Оглавление
Максим Бутченко. Жінка в темряві. Зелений Клин
Від автора
Розділ 1. Без імені
Розділ 2. Спасіння – у злі
Розділ 3. Світло самотності
Розділ 4. День, який не закінчиться
Розділ 5. Подорож туди й назад
Розділ 6. Руйнування – початок нового
Розділ 7. Таємниця, що не є таємницею
Розділ 8. Місто на краю світу
Розділ 9. Після життя
Розділ 10. Один із нас
Розділ 11. Великі зміни
Розділ 12. Спіймати Каїна
Розділ 13. Спинитися на краю
Розділ 14. Назад у майбутнє
Розділ 15. На порозі порожнечі
Розділ 16. Живі мерці
Розділ 17. Останній ривок
Розділ 18. Немає вороття
Розділ 19. За межами
Замість післямови
Отрывок из книги
Ця книжка зберігає загальну тематику моїх творчих пошуків української ідентичності в 1917—1921 роках. Мені як досліднику вельми кортить знайти розгадку подій столітньої давнини – що саме рухало людьми у боротьбі за чи проти України. Сто років тому наша нація проходила шлях, подібний до того, що його ми долаємо нині. Перед вами – розповідь про українців, які переселилися протягом пів століття до Зеленого Клину на Далекий Схід. Так, у Примор’ї українці становили серед селянського населення приблизно 80 %, у Приамур’ї – близько 60 %. Усього, за різними оцінками, на Далекому Сході на початку XX століття майже половина мешканців були українці. Тому в творі відображено чи бодай побіжно окреслено чимало реальних тодішніх подій, а читач зможе частково побачити тематичне продовження моїх попередніх історичних серій.
Але разом з тим це зовсім нова пригода, в якій головна героїня – незвичайна дівчина, що живе на зламі особливого 1918 року. Розповідь ведеться від першої особи – я прагнув розкрити таємниці жіночого єства, сягнути глибин вразливої й водночас такої незламної жіночої душі, що іноді виявляється стійкішою за чоловічу. Тонка натура, підвладна психосоматичним захворюванням через особливу емоційну чутливість із незнищенним бажанням кохати й бути коханою – ці прості й воднораз суперечливі риси формують її химерну вдачу. Не переповідатиму сюжет повісті, адже розгорнута книжка – перед вами і ви от-от вирушите в цю захопливу подорож, яка для мене вже в минулому. А втім, це не я вів героїню, а вона сама виповідала мені свою душу, а я лише фіксував на папері карколомні перипетії її драматичного життя, її болі, страждання, надії. Перевага письменника в тому, що він може жити у вигаданому світі, який іноді реалістичніший від того, що існує поза його уявою.
.....
– Що просють? – нарешті татко звернув увагу на парубка, підвівся й підійшов до нього.
– Зайти просють, – пробелькотів Ванько, знаючи, що під гнів хазяїна краще не підпадати, аби не нагодував важкими лящами.
.....
