Читать книгу Жахослов (збірник) - Группа авторов - Страница 8

ЗАБУТТЯ, – я, сер. 1. Втрата згадки про кого-, що-небудь. // Неприйняття до уваги чого-небудь. Відходити (відійти) в забуття; Покриватися (покритися, критися) забуттям – остаточно забуватися, не згадуватися. 2. Стан того, хто повністю виключився з щоденних турбот, думок, переживань і т. ін. 3. Стан глибокої задуми. Виводити (вивести) із забуття – повертати до здатності сприймати навколишню дійсність. 4. Втрата відчуття навколишньої дійсності, стан дрімоти. // Втрата свідомості, непритомність. Впадати (впасти) в забуття – втрачати відчуття навколишньої дійсності, засинаючи або непритомніючи. 5. Найвищий ступінь виявлення якого-небудь почуття, збудження, захоплення та ін. До забуття – із захопленням, напружуючи всі сили.

Найближча етимологія: забути(ся), забувати(ся), забуте, забутий – рос. забыть, забыться, біл. забыць, забыцца, д. – рус. забыти(ся), п. zabywać, праслов. zabyti sę, «забутися», похідне від byti «бути»; первісне значення «засидітися, занадто довго десь пробути» з пізнішим розвитком значення «пробути за однією справою без діла, не роблячи іншої потрібної справи», звідки «забутися про якусь справу, перестати пам’ятати».

Синоніми: непам’ять; втеча від дійсності; задума; дрімота, сон; (втрата тями) безпам’ять, непритомність; (від збудження) екзальтація, нестяма; самозабуття.

Приклад: «Забуття настигає вас, коли хтось, на кшталт відьми, накладає на вас прокляття…»

Забуття
Мюрієль Ґрей

Відьми існують.

Більшість вважає, що це лише міф, але вони насправді існують. Неважливо, ким саме вони є: іншим видом чи лише окремою гілкою людства – може, трохи старшою, може, більш розвиненою або менш. Неважливо навіть уважати їх добром чи злом. Важливо лише, що вони перебувають серед нас, здебільшого ніким не помічені.

І, звісно, велике значення має, як вони поводяться. Адже існує дещо, що вони мають робити. Змушені робити. І цей вимушений тягар створив їм жахливу репутацію, від якої відьми потерпали сторіччями, протягом яких людство помічало їхню присутність – мимохіть, краєм свого підозріливого ока.

Адже над кожною відьмою тяжіє обов’язок – служити виправленню людських вад. Вона повинна карати, коли помічає несправедливість. Зважаючи на всю суб’єктивність злодіяння, недолугість місцевих культурних стереотипів і відновлення правосуддя за власний рахунок, сучасна відьма вціліла лише завдяки уникненню ситуацій, які можуть поставити її перед необхідністю сповнити біологічне призначення свого єства.

Іншими словами, вони намагаються триматися подалі від неприємностей.

Але це історія не про відьму. Це історія однієї помилки.

За браком чарівної традиції оповідання казок, Даррен Лаурі знав про відьом небагато, натомість ще змалку пройнявся духом культури свого покоління. Планшет замість казки на ніч, електронні пристрої замість магії уяви та винахідливості – усе це давало можливість постійно рекламувати себе, применшуючи тим самим значущість багатьох сучасників. Що й стало для Даррена сенсом життя.

У шкільному віці соціальні мережі навчили його, як створити собі бажаний імідж і знищити тих, хто ставив під сумнів або гальмував його успіхи в цій справі. Як і всі його знайомі, Даррен не мав часу на допитливість, засвоєння нової інформації, щиру цікавість до всього незнайомого й казкового. Цілодобовою виснажливою справою його життя була презентація самого себе в режимі нон-стоп.

У пригоді амбіціям юного нарциса стало те, що Даррен був безсумнівним красунчиком. Худорлявий і високий, із котячою грацією, що радше підкреслювала його мужність, ніж суперечила їй, він був щасливим власником виграшного генетичного набору – єдиний син у родині гарненької медсестри, сомалійки за походженням, і білого сухорлявого лондонця з робітничого класу. Нічим не примітна пара обдарувала своє дитя світлою шкірою карамельного відтінку, злегка кучерявим чорним волоссям і красивими темно-карими очима в обрамленні густих вій. Даррен легко міг би зробити кар’єру моделі, але інтернет наочно демонстрував, що мало хто з людей пам’ятає імена навіть найуспішніших моделей, тож він швидко відкинув таку можливість.

Батько дивився на сина тепло, але безпристрасно. Охоронець у нічну зміну, з невеличкими амбіціями, він пізно став батьком і рідко бачився із сином, та коли вони все ж таки перетиналися, ці зустрічі минали цілком душевно.

– Усе добре, юначе?

– Так. У нормі. – Довше їхні розмови зазвичай не тривали, оскільки Даррен, у свою чергу, ніколи не цікавився, як ведеться батькові.

Натомість мати ставилася до Даррена з обожнюванням, яке він сприймав як належне. Їй доводилося ставати навшпиньки, щоб поплескати його по щоці і потріпати волосся над його тонкою шиєю. Щоразу вона розсипалася в компліментах, приносячи синові улюблені наїдки до його кімнати. Сидячи в цій маленькій кімнаті на другому поверсі червоного цегляного будинку з терасою, Даррен обмірковував найкращий спосіб здобувати нову популярність уже в дорослому житті.

Не дивно, що, отримавши місце в трупі аматорського театру і успішно прибравши зі шляху її найобдарованішого виконавця через організований тиск з боку колег, у сімнадцять років він уже був кіноактором. Роль йому дісталася запевне мала, проте в британському фільмі із солідним бюджетом на тему підліткових банд. Напевно, в акторів минулих поколінь за цим найпершим і важливим проривом були б довгі роки тяжкої праці і вдосконалення акторської майстерності – тільки так можна було досягти успіху в британському кіно і певної зіркової слави, якою тепер насолоджувався Даррен у віці лише двадцяти трьох років.

Але в сучасному світі потреба в тяжкій праці відпала. Акаунт у Твітері, сторінка на Фейсбуці і власний веб-сайт – ось і все, що було потрібно, аби розвинути популярність після першої появи на великому екрані. За допомогою пухнастої білої кішки, з якою він позував для більшості своїх селфі, демонструючи оголений торс, він швидко став предметом обожнювання, змушуючи нерівно битися серця як юних дівчат-натуралок, так і чоловіків нетрадиційної орієнтації.

Кішка на ім’я Ельза належала Дарреновій матері, яка розчісувала і пестила її. Ельза не мала симпатії до юнака, що постійно змушував її лежати в якій-небудь неприродній позі на своїх татуйованих грудях. Як наслідок, глибока подряпина на його шиї поклала край їхнім суто професійним стосункам і була винагороджена міцним копняком, після чого тварину довелося приспати. Утім, наступна трагічна фотографія у Твітері з гештеґом #Моліться-за-Ельзу здобула йому 2000 нових дописувачів за два дні, що стало йому достатньою компенсацією за невтішне горе місіс Лаурі.

В особистому житті він віддавав перевагу дівчатам, але тільки тим, які не лише відверто демонстрували свій потяг до нього, але й уміли виявляти належну вдячність за його увагу. Коли цей баланс порушувався, стосункам наставав кінець – правило, яким захоплювалась невеличка купка його приятелів, кожен з яких бажав би бути на його місці.

Його агент Барбара, розпізнавши в хлопцеві брак таланту і несхильність до клопіткої праці, вправно підшукувала йому ролі в кіно й на телебаченні, де недбала юнацька зарозумілість була саме тим інгредієнтом, якого вимагав сценарій. Ховати бездарність у всіх перед очима було характерною рисою його покоління, і Даррен оволодів нею, як ніхто.

Періодичних інтерв’ю для журналів чи поява в іпостасі гостя в розв’язних телевізійних шоу на цифрових каналах вистачало, аби підтримувати увагу до своєї персони й поповнювати банківський рахунок. Щоразу його подавали як простого лондонського хлопця, що всього досягнув самотужки і при цьому по сьогодні мешкав у батьківському домі й шанував маму з татом.

Та хоч це чудово спрацьовувало на вітчизняному ринку, серце Даррена краялося від журби. На жаль, величезний світ за межами Англії досі перебував у захваті від талановитих, тоді як Дарренова посередність залишала його за межею всесвітнього визнання. Той факт, що він не міг зібрати мільйон дописувачів у Твітері, щодня доводив його до сказу.

Даррен Лаурі не збирався одружитися з якою-небудь гламурною білявкою модельної зовнішності, яких зустрічав у клубах. Даррен збирався поєднати життя зі всесвітньо відомою зіркою, чия репутація примножить його славу і замаскує його вади. Але вечір церемонії вручення музичних нагород у Лондоні, де зірка американського репу першої величини принизила його, спитавши у свого охоронця: «Що це за один?», – глибоко запав йому в душу. І він вирішив, що потрібні негайні дії.

Ретельне дослідження історій успіху більш вдалих конкурентів спонукало його спробувати іншу стратегію. Преса полювала не за гарненькими здоровими юнаками, які вели спокійне життя, граючи невеличкі ролі в драмах. Групу акторів, комедійних артистів і музикантів, від яких ніколи не втомлювалася преса і чию думку воліли чути з будь-якого приводу, становили ті, хто публічно зізнавався в колись переможених ними слабкостях. Даррен вирішив, що час покласти край образу гарного лондонського парубка, аби врешті бути сприйнятим серйозно.

Це поклало початок фальшивій історії про приховане тяжке зловживання алкоголем і наркотиками. Історія була сфабрикована так, щоб мати можливість пожинати лаври свого одужання, виголошувати лицемірні проповіді і здобувати дедалі вищі позиції у світі зірок. Адже найуспішніші люди – завжди жертви, яким не забракло сміливості перемогти негаразди, що трапилися на життєвому шляху. Лише в небагатьох усесвітніх зірок узагалі були матері, а тим більше такі, що приносили їм суп і розкладали на покривалі випрасувані сорочки. Тож Даррен почав переписувати свою коротку біографію.