Читать книгу Iду до тебе в спогадах. Білі вірші - Людмила Васильевна Балдач - Страница 2

ДАХ ВСЕСВІТУ

     Така, несмілива краса мого села,

      зелених трав, небес блакить мене

      бентежить, в мені відроджує слова кохання,

      туман із білих хмар за мною стежить!

Така несмілива краса мого села, вона

вела мене дорогами життя, в дитинстві

      бавила казками…

      Тепло родини, хліба запах та наша

біла хата то все від Благодаті!

Така несмілива краса мого села,

      магічних верб на лузі так багато,

      гуляє сонце в полі де дозріває жито,

      а вітер гонить смуток, щоб весело

було нам житии!

Радію зустрічі з тобою моє село, дах

      Всесвіту мого, душею, серцем

      я з тобою, розквітну калиною рясною,

      я стану вічно при дорозі, з тобою

      розлучитьсь я не зможу!

ПРО ТЕ ЩО МОВЧУ

      Про те що мовчу, про зраду твою,

      відголосок в мені до цього часу.

      Ти бачив, ти знав, як втомилась я

від плачу!

Гіркота залишилась на серці – напилась

я досхочу!

Про те що мовчу, печалі так забагато

      що ледве несу, ми зустрілись так

ненадовго, дорога коротка випала нам!

Втомились співати птахи пісня закінчилась

       на слові – розлука, моє життя туга та біль!

Про те що мовчу, дощі заливають

відлуння кохання, спогади яркі втопились

в темні воді, мені жарко від холоду, я живу в

дрімоті…

Чується сміх вдалині долі-злодійки, що радіє

       моїй самоті!

             Про те що мовчу…

КОХАННЯ ПОМИРАЄ

      Мені так боляче від слів твоїх

в пекельному вогні моя душа, ти не зміг,

      не захотів, залишив день без почуттів…

Мені так боляче від слів твоїх

і серце плаче тихо, пішов ти

в далечінь, мене залишив, ти не зміг,

      не захотів, залишив ніч без почуттів…

Мені так боляче від слів твоїх

в очах стоїть світ без кольорів,

       уста печаль шепочуть, ти не зміг,

       не захотів, залишив час без почуттів…

Мені так боляче від слів твоїх, в них холод

      зимових доріг, в них чорний колір, як та ніч,

      немов той ніж у спину…

Мені так боляче від слів твоїх

вони колючі, як той дріт, нещадно

тіло обгортає, такий нестерпний біль —

       кохання помирає…

       ти не зміг, не захотів життя

       залишив без почуттів…

НАДІЮ МАЮ

      Надію маю вернути кохання,

      чи відчуєш моє ти бажання,

      об’єднати наші шляхи, чи

захочеш сказати – так!

На мій погляд не зможеш

відвести своїх очей, ніжно

за руки візьмеш в спогади

днів та ночей відведеш…

Впадемо ми в хвилі кохання,

      згадаємо наші мрії, бажання…

      Ми забудемо пройдений шлях,

      минулі страждання, ми увійдемо

      в епоху кохання!

      Я так хочу тебе побачити знову, навесні чи в холодну погоду зимову, в літку червоних, стиглих вишень, в жовтні осінніх дощів золотих.

      Я не знаю чи зможу впізнати тебе, я не знаю чи зможу кохати тебе!

Я так хочу тебе побачити знову, вдягнути із туману обнову, коси прикрасити вінком із обману, вийти

в поле з тобою в оману!

Я не знаю чи зможу зігріти тебе, я не знаю чи зможу забути тебе…

Я так хочу тебе побачити знову, вдруге війти в річку прозору, з вітром піднятися в небо, заблукати з тобою  до рання, де наша пісня, де наше кохання.

       Я не знаю чи зможу згадати тебе…

ВІНОК ІЗ КУЛЬБАБИ

      Вінок із кульбаби тобі так личить, в твоїх

      чорних косах сонце живе…

Тихо сідає божа корівка, кохання

несе.

      Вінок із кульбаби тобі так личить,

      царівна жовтих променів, що сонце

дає…

Вінок із кульбаби тобі так личить, я хочу

       зігрітися від того багаття, де надія цвіте…

       Вінок із кульбаби тобі так личить,

       він пахне медом, манить до себе

       кохання твоє!

ТВОЇ ОЧІ

      Дивлюсь я в твої очі, збагнути всесвіт хочу,

      напитися джерельної води, мовчки за тобою

йти!

Відчути рук тепло, згадати мелодії сердець,

      до тебе маю я прохання, допоможи віддатися

коханню…

Дивлюсь я в твої очі, в них спогад про всі ночі,

      що нас водили магічними шляхами, в тумані ми

губились до зорі, ми відчували дихання землі,

       нас верби колихали, щоб забувались ми у сні…

Дивлюсь я в твої очі, немов хтось напророчив, життя пройшло без тебе і тільки погляд твій від

неба, несу дорогами пустелі, не має сили від

        пекельного шляху, я в спогадах до тебе іду!

        Нічого я не знаю, не чую і слів не маю, я тихо плачу,

        бо в твоїх очах себе не бачу…

НІЧ

     Чуєш як співає ніч — солодкими піснями,

      закохані луги в туман без тями, ніжність

запаху любистку так п’янить – душа

тремтить…

Чуєш як радіє ніч — шепоче осока слова

кохання, яке то щастя в тобі проснулося

бажання, летіти в ніч на поклик душі і плоті!

Чуєш як шаленіє ніч — зриваються з небес зірки

та місяць і падають на землю ниць, і берег

хвиля б’є щосили — стихії міць!

Чуєш як плаче ніч — зливаються і сміх і сльози

в темноті, сумує соловей в садку. Ми їли там при місячному сяйві стиглу вишню, яка

       нагадує полині гіркоту.

МОЄ ЗІЗНАНЯ

     Тремтить голос мій від почуттів

і в грудях серце тихо плаче, мені

бракує слів і кольорів щоб про моє

кохання заспівати…

До тебе іду шляхами мрій, несу тобі

барвінку цвіт, що любить в лісі

зимувати, дарую спів закоханої птахи,

      кохання живе в моєму серці!

Розмалює веселка в річці воду, вітер

       тихесенько вдарить в струни, ти цілуєш

       мої губи, ти зірвав моє зізнання про

       таємне, про кохання! Тремтить голос…

ХОЛОДНО

      Мені в літню спекоту холодно, душу

      заливають дощі, мені сумно

від спогадів, що приходять в ночі…

Лячно мені в самоті, одиноко

та холодно від вогню, що палає

в печі…

Плаче серце від сорому та відчаю,

      що крадеться в тиші, ти забув

про шляхи що нами пройдені в

щасливі часи…

Твої слова згинули в вікові німоті…

Світить сонце мені в обличчя, заливає

       золотом, я не бачу тебе за завісою жарких

       променів, від твого погляду мені боляче

       та нещадно холодно в самоті!

НЕСМІЛИВЕ КОХАННЯ

      Мені так хочеться вернутись в час,

      де зародилося моє кохання, таке

несміливе було – сльози та зітхання,

      при зустрічі з тобою уста німіли, слова

      зникали та очі пеленав туман.

      Шалено билось серце в тишині, але

душа вмовляла – то обман!

Його слова і погляд знищили в мені

бажання думати, рухатись і говорити,

      він зачаровував мене, мій спокій забирав

      та сни мої завчасно знав, бо в них мене

      одну не залишав. Мій всесвіт наповнив

      він собою, але ніколи, чуєте – ніколи

      не кликав за собою!

ЗАПЛАКАНІ ДОРОГИ

      Коли тебе я бачу, то ледве втримуюсь від сліз, посміхаюсь через силу, мені бракує слів.

      Дивлюсь в твої небесні очі, втопилась в глибині, вертатися не хочу, мені так одиноко на землі!

Коли тебе я бачу, то ледве втримуюсь від сліз,

      мені так хочеться блукати з тобою без доріг…

Чому мені так важко признатися тобі, що я так

часто плачу уві сні!

Без тебе гірко так мені…

Коли тебе я бачу, то ледве втримуюсь від сліз, ніколи ти не взнаєш, як боляче від снів!

І вдень я мушу знати, що я себе в тобі не бачу, і серцем відчуваю край не смію переступити

      я поріг, одна вертаюсь із заплаканих доріг…

КОЛИШНЯ

      Такий довгий нестерпний день,

       так далеко до ночі…

Хочу вдивлятись в твоє обличчя,

      при сяйві місяця та зірок…

Трепіт рук твоїх відчувати, до ранку

       з тобою гуляти, запах аїри вдихати —