тримала це у великій таємниці від чоловіка. Не могла без огиди тулитися до липкого тіла у ліжку. Терпіти грубу вагу брудних рук на своїх грудях. Слухати потворне рохкання упереміж із свистом і сопінням. А тому найбільше не любила ночей. Здавалися їй довгими залізничними коліями. Нескінченними, неприємними, чужими. Воліла би взагалі не вкладатися до сну з того приводу. Працювала б ліпше уночі, а потім би спала вдень.
– Єк захочеш, то матимеш сина, – його голос був кислим і порожнім, ніби діжка з-під випитого вина. Не відповіла. Бо що мала відповісти?…
