Читать книгу Намір - Любко Дереш - Страница 45

Ми продовжували наше спілкування, незважаючи на сльози, крики і погрози здати мене міліції. Вряди-годи я делікатно нагадував бабі, що є останньою людиною на землі, яка прийшла в її дім, щоб готувати їй їсти. Крім мене, більше не було нікого, хто зміг би нагодувати її смачненькою гарбузяною кашкою і прочитати на ніч статтю Мірче Еліаде про поховальні ритуали – те, що її найбільше повинно цікавити.

Баба це усвідомила.

Вночі вона часто горлала, що вмирає. Одного разу це було так.

На крик я збіг на перший поверх, повмикав світло. Баба вертілася на ліжку, жмакала простирадла і сичала, наче випускала із себе демона. Мене завжди приваблювали такі видовища. Скажу вам, цього разу було на що подивитися.

Нарешті баба знесиліла.

«Не можу», – сказала вона, перевівши подих.

«Що не можете?» – спитав я.

«Вмерти не можу».

Я знизав плечима і пішов досипати.

На ранок баба перемінилася. Коли ми снідали, вона сказала, що вночі їй було дано одкровення. Я поцікавився, якого плану це одкровення й чого воно стосується.

«Ти не людина», – відповіла вона.

«Ні», – погодився я.

Баба моєї капітуляції не чекала, тому навіть розгубилася. Певне, гадала, що я буду впиратися та відбріхуватись, переконувати її у протилежному. А так моя реакція навіть навіяла страх, адже одне діло називати свого внука чортом, а зовсім інше – дізнатися, що твій онук і справді чорт. Вона пояснила, що я вже ніби не людина, але й не антихрист. Мовляв, вищі сили прислали мене приготувати її душу до страждань пекельних. Я підтвердив, що справді є певною різновидністю нелюдів, які готують переднебіжчиків до переходу.

Такий поворот запровадив у наші стосунки щось нове. Баба змирилася з моєю присутністю. Більше того, тепер нелюд із клепсидрою не викликав у неї панічного бажання запорпатися в перини і затамувати подих, як це було колись. Такі зміни я міг тільки вітати, адже це був рух до прийняття фактів.

Ще кілька днів баба всіляко адаптувалася до ідеї моєї потойбічності. Нарешті одного дощового, камерального за настроєм вечора – то був початок квітня – вона почала потроху переповідати власне життя.