Читать книгу Тварини - - Страница 4

«З синьо-зеленої глибини раптом почали випливати кущі, гриби, дерева, вигадливі мережива, неясні, оповиті ніжно-зеленим туманом. Трохи далі чітко вирізнялися, наче вирізьблені, білі мов молоко і бірюзові кам’яні кущі. їхні білі, блакитні, синьо-фіолетові гілки сплітались у казкові візерунки, яскраво освітлені сонячними променями. На зміну кущам приходило най-тонкіше плетіння кольору вершків, серед якого траплялися тонкі яскраво-червоні та пурпурові кущики.

Це не рослина, а тварина – представник кишковопорожнинних, що отримав назву «морське перо»

Забувши про все, люди вдивлялись у прозору воду, а там, з плином корабля, підводні сади розгорталися в розкішному розмаїтті кольорів і барв, у невичерпному багатстві відтінків, які залежали від глибини води. То вони ледь вгадувались у напівтемряві прозорими блакитними, червоними і смарагдовими тінями, то виступали зовсім близько до поверхні, набираючи дивовижно яскравого та чистого забарвлення». Такий опис підводного життя є в романі відомого письменника-фантас-та Івана Єфремова. Роман має назву «На краю Ойкумени», і в першій його частині, яку ми щойно цитували, йдеться про подорож давньоєгипетських мандрівників далеко на південь уздовж Африканського континенту. Описане письменником явище можна і нині спостерігати в Червоному морі і в деяких інших морях нашої планети. Але герої Єфремова, мабуть, дуже б здивувалися, коли б дізналися, що бачені ними чарівні підводні сади утворені не рослинами, а тваринами. Мине кілька тисячоліть, і вчені ретельно вивчать цих тварин, давши їм аж ніяк не поетичну назву – Кишковопорожнинні.

Приклади променевої симетрії у витворах природи – зверху донизу: медуза, губка у поперечному розрізі, поліп

Кишковопорожнинні, як і губки, належать до двошарових тварин. Мешкають вони теж у воді – морській і прісній. Розміри їхні невеличкі – подібні до розмірів губок. Як і губки, кишковопорожнинні бувають одиночні або ж утворюють колонії, су-перорганізм. Найбільш відомий зразок життєдіяльності такого суперорганізму – коралові рифи.

Різні поліпи

Кишковопорожнинним притаманний такий самий тип симетрії, як і губкам, – радіальний. Тобто в поперечному розрізі тіло кишковопорожнинних схоже або на коло, як у губок, або на багатопроменеву зірку.

Створюючи кишковопорожнинних, природа дещо ускладнила «конструктивну схему». Тіло кишковопорожнинних, як і в губок, схоже на келих. Але є два «варіанти виконання».

Перший – поліпи. Вони прикріплені до дна чи до якоїсь іншої поверхні (наприклад до скелетів померлих уже поліпів, як то буває на коралових рифах).

Другий – медузи. Це варіант, пристосований до руху. Проте не до активного руху, а до пасивного дрейфу – за плином води, іноді за вітром, як у фізалії, що дістала в моряків специфічну назву «португальський військовий кораблик» (ви бачите, що порівняння з галузі військової техніки не нам першим спало на думку, треба ще зауважити, що цей кораблик не один організм, а колонія; про її будову, вельми схожу з конструктивною схемою справжнього вітрильника, ми згодом ще поговоримо).

Медуза

Форма келиха в поліпів подібна до форми келиха у губок. У медуз це скоріше не келих, а глибока сковорода з кришкою, яка має отвори. Будову тіла губок ми порівнювали зі старовинною гарматою. Навіть для них це порівняння дуже приблизне – принципова схема гармати досить примітивна. Для кишковопорожнинних пасує порівняння з пристроями більш складними. Можливо, навіть з такими, які існують поки що лише в уяві пись-менників-фантастів та ще в задумках ін-женерів-конструкто-рів, які у творах цих письменників часто знаходять цікаві для себе ідеї. Як можуть виглядати такі пристрої? Згадаємо про радіальну симетрію тіла кишковопорожнинних. Найпростіше сказати, що радіальна симетрія – це коли з усіх боків усе однакове. Така будова має сенс, коли з будь-якого боку можна одержати необхідну їжу (як ті губки, котрі смокчуть собі воду, що їх оточує, фільтруючи з неї поживні частинки). Кишковопорожнинні не фільтрують воду, вони активно вихоплюють з неї здобич, здебільшого здобич живу. Здобич ця часто буває близькою за розмірами до самого «мисливця». Зауважимо, що «мисливець» не має можливості шукати здобич. Він ніби сидить у засідці (поліп) або ж пливе без весел за течією на човні (медуза) й чатує на здобич, яка може з’явитися з будь-якого боку.

Колонія поліпів

Загальна площа всіх коралових споруд у Світовому океані перевищує 27 млн кв. км. Площа ж коралових островів, разом з рифами, які виступають з води під час відпливу, становить 8 млн кв. км, що трохи перевищує площу Австралії.

Тож з будь-якого боку повинна бути напоготові мисливська зброя. За зброю для полювання кишковопорожнинним правлять щупальця, які оточують їхнє тіло з усіх боків. Щупальця мають жалкі клітини. Ці жалкі клітини з силою викидають отруйні нитки, що паралізують здобич. Тобто кишковопорожнинні ( їх іноді називають ще жалкими) є досить активними хижаками. Активними – всупереч обмеженим можливостям для пересування поліпів, та й медуз також (якщо вести мову про пересування в певному напрямку для досягнення мети). Про додаткові можливості деяких кишковопорожнинних активно рухатися, таких як актинія або щойно згаданий «португальський військовий кораблик», ми розповімо згодом.

Жалкі клітини кишковопорожнинних: зліва – у стані «напоготові», справа – приведена до дії

Проте слід зауважити, що ці тварини більше схожі на стаціонарні, прив’язані до певного місця або дрейфуючі за вітрами і течіями технічні пристрої.

Так крокує гідра – поліп з наших прісних водойомів

Спадає на думку порівняння з космічними станціями, що «пливуть» у космосі разом з великими і малими планетами, на зразок медуз в океані, або, як поліпи, мають своє стаціонарне постійне місце на поверхні Місяця, Марса, Венери. Ці космічні станції збирають наукову інформацію і передають її вченим за допомогою антен. Кишковопорожнинні за допомогою, зокрема, «антен»-щупаль-ців теж збирають інформацію, щоправда, не наукову, а потрібну для полювання на здобич (на зразок озброєних всіма досягненнями техніки майбутнього космічних піратів з фантастичних відеосеріалів).

Отже, порівняно з типом Губки тип Кишковопорожнинні є вже дещо складнішою «конструктивною розробкою».

Вона має більші можливості, що забезпечується якістю «конструктивних матеріалів і комплектуючих деталей». Як і в губок, тіло кишковопорожнинних побудоване з двох шарів клітин і неклітинного шару мезоглії між ними. Але до цієї «конструкції» внесені суттєві зміни. «Матеріали й комплектуючі деталі», які використані для створення типу Кишковопорожнинні, найкраще показати на прикладі гідри – невеличкої (розміром менше одного сантиметра) тварини, що мешкає в наших прісних водах.

Схема життєвого циклу кишковопорожнинних: 1 – поліпи з бруньками, 2 – медуза, 3 – яйце, 4 – личинка

У зовнішньому шарі тіла гідри переважають шкірно-м’язові клітини. За рахунок цього можливий її активний рух.

Брунькування прісноводного поліпа (гідри)

Рухом керують нервові клітини, що пов’язані між собою і утворюють нервову систему. Нервова система здійснює збирання та обробку інформації, потрібної для полювання й самозбереження. У внутрішньому шарі є залозисті клітини. Вони виділяють у порожнину тіла гідри травний сік. За допомогою цього соку в порожнині відбувається травлення, що є новим «конструктивним рішенням». Але зберігається і внутрішньоклітинний спосіб перетравлення їжі. Для цього є травні клітини, які захоплюють шматочки здобичі й перетравлюють їх у себе всередині. Це старе «конструктивне рішення». Воно було ще в найпростіших – перших тварин, сконструйованих природою. Цей Великий конструктор, створюючи для царства Тварин подальшу свою розробку – тип Губки, не мудрував, а використав систему травлення, відпрацьовану на найпростіших. А ось уже для типу Кишковопорожнинні природа розробила новий спосіб травлення, який відбувається в порожнині тіла. Та водночас зберегла і старий, внутрішньоклітинний – для надійності. Подібні приклади відомі і людям-конструкторам. Ось один із таких прикладів: перший пароплав з’явився на початку XIX ст., але моряки після того ще десь років сто з гаком зберігали вітрила навіть на суднах з паровими двигунами.

Нові «конструктивні рішення» мають значення й для способів самовідтворення кишковопорожнинних. Велику роль у цьому відіграють два «варіанти виконання»: стаціонарний – поліпи і дрейфуючий – медузи.

Безстатеві способи розмноження зручні, коли треба лише зберегти стару генетичну інформацію, що дозволяє відтворювати відпрацьовані, надійні «конструкції». Схеми, що дозволяють тільки зберігати інформацію, доречно використовувати, коли немає умов для її обміну. Таке відбувається при використанні стаціонарного «варіанта виконання» кишковопорожнинних – поліпів, бо поліпи розмножуються безстатево. Але ж обмін інформацією теж потрібен – для вдосконалення «конструкції». Для цього є рухливий, дрейфуючий «варіант виконання» – медузи. Дрейфуючи, вони розносять свою генетичну інформацію на велику відстань. Щоб став можливим обмін цією інформацією, медузи розмножуються статевим способом. При використанні цього способу новий організм має генетичну інформацію від матері і батька ( існують також гермафродити – тварини, що мають і чоловічі й жіночі статеві органи, але й у цьому випадку обмін генетичної інформації зазвичай відбувається між різними живими організмами, один з яких виконує функцію батька, а другий – матері). Для кишковопорожнинних є типовим цикл, якому притаманне чергування життєвих форм поліпів і медуз: нерухомі поліпи безстатевим способом породжують медуз, які здатні до статевого процесу і дрейфу на досить великих просторах.

На цих просторах медузи зустрічають статевих партнерів, що припливли здалеку і несуть нову генетичну інформацію. Наслідком притаманного медузам статевого процесу стає обмін цією інформацією. Медузи знов породжують поліпів, які зберігають збагачену генетичну інформацію. Цикл набув свого завершення й може бути повторений. Такий цикл притаманний не всім кишковопорожнинним. Наприклад, у тієї ж гідри існує лише форма поліпа із статевим і безстатевим типом розмноження.