Читать книгу Країни світу. Азія. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 10

Грузія (грузинською – Сакартвело), держава у Закавказзі. Площа її становить 69,7 тис. км². На півночі межує з Росією, на сході – з Азербайджаном, на півдні – з Вірменією та Туреччиною, на заході омивається водами Чорного моря.

Археологи з’ясували, що легенда про золоте руно зобов’язана своїм походженням способу добування золота. Річ у тім, що деякі з грузинських річок на своєму шляху розмивають золотоносні породи. Щоб зібрати коштовний пісок, на дно клали овечі шкури та утримували їх камінням. Згодом на руні залишалися піщинки золота, його збирали, а руно знову занурювали у воду.

За походженням грузини належать до стародавнього корінного населення Передньої Азії. В VI ст. до н. е. тут знаходилося знамените Колхідське царство, до якого, за легендою, вирушили аргонавти у пошуках золотого руна.

Давній замок Метехі і пам’ятник Вахтангу І Горгосалу, засновнику Тбілісі

Не менш знаменитою була також Іберія (Іверія) – так називали східногрузинську державу, що існувала протягом IV–III ст. до н. е., візантійці та давні греки. Таку ж назву мала давня Іспанія. До речі, деякі з сучасних грузинів вважають себе нащадками іберів. Після занепаду Іберії розпочався тривалий період боротьби за незалежність. Територія сучасної Грузії опинилася спочатку під владою іранських Сасанідів, потім – Візантії та Арабського халіфату.

На початку XI ст. картлійський цар Баграт III об’єднав майже всю Грузію. Країна досягла великої могутності за часів царювання Давида Будівника та цариці Тамари у XII – на початку XIII ст. Але період розквіту тривав недовго: прийшли монголо-татари. У XIII–XV ст. внаслідок численних нашесть ззовні та внутрішніх усобиць Грузія стала слабкою, розкололась і на початку XVI ст. зовсім розпалася. В 1783 р. між Росією та Картлікахетинським царством (Східна Грузія) був підписаний Георгіївський трактат («дружній договір»). У 1801р. до Росії була приєднана Східна Грузія, а в 1803–1864 рр. (поетапно) Західна Грузія. З 1918 по 1921 р. Грузія – незалежна республіка, з 1922 р. по 1936 р. – разом з Азербайджаном і Вірменією входить до складу Закавказької Федерації, яку у грудні 1922 р. перейменували в Закавказьку Соціалістичну Федеративну Радянську Республіку. У грудні 1936 р. Грузію було перетворено на союзну республіку у складі СРСР. 9 квітня 1991 р. була проголошена незалежність Республіки Грузія. Столицею її є старовинне місто Тбілісі (IV ст.), розташоване в долині річки Кури. Нині тут мешкають понад 1,2 млн чоловік.

Грузія поділяється на 53 райони (крім того, до її складу входять Аджарія, Абхазія та Південна Осетія. Абхазія, яка перебувала в складі СРСР під владою Тбілісі як автономна республіка, а також Південна Осетія мають невизначений статус (тобто вони живуть за власними традиційними законами).

Главою Грузії є президент, який обирається голосуванням терміном на п’ять років. Президент може обиратися тільки на два терміни. Виконавчу владу здійснює Кабінет міністрів, який призначає президент з ухвалення парламенту. У складі Кабінету міністрів є посада державного міністра, який виконує функції прем’єр-міністра.

Грошова одиниця країни – ларі.

Грузія становить собою багатонаціональне середовище. Серед етнічних грузинів є регіональні групи – мегрели та свани. З національних меншин у країні мешкають вірмени (8,1 %), росіяни (6,3 %), азербайджанці (5,7 %), осетини (3,0 %), греки (1,9 %) та абхази (1,8 %). Аджарці (грузини, які прийняли мусульманство) мають свою автономну республіку, де вони становлять 82,8 % населення. До нечисленних меншин належать євреї, ассирійці, курди та татари.

Гірські райони Грузії

Велика кількість віруючих етнічних грузинів належить до Грузинської православної церкви (65 % віруючих). Східна Грузія стала другою (після Вірменії) державою, яка прийняла християнство в 326 р. н. е. як офіційну релігію.

Офіційна мова – грузинська, на території Абхазії – абхазька. Грузинська мова належить до картвельської групи кавказьких (іберійсько-кавказької) мов. Вона єдина серед них, що має стародавнє алфавітне письмо. Унікальне написання літер не має спільних рис із жодним алфавітом світу. Абхазька мова належить до абхазько-адигейської групи кавказьких мов, в ній з 1954 р. використовується кирилиця.

Середня висота гір на півдні країни становить 2000–3000 м над рівнем моря. У межах Південно-Грузинського (Джавахетського) нагір’я зустрічаються лавові плато, які утворені вулканічними туфами, та озера вулканічного походження (Паравани, Хозапіни тощо). Для території Грузії властива підвищена сейсмічність, у деяких районах відбуваються землетруси силою до 5–7 балів. Гірські райони нині мають загальну тенденцію до підвищення (понад 10 мм за рік), а низовини – до опускання. Особливо високими є темпи занурювання (до 1,3 мм за рік) Колхідської низовини. Багато прибережних поселень античної епохи нині затоплені.

Погода в горах швидко змінюється. У верхній частині хребтів Великого Кавказу налічується 786 льодовиків, загальна площа яких становить 556 км². До осьової вододільної частини гір належать такі гірські перевали: Хрестовий (2384 м), Мамісонський (2829 м), Рокський (2996 м), по яких проходять туристські маршрути. На низьких хребтах (нижче 1000 м над рівнем моря) налічується понад 470 карстових печер, серед них найбільша – Новоафонська (завдовжки 3,3 км, площа близько 50 тис. м²). На гірських схилах Грузії середня температура липня знижується до +4 – +6 °C, на високогір’ях середні температури січня сягають -10 – –16 °C. Середня кількість опадів коливається від 1600–2800 мм на заході до 1000–1800 мм на сході. У західних районах, на які впливає Чорне море, літо – вологе й тепле, з середніми температурами липня +22 – +24 °C. Зими м’які, середня температура січня +4 – +7° C. Випадає велика кількість опадів (1000–2000 мм на рік) з максимумом в Аджарії (до 3200 мм). Найбільша кількість опадів припадає на весну.

Річка Кура в гірській ущелині

У Грузії понад 25 тис. річок, багато з них використовуються для виробництва електроенергії та як джерело зрошення. Вони живляться переважно за рахунок талих снігових і льодовикових вод та атмосферних опадів. Найдовша та найбільш повноводна річка Західної Грузії – Ріоні (327 км) – бере початок на Великому Кавказі і впадає у Чорне море поблизу Поті. Річка Кура (по-грузинськи Мткварі) починається в горах на півночі Туреччини, перетинає південну та східну Грузію і на території Азербайджану впадає в Каспійське море. Озер у Грузії небагато. Найбільші з них – Паравані (37,5 км²) і Табацкурі (14,2 км²) на Джавахетському нагір’ї та Палеостомі (18,2 км²) на чорноморському узбережжі, в гирлі річки Ріоні.

Флора Грузії різноманітна: тільки квітів тут можна зустріти понад 5000 видів. Неподалік від абхазького селища Амткел росте реліктовий самшитовий гай, що перебуває під охороною. Деревина його така тверда та важка, що тоне у воді. На заболочених ділянках добре себе почуває заокеанський гість – евкаліпт. Він, наче насос, осушує ті землі, де росте, до того ж знищує малярійних комарів. Залежно від кліматичних особливостей та абсолютної висоти місцевості відрізняються деякі зони та вертикальні пояси рослинності (від степового до альпійського). Ліси ростуть переважно в горах. Вони вкривають третину площі країни.

Тваринний світ Грузії теж досить різноманітний: 100 видів ссавців, 330 видів птахів та 160 видів риб. Багато представників фауни є ендеміками (групи рослин або тварин, поширення яких обмежене певною місцевістю) або напівендеміками, наприклад, ящірка артвинська і тур кубанський (роги якого в Грузії використовують як посуд для вина). Найбільш багатий тваринний світ лісів. У багатьох районах поширені кавказький олень, косуля, кабан, білка, а з хижаків – бурий ведмідь, вовк, шакал, лісовий кіт та лисиця.

Однією з головних екологічних проблем навколишнього середовища та охорони природи є забруднення атмосфери в промислових містах, особливо в центрі – Руставі. Серйозні побоювання викликають ерозія грунтів та забруднення акваторії Чорного моря. На території Грузії, з метою охорони природних комплексів та збереження біологічного розмаїття, створено Тбіліський національний парк, 17 заповідників та 6 заказників. Особливу увагу приділяють охороні природничих насаджень реліктових порід.

У квітні 1992 р. Грузія, Болгарія, Румунія, Росія, Україна та Греція підписали Конвенцію щодо захисту Чорного моря від забруднення. Діяльність цієї системи в Грузії підтримується міжнародними організаціями, а також Програмою з охорони навколишнього середовища в Чорному морі, яка фінансується Всесвітнім банком, Програмою розвитку ООН та Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

У Грузії складається стійкий від’ємний торговий баланс. Вона є імпортером енергоносіїв, автомобілів, техніки та транспортного обладнання. Експортує Грузія мінеральні води, вина, чай, цитрусові, труби, сплави чорних та кольорових металів, текстильні вироби. Крім цього займається реекспортом сирої нафти.

Грузія – «Держава нафтопроводів», за яку борються великі країни. По її території прокладені важливі нафто– і газопроводи, користуючись якими, можна транспортувати енергоносії зі сходу на захід, минаючи Росію та Іран.

Грузія з давніх часів є аграрною країною – виноградарство та виноробство тут мають давнє коріння й традиції. Країна відома високою врожайністю чаю, фруктів та горіхових культур.

Грузинська промисловість – це передовсім видобуток марганцевої руди, виробництво готового прокату, сталевих труб, електродвигунів, електровозів, автомашин сільськогосподарського призначення, мінеральних добрив. До останнього часу основні промислові об’єкти, такі, як Руставські металургійні та хімічні комбінати, Кутаїський автозавод, вугільні шахти Тлібулі, Тбіліське «Аналітобладнання» простоювали місяцями, працювали за скороченим графіком або зовсім не функціонували. З усіх галузей економіки найкраще склалися обставини на транспорті.

Майже половину (47 %) надходжень у державний бюджет дають прибутки від транзиту вантажу. Грузія забезпечує вихід на Захід для Азербайджану, частину транзиту з Каспійського регіону та Центральної Азії в європейські країни. Це єдиний додатковий результат загальної економічної стратегії, яка базується на створенні через Грузію «Великого шовкового шляху», тобто транскавказької транспортної магістралі.

Старовинна грузинська фортеця

Ще в минулому столітті кожен грузин, який вважав себе освіченою людиною, знав напам’ять поему Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі». А окремі рядки цієї поеми стали народними приказками.

Культура Грузії – це синтез близькосхідних, європейських та місцевих традицій. Уже в середні віки в країні процвітали філософія та історіографія, теологія та право, поезія та мистецтво, національна архітектура, астрономія, географія та інші галузі знань. Знамените грузинське багатоголосся із задоволенням слухають в багатьох країнах світу. За даними статистичного бюро ЮНЕСКО, Грузія є світовим лідером за кількістю бібліотечних книжок на душу населення. На кожну тисячу мешканців у бібліотеках країни припадає 15 400 книг.