Отрывок из книги
– Три місяці. – Завідувач відділення вимовив ці слова так, як потрібно: зі співчуттям і водночас із приреченістю в голосі. Він не раз говорив подібні фрази родичам хворих. Формулювання іноді змінювалися: «Максимум – тиждень», «У кращому випадку – рік», «Можна розраховувати ще років на п’ять»… Онкологи не виносять смертного вироку, вони лише озвучують рішення долі.
«Рішення долі… Чи, інакше кажучи, доленосні рішення? Треба ж, яка химерна гра слів», – неуважно міркувала Віра Миколаївна, сидячи на жорсткому стільці в похмурому кабінеті лікаря.
.....
Відтоді стало зрозуміло, що Ліка покладе все на вівтар краси. Природно, вона чекала й винагороди – не обов’язково маркіза, але принаймні хорошого хлопця з квартирою, машиною, дачею та іншими атрибутами радянської розкоші.
Їй не довелося занадто довго чекати, як Проні Прокопівні свого чепуруна-цирульника, аби потім полегшено вимовити знамените: «Сиділа, сиділа, та й висиділа». До вісімнадцяти років Ліка так розквітла, що на неї заглядалися не тільки молоді хлопці «з атрибутами», але й їхні високопосадові батьки й навіть діди – останні, щоправда, виключно з естетичною метою.
.....
