Читать книгу Вірші - Леонід Глібов - Страница 2

Як за лісом, за пролісом

Ясне сонце сходить,

Як за морем за далеким

Десь воно заходить, —

Я згадую інший ранок,

Інший вечір бачу.

Та й думаю: було колись,

Тепер не побачу.

Я згадую тоді про степ,

Широкий, пахучий,

Та й думаю, і я тоді

Неначе був луччий.

Там був простір, всюди воля,

Жилось, як хотілось;

Молодому, безпечному

І лихо не снилось.

Вийдеш собі – любо глянуть:

Кругом все співає…

Куди ідеш, чого ідеш? —

Ніхто не спитає…

Небо ясне, степ – як море,

Трава зеленіє,

Льон синіє, гречка пахне,

Пшениця жовтіє.

По пшениці теплий вітер

Хвилями гуляє,

Молодую пшениченьку

Неначе гойдає.

Над берегом чайка скиглить,

Діток доглядає;