Читать книгу Мирослав Скорик - Любов Кияновська - Страница 3

Перше, без чого неможливо обійтися, щоби сягнути сутності таланту митця – це його генетичні корені, родинні, регіональні й національні передумови, котрі віддзеркалюються в підсвідомості незалежно від свідомого вибору особистості. У тому сенсі Мирославу Скорику неймовірно пощастило. Рідко хто може похвалитися таким блискучим родоводом, в котрому представлені визначні суспільні діячі, просвітники, представники науки, культури й мистецтва. Їхня потужна «аура», безперечно, мала вплив на становлення світогляду майбутнього мистця, відклалась у його свідомості.

Щоправда, сам композитор енергійно протестував, коли наголошували роль його видатного генетичного родоводу. На моє зауваження, що йому неймовірно пощастило з предками, Мирослав Михайлович емоційно відповів: «Бачите, іноді дійсно говорять, що дуже важливою є генетична спадковість таланту, його ранній розвиток та інше. Але генетика, а навіть найкращі умови розвитку таланту, генія – це аж ніяк не все. Яка генетика, які такі особливі умови розвитку в дитинстві були у Шевченка з його кріпацтвом і сирітством, чи у Франка, який зовсім недаремно писав: ‘‘Я є мужик’’? Головне – праця, праця і ще раз праця. Мабуть, впливає і надихає все. Звісно, є певна техніка композиції, власне, їй і навчають на композиторських факультетах. Але звідки народжується музика, не знає, певно, ніхто. Тут, як і в мистецтві загалом, усе відбувається на рівні підсвідомості». Проте все ж унікальний родовід композитора заслуговує на те, щоби про нього згадали, бо хочемо ми цього, чи ні – генетична спадковість проявляється у кожного з нас.

Родина Крушельницьких, з якої походила мама Мирослава Скорика, була знана, передусім, завдяки славетній співачці Соломії Крушельницькій, проте інші члени родини теж зробили чимало для української справи. Прадід композитора по материнській лінії, Григорій Онуфрійович Савчинський гербу Сулима (1804–1888), греко-католицький священик, громадський діяч (прославився тим, що боровся за тверезість українців Галичини й писав пристрасні памфлети), мав художні нахили, писав вірші, байки, оповідання, повісті й дописи в українських галицьких газетах, його поезії входили в шкільні читанки. Про його статті схвально відгукувався Іван Франко[5].

Блискучу кар’єру артистки-співачки робила молодша сестра Соломії, Ганна Крушельницька (1887–1965), і лише хвороба надалі перешкодила їй досягнути тих самих висот творчості, до яких сягнула її старша сестра[6].

Рідною племінницею Соломії Крушельницької й тіткою Мирослава, що мала немалий вплив на нього в роки науки, була відома камерна співачка і педагог Одарка Бандрівська (1902–1981), що виховала, як професор вокальної кафедри Львівської консерваторії, цілу плеяду сучасних оперних артистів, педагогів співу та камерних співаків, серед них – відому співачку Марію Байко[7].

Помітною постаттю в українському середовищі Галичини був дід композитора з материнської лінії, Володимир Юліанович Охрімович (1870–1931), громадсько-політичний діяч, учений, журналіст, правник. З 1899 року став дійсним членом Наукового Товариства імені Тараса Шевченка і головою його Статистичної комісії, водночас членом-кореспондентом Петербурзької Академії Наук, професором права та деканом Правничого факультету Українською таємного університету у Львові, досліджував фольклор і побут Галичини. Спочатку дотримувався радикальних політичних поглядів, став одним із засновників Української національно-демократичної партії. Під час Першої світової війни потрапив у полон до росіян і провів кілька років у Сибіру, змінив свої переконання і видав 1917 року брошуру: «Як я навернувся до Бога. Прилюдна сповідь». Обирався послом палати депутатів XI каденції австрійського Райхсрату