Читать книгу Собака на сіні (збірник) - Лопе де Вега - Страница 4
Овеча криниця[1]
Дія перша
ОглавлениеЯва перша
Мешкання магістра[5] Калатрави в Альмагро[6].
Входять командор, Флорес і Ортуньйо.
Командор
Чи магістру вже відомо,
що я тут?
Флорес
Авжеж, що так.
Ортуньйо
Дуже гордий цей юнак.
Командор
А ім’я йому знайоме —
Фернан Гомес де Гусман?
Флорес
Що ти хочеш од хлоп’яти?
Командор
Може ймення він не знати,
то зважав би хоч на сан
головного командора.
Ортуньйо
Вірить він словам лестивим,
що не варто буть поштивим.
Командор
Ненадійна то опора…
Ввічливість і доброта —
ключ до приязні людської,
а з пихатості дурної
ворожнеча вироста.
Ортуньйо
О, якби ж то знав пихатий,
що усі його клянуть,
що до нього тільки лють
можуть люди відчувати, —
він волів би краще вмерти,
ніж образити когось.
Флорес
І усе те перенось,
що вчиня нечема впертий!
Як між рівних грубіянство
нерозумна дуже річ,
то з нерівними – це бич,
це насильство і тиранство.
Тільки тут, як я гадаю,
ще не знає хлопчик цей,
чим скорять серця людей.
Командор
Я ж інакшу думку маю:
причепив до боку шпагу
і нашив хреста на груди, —
то поєднуй же усюди
із одвагою повагу.
Флорес
Може, хтось тут інтригує,
посварити хоче вас?
Ортуньйо
То вертайся, маєш час.
Командор
Зараз я усе з’ясую.
Ява друга
Входить магістр Калатрави з прибічниками.
Магістр
Дон Фернандо, вибачайте,
що я вас не стрів раніш;
я тепер дізнався лиш,
що ви в місті.
Командор
Уважайте,
що я маю всі підстави
нарікати на прийом;
адже ясно нам обом —
від магістра Калатрави
більшої до себе шани
міг би ждати командор,
як одна з його підпор.
Магістр
Правда ваша, любий пане…
Я сердечно радий вам
і як друга обіймаю.
Командор
І на це я право маю:
важив я для вас життям
серед чварів і незгодин,
як святий отець нарік,
незважаючи на вік,
вас магістром.
Магістр
Згоден, згоден,
і клянуся цим хрестом —
вашу вірність я ціную
і. як батька, вас шаную.
Командор
Я вдоволений цілком.
Магістр
Що там чути про війну?[7]
Командор
Пильно слухать ви повинні —
многоважні є новини.
Магістр
Я вас слухаю. Ну, ну!
Командор
Дон Родріго, не забудьте,
що магістром Калатрави
вас зробив великий воїн,
знаний всім отець ваш славний[8];
він ще вісім років тому
замість себе вас поставив;
королі і командори —
всі на вибір цей пристали;
на посаді цій високій
вас затвердили і папи:
булли видали посвятні, —
спершу Пій, а потім Павел, —
з тим, щоб дон Хуан Пачеко[9],
старший в ордені Сант-Яго,
разом з вами врядував;
а як він помер, вся влада
перейшла до ваших рук,
хоч і юні ви літами;
тож тепер велить вам честь
виступати одностайно
із преславним вашим родом.
Ваші кревні всі вважають,
що по смерті дон Енріке
на Кастилью має право
дон Альфонсо Португальський,
що принцесу взяв Хуану;
є ще й інший претендент —
Ісабелин муж, Фернандо,
королевич Арагонський,
та його права на спадок
більш сумнівні; весь ваш рід
за Хуану виступає,
що її ваш брат у перших[10]
взяв під свій надійний захист.
У такий непевний час
я, магістре, вам пораджу
наших лицарів зібрати
в місті орденськім Альмагро
й захопить Сьюдад-Реаль,
що лежить якраз на грані
Андалузії й Кастильї.
Війська треба небагато,
щоб це місто взяти боєм,
бо його охороняють
наголо одні міщани
та ще декілька ідальго,
що стоять за Ісабелу
й королем зовуть Фернандо.
Добре буде, дон Родріго,
тим усім нагнати жаху,
хто говорить, що цей хрест
затяжкий на ваше рам’я.
Гляньте: графи Уруенья[11],
войовиті предки ваші,
вам показують з могили
у боях здобуті лаври,
ще й маркізи де Вільєна[12],
й інші воїни одважні, —
ледве здужає підняти
їх усіх на крилах Слава.
То здійміть же білий меч,
хай в бою червоним стане,
як і орденський ваш хрест!
Як я можу називати
вас магістром Калатрави,
поки меч ваш володарний
буде білим, не багряним?
Хай шарлатом висяває
хрест на грудях, меч при боці,
ви ж, Хіроне, мужем станьте
і преславний храм безсмертя
ваших предків увінчайте!
Магістр
Командоре, будьте певні,
що в усобній цій війні
я на тій же стороні,
що й мої шляхетні кревні.
Якщо нам потрібно взяти
у бою Сьюдад-Реаль, —
стане блискавкою сталь
у руці моїй завзятій.
І свої, й чужі тепер
будуть знати, будуть бачить,
що не згас мій пал юначий,
відколи мій дядько вмер.
З піхов вийму я меча —
зчервоніє він од крові,
як і хрест наш пурпуровий, —
хай усяк це поміча!
Ну, а де ж тепера ви?
Є у вас якісь солдати?
Командор
Їх у мене небагато,
та хоробрі, як леви, —
з ними можна світ добуть!
А в Овечій тій Криниці
люди смирні, мов ягниці,
землю орють, скот пасуть,
всі не зучені до зброї.
Магістр
Ви в Криниці живете?
Командор
Вибрав я містечко те,
щоб пожити в супокої…
Ну, та вам пора давно
ознаймить васалів збори.
Магістр
Ще сьогодні, командоре,
я ступлю у стремено.
(Виходять.)
Ява третя
Майдан в Овечій Криниці.
Входять Пасквала й Лавренсія.
Лавренсія
Не вертався б він довіку!
Пасквала
Це такі твої думки?
Я ж гадала, навпаки, —
ти в журбу впадеш велику.
Лавренсія
Щоб запавсь його і слід
до Овечої Криниці!
Пасквала
Ет, були вже гордівниці, —
спершу серце наче лід:
він, мовляв, мені не люб, —
а тоді з кохання плаче.
Лавренсія
Ні, у мене – інша вдача,
непохилиста, як дуб.
Пасквала
Ой Лавренсіє, дивись,
пить води не зарікайся!
Лавренсія
Ні, ніхто не сподівайся,
щоб спіткнулась я колись!
Як же вірить командору,
як любить його мені?
Він мене посвата?
Пасквала
Ні.
Лавренсія
А неслави й поговору
про сеньйора-стрибунця
скільки ходить по містечку!
Не одну дурну овечку
він зоставив без вінця.
Пасквала
Та балакаєш ти гарно…
Лавренсія
Ти ж, Пасквало, знаєш, мабуть,
він мене вже з місяць вабить,
все даремно, все намарно.
Розкажу тобі все чисто:
Флорес, той поганий звідник,
і Ортуньйо, той негідник,
вже приносили намисто,
і сережки, й шнуровиці,
все до пана підмовляли,
і влещали, і лякали;
тільки то мені дурниці,
не зведуть мене з ума.
Пасквала
Де була у вас розмова?
Лавренсія
Там, на річці, край діброви,
з тиждень тому.
Пасквала
Ой дарма…
Все ж тебе він обморочить.
Лавренсія
Він? Мене?
Пасквала
Та вже ж не їх.
Лавренсія
Ні, на цей твердий горіх
він даремно зуби точить.
Я, Пасквало, не така;
більш люблю що божий ранок
сала спряжить на сніданок
та спекти медівника,
щоб справдешній смак почуть,
та кухлятко варенухи,
як то кажуть, для отухи,
потай матері хильнуть;
більш люблю обіднім часом
наслухати, як шипить,
і клекоче, і кипить
у горшку капуста з м’ясом,
чи, набігавшись доволі,
по звичаю слобожан,
з’їсти добрий баклажан
із сальцем замісто солі,
потім, щоб смагу прогнать,
скількись бубок винограду
(боже, збав його од граду!)
у садку своїм зірвать;
на вечерю, як закон,
вінегрету з’їсти з перцем
та й спочити з чистим серцем,
помолившися на сон,
щоб не ввів нас у спокусу, —
більш люблю таке життя,
аніж слухать без пуття
ту породу хитровусу;
тільки й дбають, супостати,
як свого їм досягти,
щоб з утіхою лягти
і з огидою устати.
Пасквала
Та на те вони митці;
ми їм вірим, необачні,
а вони такі невдячні,
мов ледачі горобці.
Як притисне цих створінь
взимку холод, голод клятий,
то летять до нас у хати:
«Ой рятуйте, цінь-цвірінь!»
Раді навіть крихті хлібній,
що впаде їм зо стола,
а діждалися тепла —
вже їм люди не потрібні;
і не та вже мова в них,
вже нікого знать не хочуть,
тільки з стріхи цвірінькочуть:
«жив-жив-жив!» та «цур дурних!».
Отакі ж і всі мужчини:
поки в них горить жага,
то і «люба», й «дорога»,
і «зоря моя єдина»,
а доб’ється він свого —
і уже не та розмова;
тільки й чуєш: «будь здорова»,
тільки й бачила його.
Лавренсія
Ані жодному не вір!
Пасквала
Певна річ, од них лиш кривда.
Ява четверта
Менго, Баррільдо й Фрондосо; ті, що й були.
Фрондосо
Та й запеклий ти, Баррільдо, —
Хоч із ким затієш спір.
Баррільдо
Поспитаймо у дівчат,
ці розсудять якнайліпше.
Менго
Щоб було воно ще кріпше,
то побиймось об заклад:
якщо виграю я справу,
ви заплатите мені
по закону – удвійні.
Баррільдо
Хай і так; але цікаво,
що в заклад поставиш ти?
Менго
Ставлю скрипку із самшита;
варт вона амбара жита —
кіп не менш як десяти.
Баррільдо
Що ж, я згоден.
Фрондосо
Ну, давай!
Добрий день, прекрасні дами!
Лавренсія
Ми вже дами? Бог із вами!
Фрондосо
Це у нас такий звичай:
хто школяр – то вже студент,
хто сліпий – короткозорий,
хто кульгавий – то нескорий,
хто злодюга – претендент,
хто сутяга – діловий,
хто плутяга – то розумний,
хто невіглас – легкодумний,
хто хамлюга – то прямий,
хто ротатий – златоуст,
хто банькатий – прозорливий,
боягуз – то соромливий,
хто скупий – то має глузд,
хто дурний – то простодушний,
хто вже лисий – то й мудрець,
хто крикун – то молодець,
пранцюватий – золотушний,
хто бурчливий – то серйозний,
хто незносний – то дивак,
хто розпусний – має смак,
хто скажений – то нервозний,
хто нахабний – то вже смілий,
хто пузатий – заживний,
хто цибатий – то стрункий,
хто горбатий – то похилий…
Можна, бачите, словами
все на світі личкувать;
то чому ж би не назвать
вас мені – «прекрасні дами»?
Лавренсія
То, Фрондосо, по містах
люблять висловиться м’якше;
та бринять слова й інакше
у неввічливих устах,
бо не вміють простаки
бути ґречними надміру.
Фрондосо
А які ж вони, к приміру?
Лавренсія
Все говорять навпаки:
хто поважний – то нудний,
хто правдивий – то нескромний,
а хто щирий – безсоромний,
а хто щедрий – навісний,
той, хто радить, – то влазливий,
той, хто ганить, – лютий звір,
хто побожний – лицемір,
хто увічливий – лестивий,
хто терплячий – то боюн,
хто поблажливий – макуха,
а хто строгий – то катюга,
хто заслужений – везун,
хто нещасний – винен сам,
той, хто смирний, – то єхидний,
той, хто вірний, – жалюгідний,
хто одвертий – просто хам,
чесна дівчина – дурна,
чесна й гарна – ідіотка,
і шерепа, і девотка…
Та доволі. Річ ясна.
Менго
Сатана! Авжеж, доволі.
Баррільдо
Я вже й вуха розпустив.
Менго
Лавренсія
Ви, як я не помиляюсь,
сперечалися всі три?
Фрондосо
Ось послухай…
Лавренсія
Говори.
Фрондосо
На твій присуд я звіряюсь.
Лавренсія
Щоб вернути згоду й мир,
справу вирішим ми спільно.
Фрондосо
Тільки вислухай нас пильно.
Лавренсія
Та про що ж таки ваш спір?
Фрондосо
Я й Баррільдо проти Менго…
Лавренсія
Що ж він каже?
Баррільдо
Заперечить
хоче очевидні речі.
Менго
Ні, я знаю достеменно:
саме так воно і є.
Лавренсія
Тобто?
Баррільдо
Що нема кохання!
Лавренсія
Це ще, знаєте, питання.
Баррільдо
Ну а я кажу своє:
без любові світ пропав би
і життю б настав кінець.
Менго
Не великий я мудрець,
був би вчений – більше знав би;
та відомо, що стихії
в вічнім розбраті живуть
і незгідливі беруть
соки з них тіла людськії —
жовч і флегму, млость і кров…
Баррільдо
Щоб ти знав, цей світ подвійний
є насправді гармонійний —
все єднає в нім любов,
горне всіх під власть свою,
під опіку благородну.
Менго
Та любов, сказать, природну
я, Баррільдо, визнаю.
Певно, що така існує
у речах і у тілах
і людьми у їх ділах
непохибливо керує;
так, вона у кожнім є,
до натури відповідно,
і усякий, з нею згідно,
береже єство своє.
Від удару затуляє
нам лице своя рука,
від біди нога прудка
тіло втечею збавляє;
як ув око пил летить,
то його закриють вії, —
так любов природна діє.
Пасквала
Як же спір ваш розуміть?
Менго
Я кажу, що є любов
тільки до самого себе.
Пасквала
Ну і Менго! Тю на тебе!
От дурницю упоров!
Що ж, по-твоєму, то глупство
тягне самку до самця
і до дівки молодця?
Менго
Не любов, а себелюбство.
Що таке любов?
Лавренсія
Жадання
красоти.
Менго
Так, красоти…
Для якої ж то мети?
Лавренсія
Для утіхи, обладання.
Менго
То, виходить, насолоди
ми шукаємо в красі?
Лавренсія
Ніби так.
Менго
І люблять всі
задля власної вигоди?
Лавренсія
Правда, Менго.
Менго
То ж то й є.
Іншого нема кохання,
як своє вволить бажання,
серце втішити своє.
Баррільдо
А згадай, що в церкві новій
нам казав отець Антон:
був такий мудрець Платон[14],
що навчав людей любові;
тільки душу він любив,
а в душі – самі чесноти.
Пасквала
Нащо вам про те молоти?
Ці діла для докторів,
хай там споряться про них
у своїх неверситетах.
Лавренсія
Бачу я по всіх прикметах —
не переконав ти їх;
та в одному маю певність —
щастя й без любові єсть.
Менго
А ти любиш?
Лавренсія
Власну честь.
Фрондосо
Хай тебе замучить ревність!
Баррільдо
Хто з нас виграв?
Пасквала
Краще йдіть
до священика всі троє,
спірки вашої складної
ми не можем розсудить, —
бач, вона не зна кохання,
в мене досвід теж малий, —
розумій тут, як умій.
Фрондосо
Боже, що за гордування!
Ява п’ята
Флорес; ті, що й були.
Флорес
Добрий день! Вітаю вас.
Пасквала
А! Це Флорес, панська сваха!
Лавренсія
По польоту видно птаха!
Відкіля це ти до нас?
Флорес
Що, не бачите? З походу!
Лавренсія
Дон Фернандо теж вернувсь?
Флорес
Лиш учора бій відбувсь,
і чимало там народу
головою полягло.
Фрондосо
Нам усе цікаво знати.
Флорес
Добре, можу розказати,
все ж я бачив, як було.
Щоб успішно звоювати
прикордонну ту фортецю,
що зовуть Сьюдад-Реаль,
наш магістр зібрав рушення
доблесних своїх васалів —
пару тисяч піших кметів
і комонників три сотні
із мирянства і чернецтва,
бо таку повинність мають
всі брати червонохресті,
чи то світські, чи духовні, —
проти маврів, безперечно…
На хоробрім юнакові
пишний був жупан зелений,
сутим золотом розшитий,
тільки наручні сталеві
блискотіли крізь вильоти,
запнуті на шість петельок;
а під ним був кінь зіркатий,
мов зміюка, здоровенний, —
воду пив з Гвадалквівіру[15],
пасся в травах прибережних,
у наритниках лосячих,
на загривку – банти, ленти
білим снігом майорять,
мальовничі та чудесні,
як і яблука ті білі
по лискучій сірій шерсті.
Обік нього – дон Фернандо,
командор наш, їде верхи:
кінь буланий, білий храп,
грива й хвіст – як ночі темні;
в пана добрий обладунок —
на кольчузі на турецькій
плащ яріє жовтожарий,
весь у золоті та перлах,
на блискучім шишаку
гордо мають білі пера,
наче квітка помаранчі,
як весною розцвітеться;
на перев’язі у нього
ясеновий спис довжезний,
аж до самої Гранади
ворогам усім страшенний.
Непокірні городяни
опір нам чинили впертий,
заявивши, що вони
будуть вірні Ісабелі.
Та магістр взяв місто з бою
і бунтівникам найпершим
та зневажникам, що сміли
за літа його безчестить,
голови казав зрубати,
а дрібноті, підлій черні —
тим роти велів заткати
й спини буками змережить.
Нині всі його бояться,
ну і люблять, як належить,
і вважають, що цей воїн,
славний в віці молодечім,
згодом, повних літ дійшовши,
скорить маврів богомерзких,
під червоного хреста
їх півмісяця підверне.
Командорові й васалам
нагороду дав він щедру —
в переможеному місті
здобич взято незліченну…
Та уже музики грають;
будьте ж ви усі веселі, —
переможцю любі лаври,
двічі любе щире серце.
Ява шоста
Входять командор і Ортуньйо, Хуан Рудий, алькальди Естеван та Алонсо, музики, селяни.
Музики
(співають)
Слава, слава пану,
слава командору,
воїну грізному,
в битвах переможцю!
Хай живуть Гусмани,
хай живуть Хірони —
вірним милостивці,
смирним оборонці!
У бою завзятім
мавритан зборовши,
із Сьюдад-Реаля
він верта додому, —
в Овечій Криниці
вже його корогви.
Дон Фернандо Гомес
хай живе сто років!
Командор
Я дякую шановній всій громаді
за цю до мене явлену любов.
Алонсо
Сеньйоре милостивий, всі ми раді
заслужене віддати знов і знов.
Естеван
Завжди до вас прихильні криничани
й мужі громадські просять без одмов
дари прийняти скромні, що селяни
в цей славний день зібрати спромоглись;
більш добрості, аніж добра, в нас, пане,
чимсь іншим надолужимо колись.
Та ось ідуть заклечані підводи:
на першім возі посуд – подивись;
на другім – гуси доброї породи,
бач, голови вистромлюють з-за грат,
мов хочуть оспівать твої походи;
он десять туш свинячих, ще й доклад —
кров’янка там, і ковбики, й ковбаси
приємний розливають аромат;
сто каплунів – це теж кусочок ласий,
сто курок – десь по них у хуторах
сумують досі півні-ловеласи…
Нема на наших конях пишних блях
і всякої там збруї дорогої,
та дорога нам щирість у серцях,
і щиро вам даруєм ми напої —
дванадцять добре сповнених міхів,
що з ними ваші доблесні герої
і голими в мороз на ворогів
завзято підуть – сила сонцебризна
кріпкіш за сталь покріпить вояків.
Ще є тут сир та інша потребизна,
що ми тобі приносимо у дар;
прийми, здоров, усе і щиро визнай,
що ти – сердець щасливий володар.
Командор
Ще раз дякую. Ідіть
в добрий час усі додому.
Алонсо
Вам же по труді такому
слід, сеньйоре, відпочить.
Потрусили ваш поріг
ми любистком та ласкавцем;
щоб могли, своїм державцям
постелили б ми до ніг
східні перли й самоцвіти.
Командор
Я вам вірю. Прощавайте.
Естеван
На прощання заспівайте
величальну ще раз, діти.
Музики
(співають)
Слава дон Фернандо,
слава командору,
воїну грізному,
в битвах переможцю!
(Виходять.)
Ява сьома
Командор, Лавренсія, Пасквала, Ортуньйо, Флорес.
Командор
Ви, дівчата, підождіть.
Лавренсія
Що накажете, сеньйоре?
Командор
Значить, знову непокора?
Довго думаєш дражнить?
Лавренсія
Це до тебе він, Пасквало?
Пасквала
Мабуть, ні. Тікаймо нишком.
Командор
Я до тебе, дика кішко,
та й до тебе теж, зухвала.
Ви ж мої?
Пасквала
Ми ваші, пане,
та, пробачте, не у всім.
Командор
Ви зайдіть до мене в дім,
там же й інші є селяни.
Лавренсія
Якби там були алькальди
(батько мій алькальд також),
я зайшла б, а ні – то що ж…
Командор
Флорес!
Флорес
Тут!
Командор
Ти ждеш команди?
Проведи цих сеньйорит.
Флорес
Ну ж бо, йдіть.
Лавренсія
Без рук, шахраю!
Флорес
Та не бійтесь!
Пасквала
Геть, я знаю:
враз засунеш двері – й квит.
Флорес
Пан вам хоче показати,
що привіз він із війни.
Командор
(тихо до Ортуньйо)
Як увійдуть, то замкни.
(Виходить.)
Лавренсія
Ну, пустіть нас, годі ждати.
Ортуньйо
Вас же теж подарували
командору?
Пасквала
Ах ти ж хам!
Геть з дороги, бо як дам…
Флорес
Бач, які нахабні стали!
Лавренсія
Що, сеньйору, мабуть, мало
подарованого м’яса?
Ортуньйо
Він на ваше м’ясо ласий.
Лавренсія
Щоб його вже розірвало!
Виходить з Пасквалою.
Флорес
Отуди! Взяли й пішли!
Доброго тепер од пана
ми дістанем прочухана,
що дівчат не привели.
Ортуньйо
Хочеш вислужиться, брате,
то повинен все терпіть;
а не можеш – що робить?
Хоч світ за очі тікати!
Виходять.
Ява восьма
Королівська резиденція в Медіна-дель-Кампо[16].
Входять король дон Фернандо, королева донья Ісабела, дон Манріке[17] та прибічники.
Донья Ісабела
Я гадаю, нам негоже
зволікать; того й гляди —
з Португалії сюди
військо з’явиться вороже.
Треба діяти рішуче,
щоб його попередить;
як прогаєм слушну мить,
жде нас лихо неминуче.
Король
Донья Ісабела
Вірю в успіх і цілком
з вами згоджуюсь, сеньйоре.
Манріке
Король
Я прийму їх в цьому залі.
Ява дев’ята
Входять два рехідори з Сьюдад-Реаля.
Перший рехідор
Найясніший наш королю,
з Арагону до Кастильї
небом посланий ласкавим
нам на благо і спасіння!
Від всього Сьюдад-Реаля
ми удатися посміли
до величності твоєї
по підмогу королівську.
Буть підданцями твоїми
мали ми за честь велику,
та позбавитись її
злая доля нам судила.
Юний орденський магістер,
достославний дон Родріго,
що являє силу й смілість,
незвичайну в його віці,
пориваючись поширить
Калатрави володіння
і здобути слави й честі,
взяв в облогу наше місто.
Ми чинили мужній опір
проти рицарської сили,
ріки крові пролилися
у запеклій, лютій битві.
Все ж противник переміг
тільки тому, що магістру
помагав Фернандо Гомес
і порадою, і ділом.
Нині ми під його владу
перейти усі повинні,
якщо ви не подасте
нам негайної підтримки.
Король
Де тепер Фернандо Гомес?
Перший рехідор
У Овечій десь Криниці;
як відомо, в тім містечку
головний його осідок.
Він усім своїм підданцям
неймовірні чинить кривди, —
від гвалтовної сваволі
стогнуть люди нещасливі.
Король
Є у вас якісь призвідці?
Другий рехідор
Ні, сеньйоре любий, звідки?
Наші шляхтичі усі
у полоні, хто не вбитий.
Донья Ісабела
Ясно вказує це діло,
що робити треба нам:
відсіч дать бунтівникам,
силі протиставить силу.
Зараз саме слушний мент
підлу зраду побороти,
бо увійде в ці ворота
до Кастильї претендент.
Король
Дон Манріке, ви ідіть
зараз же з двома полками;
впоравшись з бунтівниками,
там порядок наведіть.
З вами піде граф де Кабра[22]
з роду славних кордов’ян;
має він гучний талан
брати ворога за зябра.
Час настав, по всьому видно,
вдатись до рішучих дій.
Манріке
Мудре слово, пане мій,
уст твоїх монарших гідне.
З перемогою вернуся,
як не згину у бою.
Донья Ісабела
Мужність знаючи твою,
я за успіх не боюся.
Всі виходять.
Ява десята
Поле за Овечою Криницею.
Лавренсія, Фрондо
Лавренсія
Кинувши прання на кладці,
я прийшла сюди з потоку,
щоб сказать тобі, Фрондосо, —
так поводитись негоже.
Вже помітили всі люди,
що ти ходиш скрізь за мною,
по всьому пішли містечку
поголоски, поговори.
Ти ж нівроку, хлопець добрий
і хороший, і заможний,
і за інших показніший, —
от і вирішила молодь,
парубки й дівчата наші,
і на вулиці, і в полі
ув один говорять голос,
що люблюся я з тобою.
Всі чекають дня, коли
паламар наш голомозий
нам у церкві після служби
заповіді оголосить.
Дбав би краще ти про те,
як зерном набить комори
та глеки широкогорлі
молодим вином наповнить,
ніж про теє женихання
та про любощі торочить;
хочу спати я спокійно,
нащо здавсь мені той клопіт?
Фрондосо
Ой Лавренсіє, не смійся
ти із щирої любові!
І життя мені, і смерть —
у твоїм єдинім слові.
Знаєш ти, що я тебе
за дружину взяти хочу,
і так ставишся до мене…
Лавренсія
Бо інакше і не можу.
Фрондосо
Та невже ж не пожалієш
ти мене в моєму горі?
Я не їм, не п’ю, не сплю
через тебе дні і ночі!
Личко янгольське, а серце
невблаганне і жорстоке…
Милий боже, я шалію!
Лавренсія
То лікуйся й будь здоровий.
Фрондосо
Я тоді здоровий буду,
як укупочці з тобою
5
Магістр – у той час, коли відбуваються події, змальовані в «Овечій Криниці», великим магістром Калатрави був Родріго Тельєс Хірон, молодший із трьох синів Педро Хірона. Перед смертю батько передав восьмилітньому синові сан великого магістра, підкріплений папською буллою. Рада ордену затвердила його в цьому сані 1466 р. З 1474 р. по смерті свого дядька Хуана Пачеко, який був коад’ютором і великим магістром Сант-Яго, шістнадцятирічний Родріго став повноправним головою ордену Калатрави. (Прим. Яреми Кравця)
6
Альмагро – місто на півдні Нової Кастилії, де знаходилася резиденція магістрів Калатрави. Командори відповідних округів підпорядковувалися великому магістрові. (Прим. Яреми Кравця)
7
Що там чути про війну? – Йдеться про міжусобну війну прихильників і противників королів Фернандо та Ісабели (Ізабели) та можливе вторгнення в Кастилію Альфонса V Португальського. (Прим. Яреми Кравця)
8
…знаний всім отець ваш славний. – Батько Родріго Тельєса Хірона, Педро Хірон, магістр Калатрави з 1445 р., був одним із керівників коаліції кастильської знаті, ворожої королю Енріке IV. (Прим. Яреми Кравця)
9
Дон Хуан Пачеко – маркіз Вільєна, брат Педро Хірона, могутній феодал, ворог короля Енріке IV і принцеси Ісабели. Помер 1474 р., незадовго до смерті Енріке IV. (Прим. Яреми Кравця)
10
…ваш брат у перших… – Дьєго Лопес Пачеко, маркіз Вільєна, старший син Хуана Пачеко, був одним з тих, кому Енріке IV перед смертю довірив опіку над принцесою Хуаною. У травні 1475 р. саме він влаштував їй зустріч з Альфонсо V Португальським, після чого вони обвінчалися. Незважаючи на великий спротив кастильських грандів, які хотіли бачити на престолі принцесу Хуану, котра могла б стати слухняним знаряддям для сповнення їхніх задумів, 1474 р. королями Кастилії були проголошені Фердинанд, спадкоємний принц арагонський, та Ісабела. (Прим. Яреми Кравця)
11
Графи Уруенья – Педро Хірон, батько юного магістра, був володарем Уруеньї. Після його смерті Алонсо Тельєс Хірон успадкував титул графа Уруеньї, що згодом перейшов до його молодшого брата Хуана Тельєса Хірона. (Прим. Яреми Кравця)
12
…маркізи де Вільєна… – Цей титул носили дядько магістра Хуан Пачеко і його старший син Дієго Лопес Пачеко. (Прим. Яреми Кравця)
13
Добрий піп тебе хрестив, / як я бачу, не без солі… – За народним повір’ям, сіль, яку кидають у купіль хрещеника, надавала йому кмітливості. (Прим. Яреми Кравця)
14
…був такий мудрець Платон… – Платон – давньогрецький філософ (427–347 рр. до н. е.), творець теорії об’єктивного ідеалізму. Первинним Платон вважав потойбічний світ незмінних, вічних і непорушних загальних ідей, що є прообразом мінливого світу природних речей і метою, до якої вони прагнуть. Його ім’я пов’язується з диспутом Менго, Баррільдо, Пасквали та Лавренсії, що мав місце перед тим, в якому переказуються деякі положення філософії любові неоплатоніків епохи Ренесансу. (Прим. Яреми Кравця)
15
Гвадалквівір – ріка на півдні Іспанії. Місцеві коні з породи арабських скакунів вважалися найкращими в Іспанії. (Прим. Яреми Кравця)
16
Медіна-дель-Кампо – місто, в якому перебували у березні 1475 р. Фердинанд та Ісабела, їдучи із Сеговії до Вальядоліда після того, як були проголошені королями Кастилії. (Прим. Яреми Кравця)
17
Дон Манріке – насправді дон Родріго Манріке, досвідчений полководець, один із двох магістрів Сант-Яго, прихильник Фердинанда та Ісабели. Помер 1476 р. у шістдесятирічному віці. (Прим. Яреми Кравця)
18
Наварра – історична область у районі Піренеїв. З кінця XIII ст. – окреме королівство в складі Франції. (Прим. Яреми Кравця)
19
Арагон – історична область на північному сході Іспанії. З IX ст. – графство, з 1035 р. – королівство. В 1479 р. Арагон об’єднався з Кастилією в єдину державу – Іспанію. (Прим. Яреми Кравця)
20
Кастилія – історична область в Іспанії, відіграла значну роль в об’єднанні Іспанії. З 1035 р. – окреме королівство. 1479 р. на основі династичного шлюбу між Ісабелою Кастильською та Фердинандом ІІ Арагонським Кастилія була об’єднана з королівством Арагон, що поклало початок єдиному іспанському королівству. (Прим. Яреми Кравця)
21
Рехідор – радник, член міського або сільського самоуправління. (Прим. Яреми Кравця)
22
З вами піде граф де Кабра з роду славних кордов’ян… – Дієго Фернандес де Кордова, граф де Кабра – один з правителів міста Кордови, згодом вкрив себе славою під час війни проти Гранадського емірату. (Прим. Яреми Кравця)