Енн із Ейвонлі

Оглавление

Люси Мод Монтгомери. Енн із Ейвонлі

I. Сердитий сусід

II. Швидко продавала, а тоді гірко жалкувала

III. Пан Гаррісон удома

IV. Різні думки

V. У ролі вчительки

VI. Усі можливі типи чоловіків… та жінок

VII. Почуття обов’язку

VIII. Марілла бере під свою опіку двійнят

IX. Питання кольору

X. Деві в пошуках сенсації

XI. Факти та ілюзії

XII. День люті

XIII. Золотий пікнік

XIV. Загрозу відвернуто

XV. Початок канікул

XVI. Суть сподівань

XVII. Смуга прикрих випадковостей

XVIII. Пригода на дорозі Торі

XIX. Просто щасливий день

XX. Так, як це часто трапляється

XXI. Мила панна Лаванда

XXII. Усяка всячина

XXIII. Любовна історія панни Лаванди

XXIV. Пророк у своїй Вітчизні

XXV. Ейвонлійський скандал

XXVI. За поворотом

XXVII. Пообіддя в кам’яниці

XXVIII. Принц повертається у зачарований палац

XXIX. Поезія і проза

XXX. Весілля в кам’яниці

Отрывок из книги

Одного стиглого серпневого полудня висока струнка дівчина шістнадцяти з половиною років, із серйозними сірими очима й волоссям, котре її друзі називали золотисто-каштановим, сиділа на широкому ґанку з червоного пісковику перед будинком на Острові Принца Едварда, твердо постановивши перекласти з десяток рядків із Вергілія.

Але серпневий полудень, з блакитними серпанками, що повисли над схилами зі збіжжям, з легеньким вітерцем, який шепоче щось, як ті ельфи, у вітті тополь і з червоними маками, що спалахували, пританцьовуючи й поблискуючи, на фоні темного переліска з молодих ялинок за вишневим садом, підходив радше для мрій, а не для мертвих мов. Незабаром книга Вергілія непомітно впала на землю, а Енн, сперши підборіддя на складені перед собою руки й поглядом стежачи за купою пухнастих хмаринок, які, ніби утворюючи велику білу гору, саме збилися над будинком пана Дж. Гаррісона, була десь далеко, у прекрасному світі, в якому одна вчителька старанно працювала, виховуючи майбутніх державних діячів і сповнюючи їхні уми та серця високими й піднесеними прагненнями.

.....

– О, я завжди особливо цікавилася двійнятами, ще відтоді, як у пані Гаммонд їх було так багато, – гордо сказала Енн. – Вони гарненькі?

– Ой, лишенько, важко сказати… вони були такі замурзані. Деві був надворі й ліпив тістечка з грязюки, а Дора вибігла, щоб покликати його до будинку. Деві штовхнув її, і вона стрімголов полетіла в найбільшу купу грязюки, а тоді, оскільки вона почала рюмсати, і сам стрибнув у найглибшу калабаню й викачався в ній, щоб показати, що тут немає чого плакати. Мері каже, що Дора справді хороше дитя, але Деві постійно потрапляє в халепи. Його ніколи добре не виховували. Його батько помер, коли він був ще немовлям, а Мері хворіє ще відтоді.

.....