Читать книгу Щоб у 16 не було запізно - Марина Ланге - Страница 4

Ваш малюк явно зміцнів… І – ото дивина! Починає скандалити. Так! Перед людиною постало завдання – пізнати природу ПОЧУТТІВ. Приборкавши страх вижити, впевнившись у тому, що вона таки існує на цьому світі, людина починає проявляти свої перші

«ПОДОБАЄТЬСЯ» і «НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ».

Малюк повсякчас репетує «це хочу», а це «не хочу». Щось постійно тягне до рота, щось випльовує. Одні іграшки хапає, інші викидає. То він вас заціловує, то кусає.

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?!

Людині цінно не лише фізично вижити у цьому світі. Погодьтеся, нам важливо отримувати задоволення й радіти кожному дню, кожній події! Саме про це невтомно повторюють психологи й мудреці, настановляючи нас, дорослих, на шлях істинний. Лишень уявіть, що здатність ВІДЧУВАТИ і кожну подію бачити у яскравих фарбах життя закладається у вашого малюка просто зараз!

Палітра емоцій

У 2 РОКИ МАЛЮК:

Чітко розуміє потреби та проговорює їх. Навіть якщо дорослі не розуміють, то малюк приведе та покаже. Сказати не може, але дуже яскраво демонструє тілом та емоціями.

З 12 до 24 місяців маленькій людині відкривається палітра емоцій. І їй потрібен мистецтвознавець, провідник внутрішньому гейзеру, що вирує. У малюка з’являються нові відчуття. Допоможіть малюкові розібратися і подружитися з ними.

Щоб допомогти дитині, треба самому знати, які емоції існують і як вони проявляються. Що може переживати ваш малюк? Спостерігайте за ним і створіть власну палітру почуттів.

Дворічні діти дуже щирі: що побачив, те й відчуваю. Є ще одна цінна особливість емоцій дворічки – здатність швидко відволікатися. Запам’ятайте це – дуже знадобиться, коли вашу дитину накриє негативна хвиля. АЛЕ не кваптеся одразу перемикати увагу дитини! Спершу подосліджуйте разом, що відбувається, запропонуйте варіанти, що може дитина зараз відчувати, дайте контакт внутрішнього переживання з назвою. (Те, що я можу назвати – я можу цим керувати! – це дуже важливо.) І потім шукайте зачіпку, щоб перемкнути емоцію.

Правила перемикання емоцій у дворічних дітей:

1. Озвучте варіанти назви того, що відбувається.

2. Може, це, а може це? А що трапилося? З чим пов’язані твої почуття?

3. Підтримайте: «Я тебе розумію», «Мені теж було б… (прикро, сумно, страшно)».

4. Прийміть переживання. Обійміть, візьміть за руку.

5. Упевніться, що дитина починає відпускати ситуацію.

6. Перемикайте.

Коли дитина скидає на підлогу всі іграшки і топче їх

– О! Бачу, в тебе щось сталося. (Присядьте, щоб дитина бачила ваші очі).

– Ти сердишся?

– Тебе щось засмутило? (Називаючи почуття, тим самим ви говорите, що приймаєте малюка й таким, і вчите аналізувати все, що відбувається всередині нього).

– Я розумію. (Підтримайте. Дозвольте назвати почуття, охарактеризувати його. Уважно вислухайте причину).

– Мені було б теж ніяково… (І коли ви відчуваєте, що пристрасті трохи вщухли, а у дворічок це лічені миті – шукайте найближчий об’єкт перемикання).

– Я спекла печиво. Хочеш скуштувати? Бабуся принесла новий мультик, ходімо подивимося! О, глянь, вазони зовсім сухі. Полиймо їх! Ви не знецінили емоції дитини. Ви надали підтримку і назвали їх. Закладено ще одну цеглинку у фундамент EQ (емоційного інтелекту).

«Французькі діти не плюються їжею»[2]

СМАК – один із найпотужніших провідників пізнання світу й себе. Запитайте в дитини, що вона любить, і в переважній більшості випадків відповідь буде про їжу: «Я люблю морозиво», «а я – фрі».

Саме зараз, із двох років, коли відкривається ЧУТТЄВІСТЬ, закладається потужний механізм сортування МОЄ – НЕ МОЄ. До того ж не лишень у їжі!

ЧУТТЄВІСТЬ – ЦЕ УНІВЕРСАЛЬНИЙ найцінніший ІНДИКАТОР того, що підходить саме мені.

А нагодувати дворічну дитину ой як непросто. Дитина ще не знає, що їй смакує. Вона ЗНАЙОМИТЬСЯ з різними смаками. І не з кожним вдається подружитися з першого разу, розпізнати. Це вимагає терпіння і зусиль від мами.

Цікаве спостереження. Якщо дитині ввімкнути мультфільм, то її завиграшки можна нагодувати чим завгодно! Чисто і швидко. Я проводила подібний експеримент вже з трохи старшими дітьми, чотирирічками. Ефект мене приголомшив: під час перегляду мультика я запропонувала ківі. З’їли половину почищених плодів і пів тарілки волохатих, у шкірці!

ВИСНОВОК: Поставивши дитині ґаджет за столом, ми вбиваємо у малюка процес пізнання себе через їжу, через смаки. Закладаємо механізм, коли можна з’їсти що завгодно, якщо твій мозок захоплений картинкою.

Причому «з’їсти», «впустити в себе» не тільки їжу, а й неприємних людей, неправдиву інформацію, чужу мету.

КАТАСТРОФА починається згодом, коли ви раптом усвідомлюєте, що ваш підліток НЕ ВМІЄ відчувати людей, вибрати захоплення, вірить усьому, що йому розповідають… Чому?

Тому що в 2-3 роки йому прищепили ВСЕЇДНІСТЬ. Наш організм – чутлива доцільна система. Він точно і вчасно підкаже МОЄ – НЕ МОЄ. У їжі – щоб бути здоровим і красивим, у стосунках (мої люди), в інтересах (мої захоплення), які підходять саме мені, в океані інформації (чому я вірю, а чому ні) і навіть у меті життя.

Навчіть малюка ВІДЧУВАТИ себе. І ви розкриєте його найцінніший механізм МОЄ – НЕ МОЄ на все життя, тим самим позбавивши себе багатьох проблем у найближчому майбутньому.

Пам’ятайте: «Свиней годують, а ЛЮДИ ЇДЯТЬ»

Історія про Льовушку

Лев Толстой був дуже вразливою і чутливою дитиною. Досить часто зі сльозами на очах він прибігав до мами, а потім до тітоньки. Його могли засмутити страждання тварин, зрубане дерево, лайка старших братів…

Його ж мама і тітка з розумінням і терпінням ставилися до такої особливості хлопчика. І щоразу, коли він прибігав до них, садили собі на коліна і питали:

«Любий мій, про що твої сльози сьогодні? Про що ти плачеш?»

ПРО ЩО ТВОЇ сльози? ПРО ЩО ти плачеш?

Читаючи ранні спогади біографії Льва Миколайовича, я захоплювалася цими питаннями. Яка в них увага і глибина! Покладіть ці слова в серце. І нехай вони пригадаються в чутливі миті малюків, підкажуть вам, як реагувати.

МАМА ВСЕ ЩЕ ПЕРЕБУВАЄ ПОРУЧ

Але вже не фізично захищаючи, а передусім даючи емоційний прихисток. Зрозумійте: у малюка розум ще не відкритий, а почуття вирують. Це породжує хвилювання і тривогу, перші капризи. Мама радісна і спокійна, як твердиня і фортеця: заспокоює, пестить, угамовує голосом… І, подібно до хвилеріза, стишує бурхливі емоції дитини.

Це важливо! Наше завдання – виростити не просто фізичне тіло, а Особистість! З 12 до 24 місяців психічно закладається можливість людини відчувати. Почуття важливі, їх треба вміти проявляти.

Якщо залишити малюка сам на сам із бурхливим морем емоцій, у нього сформується нестійкий фундамент примхливої егоїстичної людини, яка в житті керуватиметься лише двома посиланнями:

БАЖАННЯ (хочу – і край) і КРИВДА (як реакція, якщо «не по-моєму»).

Щоб спокійніше сприймати постійний гейзер емоцій дворічки, скористайтеся основним правилом гуманної педагогіки[3].

ДИТИНА – це ЯВИЩЕ. Таке ж явище, як дощ або град у погоді. Ну ви ж не кричите в небо, якщо раптом льонув дощ, коли ви саме збиралися на прогулянку? Ви, звісно, зітхнете, можливо, трохи засмутитеся, але зрештою розведете руками і… візьмете парасольку! Так і з дитиною: вона то тішиться, то плаче, то сміється, то сумує, а ви дивіться, дивуйтеся і «беріть парасольку», підлаштовуйтеся під ситуацію.

Зараз багато хто зациклюється на ранньому розвитку дітей. Поміркуймо раціонально. Роззирніться навколо: чи є у вашому оточенні люди, які не вміють читати? Чи багато хто серед ваших знайомих в очі не бачив компа (писати в сучасному світі вже не так-то й потрібно). А чи багато людей ЕМОЦІЙНО СТІЙКИХ, із внутрішнім стрижнем і міцними цінностями?

Слово про ранній розвиток

Ректор Університету практичної психології Микола Козлов, доктор психологічних наук і щасливий батько п’ятьох дітей, в одному з інтерв’ю висловив думку про ранній розвиток:

«Небезпека раннього розвитку полягає не в тому, що дітей розвивають занадто рано (щодо чого рано? щодо того, що не розвивають інших дітей?), а в тому, що управління інтелектуальним розвитком не доповнюється управлінням розвитком особистісним. Якщо у вундеркінда немає справжнього внутрішнього стрижня, емоційної стабільності, продуманих цінностей і розвинених комунікативних навичок, то багаж знань для нього стає не капіталом, а тягарем».